Трохи про приватне право🧐

2022-07-25 09:59:18 Постанова ВП ВС від 01.02.2022 в справі № 750/3192/14
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105248996

3. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги позивача та відповідача, вирішила, зокрема, питання (а) про належний спосіб захисту у разі оскарження рішень президії та загальних зборів адвокатського об`єднання, а також (б) про те, чи поширюється юрисдикція суду на відносини щодо обмеження прав членів адвокатського об`єднання, у тому числі права на користування приміщеннями й іншим майном, на базі якого було організоване місце роботи адвоката-члена цього об`єднання. Вирішила, що належним способом захисту у зазначеній ситуації є вимога про визнання відповідних рішень недійсними, а відносини щодо обмеження прав членів адвокатського об`єднання, включно з майновими, є такими, на які чинне законодавство України поширює судовий контроль.

30. Визнання недійсним акта суб`єкта господарювання, який суперечить законодавству, є способом захисту (абзац 3 частини другої статті 20 Господарського кодексу України).

31. Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17 (пункт 67)).

32. Позивачеві не можна відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17 (пункт 69)).

36. Тобто суди правильно встановили, що позивач сплатив членські внески за 2012 рік, січень - травень, липень - серпень, листопад - грудень 2013 року, а станом на 6 лютого 2014 року не сплатив їх за червень, вересень і жовтень 2013 року та за січень 2014 року. Отже, він не припинив сплачувати членські внески більше трьох місяців підряд (послідовно, без перерви). Тому не було підстав для його виключення зі складу членів АО «ЧОКА» з цієї причини.

37. З огляду на викладене правильними є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про незаконність рішення від 6 лютого 2014 року, яке суперечить статуту АО «ЧОКА», щодо відрахування позивача зі складу членів цього об`єднання. Наведених підстав достатньо, щоби таке рішення визнати недійсним. Воно не створює жодних юридичних наслідків з моменту його прийняття.

47. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскільки предметом перевірки, який обґрунтував позивач, фактично є дійсність рішення від 27 лютого 2014 року, то його скасування відповідачем, а також те, що останній не перебуває у стадії припинення, та відсутні докази передання майна відповідача на користь ГО «ЧООА», не можуть бути підставою для відмови у задоволенні відповідного позову. Скасування рішення органу управління юридичної особи цим органом не стосується періоду, який минув з моменту прийняття відповідного рішення до його скасування. У разі встановлення незаконності рішення органу управління юридичної особи таке рішення суд може визнати недійсним, що створює наслідки з моменту прийняття цього рішення. Відкрити / Коментувати

2022-07-24 14:45:16 Постанова ВП ВС від 08.06.2022 в справі № 362/643/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301901

1. Позивач, який є військовослужбовцем Збройних Сил України (далі - ЗС України), звернувся до житлової комісії його військової частини з рапортом про зарахування на квартирний облік для отримання житла. До того як житлова комісія розглянула цей рапорт, позивача з військової служби звільнили. Але адміністративний суд на службі поновив. Після цього позивач попросив житлову комісію розглянути вищевказаний рапорт. Вона це зробила і відмовила у зарахуванні позивача на квартирний облік через те, що він не надав необхідні документи. Тому позивач подав новий рапорт і звернувся до суду з вимогамивизнати неправомірним діяння його військової частини, яка в особі житлової комісії не зарахувала позивача на квартирний облік, зобов`язати відповідача розглянути первинний рапорт про таке зарахування, а також відшкодувати моральну шкоду.

2. Суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Вважав, що спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, бо він стосується проходження позивачем публічної (військової) служби, за яку держава передбачила соціальну гарантію у вигляді права на поліпшення житлових умов. Апеляційний суд цю ухвалу підтримав.

3. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала вирішити питання про те, за правилами якого судочинства треба розглядати заявлені військовослужбовцем позовні вимоги. Вирішила, що такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Проте через юрисдикційний конфлікт, який виник між загальними й адміністративними судами після закриття ними проваджень у справах за аналогічними вимогами позивача, вважала, що для забезпечення позивачеві доступу до суду розгляд цього спору треба продовжити за правилами цивільного судочинства.

(4) Висновки щодо застосування норм процесуального права

81. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).

82. Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів. Відкрити / Коментувати

2022-07-24 09:57:54 Постанова ВП ВС від 08.02.2022 в справі № 209/3085/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/105325146

1. Сторони спору певний час перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивачка ініціювала його розірвання та звернулася з позовом до відповідача про поділ набутого ними під час шлюбу автомобіля. Оскільки об`єктом поділу є неподільна річ, просила, зокрема, визнати право власності на автомобіль за відповідачем, за яким він зареєстрований, а їй сплатити грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю річ.

2.  Суд першої інстанції позов задовольнив: визнав автомобіль спільним майном подружжя; припинив їхнє право спільної сумісної власності на цей об`єкт і виділив його у власність відповідача; стягнув з останнього на користь позивачки грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля.

3. Апеляційний суд у межах предмета оскарження відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, виділення його відповідачеві у власність і стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації. Вважав, що поділ автомобіля є неможливим без згоди відповідача на викуп у позивачки її частки у спільному майні подружжя та без внесення ним на депозитний рахунок суду відповідної суми.

5. Велика Палата Верховного Суду мала, зокрема, відповісти на питання про те, чи має відповідач внести на депозитний рахунок суду суму компенсації, яку з нього хоче стягнути позивачка за належну їй частку у праві спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ. Вирішила, що не має.

41.  Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).

42. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

43.  Позивачка не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.

44. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так:

а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Відкрити / Коментувати

2022-07-23 12:03:11 Ухвала КГС ВС від 29.06.2022 в справі № 910/4518/16
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105179034

Колегія суддів суду касаційної інстанції проаналізувавши вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові від 18.01.2022 по справі № 910/17048/17 зазначає про наявність не вирішеної на даний момент виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Так у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо того, що коли сторонами кредитного договору узгоджено в кредитному договорі строк нарахування процентів за користування кредитом, то до таких відносин не застосовується правило виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Натомість у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Додатково, підтвердженням виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом є те, що Рішенням Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20) перевірявся на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 Цивільного Кодексу України, згідно з яким якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Під час перевірки на відповідність Конституції України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного Кодексу України, в наведеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

З урахуванням різного підходу щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, свідченням чого є висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові від 18.01.2022 по справі № 910/17048/17, а також беручи до уваги тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного Кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про передачу справи № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав визначених положеннями ч. 5 ст. 302 ГПК України. Відкрити / Коментувати

2022-07-23 09:09:47 Трохи з класики українського приватного права - Дністрянський С. Провідні думки в історії і теорії міждержавного приватного права. Прага, 1923 (https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17482/file.pdf). Відкрити / Коментувати

2022-07-22 10:45:44 Постанова КЦС ВС від 13.06.2022 в справі № 753/2961/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301426

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що строк на апеляційне оскарження судового рішення, у разі, коли в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини судового рішення, починає перебіг з наступного дня після складення повного судового рішення.

У справі, яка переглядається:

вступна та резолютивна частини рішення Дарницького районного суду м. Києва проголошені 17 травня 2021 року;

ОСОБА_4 отримав вступну та резолютивну частину рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року - 16 червня 2021 року;

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року (його вступна та резолютивна частини), не містять дату складення повного судового рішення;

24 червня 2021 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року;

апеляційний суд встановив, що згідно наявного супровідного листа повний текст рішення направлено сторонам 05 листопада 2021 року (т. 2, а. с. 237);

апеляційний суд не врахував, що строк на апеляційне оскарження судового рішення, у разі, коли в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини судового рішення, починає перебіг з наступного дня після складення повного судового рішення;

суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що апеляційна скарга ОСОБА_4 була подана 24 червня 2021 року, тобто до дня складення повного судового рішення, а тому зробив безпідставний висновок про пропуск строку на апеляційне оскарження, залишення апеляційної скарги без руху та її повернення.

