Трохи про приватне право🧐

2022-07-14 10:32:06 14.07.2022 року опубліковано Закон України «Про ратифікацію Протоколу про право, що застосовується до зобов’язань про утримання» від 01 липня 2022 року № 2339-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2339-ix.pdf) та офіційний переклад Протоколу про право, що застосовується до зобов'язань про утримання.

Закон України № 2339-IX ратифіковано Протокол про право, що застосовується до зобов'язань про утримання, учинений 23 листопада 2007 року у м. Гаазі, який набирає чинності для України у перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після передачі на зберігання її ратифікаційної грамоти. Відкрити / Коментувати

2022-07-14 08:53:06 Ухвала КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 922/1964/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/104827542

1. При вирішенні питання щодо компенсації сторонам витрат на правничу допомогу колегія суддів Касаційного господарського суду з`ясувала наявність протилежних висновків Верховного Суду з такого процесуального питання:
якщо договір передбачає сплату фіксованого гонорару, то чи повинен акт (звіт) адвоката містити не лише перелік виконаних робіт (наданих послуг), але й час, витрачений на їх виконання (надання)?

45. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

46. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20.

47. Відтак, якщо договір передбачає фіксований розмір гонорару, то акт приймання-передачі робіт (послуг) або звіт адвоката може не містити кількість часу, витраченого адвокатом на виконання робіт чи послуг, перелічених в акті. Це не є підставою для відмови у компенсації витрат на правничу допомогу.

48. Отже наявна різниця у правових висновках (підходах) Верховного Суду з питань компенсації витрат у разі укладення стороною з адвокатом договору, що передбачає фіксований розмір гонорару.

49. Колегія суддів вважає, що для досягнення єдності практики необхідно відступити саме від правової позиції, викладеної колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

52. Відтак, колегія суддів вважає, що сторона може доводити неспівмірність витрат згідно ч.4 ст.126 ГПК і без зазначення у акті (звіті) адвоката витрат часу на виконання робіт (надання послуг), посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

53. Чинні процесуальні кодекси не вимагають від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, чи доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт. Від сторони не вимагають й наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії (див. постанови від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 20.12.2018 р. у справі №316/1923/16-а (2-а/316/41/17), від 18.05.2022 у справі №910/4268/21.

54. Відсутність у звіті витрат часу не може бути єдиною підставою відмови стороні у компенсації її витрат на правничу допомогу. Якщо сторона, якій суд компенсує витрати на правову допомогу, користується послугами адвоката, має професійного представника в суді, то презюмується виконання робіт (надання послуг) адвокатом у певному, хоча б мінімальному обсязі. Відкрити / Коментувати

2022-07-13 12:12:06 Ухвала КЦС ВС від 06.07.2022 у справі № 511/2303/19 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105148735

Враховуючи викладене, баланс прав та інтересів співвласників, з метою формування сталої судової практики у спірних правовідносинах колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 328, 331, 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року по справі № 6-338цс15, і
визнати наявність у подружжя права на визнання у судовому порядку права власності на самочинно побудований, реконструйований об`єкт нерухомого майна (а не матеріали й конструкції, з яких він побудований і перелік яких точно встановити достатньо складно), який знаходиться на земельній ділянці, що належить на праві власності чи користування (оренди) подружжю (одному з них), та відповідає містобудівній документації, цільовому призначенню земельної ділянки і вимогам щодо надійної й безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкту, з подальшим прийняттям в експлуатацію у передбаченому чинним законодавством порядку. Відкрити / Коментувати

2022-07-13 09:10:17 Трохи з Code civil про способи захисту прав кредитора (https://www.legifrance.gouv.fr/codes/section_lc/LEGITEXT000006070721/LEGISCTA000032035223/#LEGISCTA000032035223)

ReplierLivre III : Des différentes manières dont on acquiert la propriété (Articles 711 à 2278)
ReplierTitre IV : Du régime général des obligations (Articles 1304 à 1352-9)
Chapitre III : Les actions ouvertes au créancier (Articles 1341 à 1341-3)

Книга ІІІ: Про різні способи, якими набувається власність (Статті з 711 до 2278)
Титул IV: Про загальний режим зобов'язань (Статті з 1304 до 1352-9)
Глава ІІІ: Засоби захисту, доступні кредитору (Статті з 1341 до 1341-3)

Article 1341 (Modifié par Ordonnance n°2016-131 du 10 février 2016 - art. 3)
Le créancier a droit à l'exécution de l'obligation ; il peut y contraindre le débiteur dans les conditions prévues par la loi.