Крім того, за змістом статті 358 ЦПК України наслідком не подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження у визначений судом строк, є відмова у відкритті апеляційного провадження, а не повернення апеляційної скарги. Відкрити / Коментувати

2022-07-22 09:29:06 Постанова ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 921/184/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105278395

8.2. Оскільки спір у цій справі стосується суттєвих умов договору транспортування природного газу, то для вирішення цього питання потрібно визначити природу цього договору та норми права, які підлягають застосуванню до регулювання відповідних відносин.

8.3. Скаржник стверджує, що договір транспортування природного газу є договором надання послуг, крім загальних норм ЦК України та ГК України, він також регулюється спеціальним законодавством про ринок природного газу (Закон «Про нафту і газ», Закон «Про трубопровідний транспорт», Закон «Про ринок природного газу», Кодекс ГТС, Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності на ринку природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201, Типовий договір транспортування природного газу, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497).

8.4. За висновками суду апеляційної інстанції договори транспортування природного газу за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу і до них застосовуються норми глави 64 ГК України.

8.7. Отже, Верховний Суд доходить висновку, що договір транспортування природного газу є договором, який передбачає надання трьох видів послуг, а його істотні умови визначені статтею 901 ЦК України та спеціальним законодавством - Законом «Про ринок природного газу», Кодексом ГТС, Типовим договором.

9.2. За результатами перегляду справи в касаційному порядку об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, вбачає підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.07.2020 зі справи № 920/206/19, від 23.07.2020 зі справи № 920/180/19, від 08.12.2021 зі справи № 904/949/21, про те що договори транспортування природного газу за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу і до правовідносин за ними підлягають застосуванню положення статей 306, 307, 315 ГК України, оскільки зазначені договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, виходячи зі спеціального регулювання, встановленого законодавством про ринок природного газу. Відкрити / Коментувати

2022-07-21 10:21:06 Постанова КЦС ВС від 06.07.2022 в справі № 303/2983/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105233984

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

У частині четвертій статті 6 ЦК України зазначено, що положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору, вчинення передавального напису (індосаменту), прощення боргу. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони.

Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (частини перша та третя статті 214 ЦК України).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (зокрема, щодо відмови від одностороннього правочину).

Вимоги до чинності та дійсності правочину можуть співпадати, але можуть і відрізнятися. Зокрема, чинність охоплює собою вимоги, які дозволяють стверджувати про вчинення правочину (істотні умови, необхідні для укладення договору, втілення домовленості сторін у належну форму).

Під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У разі якщо прощення боргу втілюється в односторонньому правочинові, то такий односторонній правочин є по своїй суті розпорядчим, оскільки спрямований на розпорядження правами, та абстрактним, якому не властивий правовий зв’язок між підставами його вчинення і його дійсністю або чинністю.

Сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу чи сплив строку договору не є підставою припинення зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту.

Обміркувавши аргументи учасників справи та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що:

апеляційний суд при задоволенні позову вважав, що сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу та сплив строку договору є підставою для припинення зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту. ТОВ «Кей-Колект» здійснило анулювання заборгованості за кредитним договором про що повідомлено позичальника повідомленням від 05 лютого 2016 року № 4965-731821; повідомлення про анулювання боргу № И_4965-731821 від 05 лютого 2016 року прийнятого ТОВ «Кей-Колект» 31 грудня 2015 року не було відкликано чи анульовано останнім. ТОВ «Кей-Колект» не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність будь-якої заборгованості за договором на час розгляду справи;

апеляційний суд не врахував, що сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення боргу чи сплив строку договору не є підставою для припинення зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту;

прощення боргу втілене в односторонньому правочині ТОВ «Кей-Колект». Колегія суддів підкреслює, що кредитор, з урахуванням принципу свободи правочину, не вчиняв такий односторонній правочин як відмова від прощення боргу;

апеляційний суд, встановивши, що відсутня будь-яка заборгованість за договором, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог, хоча й помилково з декількох підстав. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині. Відкрити / Коментувати

2022-07-20 18:13:59 Ухвала КГС ВС від 13.07.2022 в справі № 909/298/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105278392

17. Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 №2275-VIII (набрав чинності 17.06.2018) ч.2 ст.258 ЦК доповнено п.8, відповідно до якого позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

18. Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання щодо застосування п.8 ч.2 ст.258 ЦК, необхідно брати до уваги безпосередньо зміст норми ЦК, а не назву нормативного акту, на підставі якого до ЦК були внесені відповідні зміни. Вказана норма не конкретизує, що вона підлягає застосуванню саме до ТОВ та ТДВ, а містить більш широке поняття "товариство".

29. При цьому в пояснювальній записці до проекту Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що "проектом пропонується ліквідувати суттєву прогалину у регулюванні діяльності юридичних осіб, повязану із процедурою, підставами та правовими наслідками визнання недійсними рішень загальних зборів учасників". У звязку з цим пропонувалось внести відповідні зміни до ч.5 ст.98, статей 99, 100, 104, 106, 110, 111 115, 203, 228, ст.258 ЦК, статей 79-92, 207, 208 ГК, статей 17, 25, 36 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" тощо.

30. Щодо внесення змін до ст.258 ЦК в зазначеній пояснювальній записці до Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що "комплексне вирішення проблеми недійсності рішень загальних зборів з підстав процедурних порушень при їх прийнятті вимагає певного обмеження в часі ризику визнання такого рішення недійсним з тим, щоб гарантувати певну стабільність відносин як між учасниками товариства, так і між товариством та його контрагентами. Цього пропонується досягти шляхом доповнення ч.2 ст.258 ЦК України "Спеціальна позовна давність" додатковим п.8, відповідно до якого до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів застосовуватиметься скорочений строк позовної давності в один рік. При цьому враховано, що якщо порушення стосуються не процедурних питань, а змісту рішень, то передбачена проектом нікчемність таких положень, тобто відсутність юридичної сили в силу закону (а не в силу рішення суду, як у випадку оспорюваних положень) призводить до неможливості порушень будь-чиїх прав чи інтересів прийняттям таких положень".

31. З наведеного вбачається, що хоча відповідні зміни і вносились на підставі Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який має обмежений предмет регулювання (щодо ТОВ та ТДВ), однак законодавець мав намір поширити відповідні зміни на всі юридичні особи (товариства).

33. Отже, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, що міститься у постановах від 18.03.2020 у справі №904/686/19, від 22.06.2021 у справі №910/9672/20, від 15.06.2022 у справі №908/2289/20, від 08.06.2022 у справі №908/1206/20, від 09.09.2021 у справі №916/161/20 та від 20.05.2020 у справі №904/393/20 із зазначенням, що скорочена позовна давність в один рік, передбачена п.8 ч.2 ст.258 ЦК застосовується до позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів як підприємницьких, так і непідприємницьких товариств.

35. Оскільки до складу колегій, що ухвалювали постанови від 18.03.2020 у справі №904/686/19, від 22.06.2021 у справі №910/9672/20, від 15.06.2022 у справі №908/2289/20, від 08.06.2022 у справі №908/1206/20, від 09.09.2021 у справі №916/161/20 та від 20.05.2020 у справі №904/393/20, входили судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС, то, керуючись приписами ч.1 ст.302 ГПК, справу №909/298/21 потрібно передати на розгляд цієї палати. Відкрити / Коментувати

2022-07-20 10:53:09 У газеті «Голос України» (№148 (7898) від 20 липня 2022 року) оприлюднене оголошення про поновлення першого конкурсу на зайняття вакантних посад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відкрити / Коментувати