Стаття 1341. (Змінена Законом 2016-131 від 10 лютого 2016 року – ст. 3)
Кредитор має право на виконання зобов'язання; він може примусити боржника його виконати на умовах, визначених законом.

Article 1341-1 (Création Ordonnance n°2016-131 du 10 février 2016 - art. 3)
Lorsque la carence du débiteur dans l'exercice de ses droits et actions à caractère patrimonial compromet les droits de son créancier, celui-ci peut les exercer pour le compte de son débiteur, à l'exception de ceux qui sont exclusivement rattachés à sa personne.

Стаття 1341-1. (Внесена Законом 2016-131 від 10 лютого 2016 року – ст. 3)
Коли нездійснення боржником своїх прав та засобів правового захисту сімейного характеру шкодить правам його кредитора, останній може їх здійснювати від імені боржника, за винятком тих, що винятково пов'язані з його особою.

Article 1341-2 (Création Ordonnance n°2016-131 du 10 février 2016 - art. 3)
Le créancier peut aussi agir en son nom personnel pour faire déclarer inopposables à son égard les actes faits par son débiteur en fraude de ses droits, à charge d'établir, s'il s'agit d'un acte à titre onéreux, que le tiers cocontractant avait connaissance de la fraude.

Стаття 1341-2. (Внесена Законом 2016-131 від 10 лютого 2016 року – ст. 3)
Кредитор може також позиватися від свого власного імені, щоби визнати недійсними щодо нього правочини, вчинені боржником шахрайським чином щодо його прав, за умови що доведе, в разі оплатного правочину, що третя особа-контрагент боржника знала про шахрайство.

Article 1341-3 (Création Ordonnance n°2016-131 du 10 février 2016 - art. 3)
Dans les cas déterminés par la loi, le créancier peut agir directement en paiement de sa créance contre un débiteur de son débiteur.

Стаття 1341-3. (Внесена Законом 2016-131 від 10 лютого 2016 року – ст. 3)
У випадках, визначених законом, кредитор може позиватися щодо оплати своєї вимоги напряму до боржника свого боржника. Відкрити / Коментувати

2022-07-12 18:08:32 Скупий платить двічі
Шановні колеги!
При роботі над тематикою відповідальності, до якої ми приступаємо з метою видання нової монографії, мені попалася постанова КГС ВС від 30 вересня 2021 року Справа № 922/3928/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918610). Ця постанова привернула мою увагу з двох причин: в ній ВС надав оцінку (1) відмові від укладення договору за результатами торгів; (2) упущеній вигоді як складової збитків. Обидва питання є болючими, оскільки так сталося, що у нас в Україні торги «не в честі» - чимало справ стосуються оспорювання торгів, визнання їх недійсними, нехтування результатами торгів тощо. Варіацій насправді багато і всі вони свідчать про одне і те саме – таке ставлення до торгів безумовно негативно відбивається на цивільному обороті. В цій же справі відповідач доволі цинічно заявляв, що закон не містить положень, які б забороняли замовнику відмінювати процедуру закупівлі на будь-якій стадії процедури закупівлі. Це доволі цікавий аргумент, який вимушує замислитися над інститутом відмови у договірних та регулятивних недоговірних правовідносинах. Ми до цього звернемося у наших публікаціях та вебінарах.
Не менш революційною є мотивація ВС щодо упущеної вигоди. Ні для кого не секрет, що ця складова збитків тривалий час була мертвою – суддів не вдавалося переконати у тому, що отримання певних сум було дійсно реальним. Ще коли я була адвокатом, я з цим неодноразово стикалася – судді стояли намертво на своєму. Судді усіх судів усіх юрисдикцій не просто вирувалися стягувати упущену вигоду, а навіть не сприймали жодного аргументу. Це була броня! Тобто можна без перебільшення сказати, що норма про упущену вигоду була мертвою.
І ось – «пацієнт скоріше живий, аніж мертвий» - це слідує з наведеної постанови КГС ВС. Думаю, що всі ви, колеги, можете скласти своє враження від цієї постанови, якою, по суті, поставлено заслон машинальній відмові суду у позові про відшкодування неотриманих доходів, що спостерігається у нас постійно.
Так, крок за кроком ми долаємо трафаретні підходи, які хтось колись увів у судову практику і череда суддів без всякого наміру обміркувати її правильність, рухалася цією колією. Щиро вітаю КГС ВС з аргументацією у цій справі і сподіваюсь, що ми перейдемо врешті решт на цивілізований шлях вирішення подібних спорів.
Проф. І. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2022-07-12 10:18:59 Ухвала ОП КГС ВС від 07.06.2022 в справі № 914/1003/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/104687098
Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2022 справу № 914/1003/21 за касаційною скаргою ТОВ «Смарт-Фабрікс» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
 
Підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є необхідність на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, відповідно до яких: 

1) чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення;

2) відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації, та, враховуючи викладене, висновку, що суди дійшли помилкових висновків про неможливість встановлення особи відправника електронного листа без засвідчення відправленого таким листом документа електронним підписом, тобто щодо відсутності необхідності застосування ЕЦП до електронного листа при електронному листуванні в контексті вирішення питання належності та допустимості електронних доказів (електронної переписки сторін). Колегія суддів підтримує позицію, викладену у постановах від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі  № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20, та

вважає, що роздруківки електронної переписки, яка не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, не можуть бути використані як доказ у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тому що унеможливлюють ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення. Відкрити / Коментувати

2022-07-11 08:24:06 09.07.2022 року опубліковано Закон України «Про управління відходами» від 20 червня 2022 року № 2320-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2320-ix.pdf).

Законом України № 2320-IX, зокрема, передбачено, що:

основними принципами державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є, зокрема, «забруднювач платить» - утворювач або власник відходів покриває витрати на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення та оброблення, включаючи витрати на створення та утримання об' єктів оброблення відходів;

власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами. Суб'єктами права власності на відходи є фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на відходи відповідно до закону. Договором купівлі-продажу передбачається відповідальність покупця об'єкта приватизації за заподіяння відходами шкоди для здоров'я людини, майна фізичних або юридичних осіб і навколишнього природного середовища (звільнення від відповідальності) у разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, обставини непереборної сили тощо). У разі зміни власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується договором. За відсутності таких положень у договорі власником відходів є власник земельної ділянки або землекористувач.

якщо власник відходів встановлений, він зобов'язаний відшкодувати всі витрати на його пошук, а також витрати на збирання, перевезення та оброблення відходів суб'єктом господарювання у сфері управління відходами, компенсувати інші збитки та шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом відходів на здоров'я людини та навколишнє природне середовище. Витрати, збитки та шкода, заподіяна забрудненням або іншим негативним впливом відходів на навколишнє природне середовище, відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.

послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов'язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами. Утворювачі побутових відходів зобов'язані, зокрема, укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами та вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами.

Законом України № 2320-IX внесено зміни в статтю 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та, зокрема, зазначено, що: якщо інше не визначено законом, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель багатоквартирного будинку або інша уповноважена особа, яка укладає колективний договір про надання комунальних послуг, згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування, укладає договір про надання послуги з управління, побутовими відходами з виконавцем послуги з управління побутовими відходами.

У розділі ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2320-IX вказано, що цей Закон набирає чинності через 12 місяців з дня його опублікування, крім: пункту 1 частини третьої статті 10 цього Закону, який набирає чинності через сім років після встановлення законом розширеної відповідальності виробника щодо відходів, які утворилися внаслідок споживання/використання певної продукції; статті 40 цього Закону (в частині фінансової гарантії), яка набирає чинності одночасно з набранням чинності закону щодо фінансової гарантії. Відкрити / Коментувати

2022-07-11 08:05:49 Постанова КЦС ВС від 22.06.2022 в справі № 296/7213/15
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105011832

Верховний Суд врахував, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.

Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

”5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Враховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

У такому висновку Верховний Суд виходить з того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону. Відкрити / Коментувати

2022-07-10 17:26:06 09.07.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20 червня 2022 року № 2321-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2321-ix.pdf).

Законом України № 2321-IX, зокрема, передбачено, що:

ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов'язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу України;

віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру;

порядок вирубування дерев і чагарників та використання одержаної при цьому деревини у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок або встановлення сервітуту з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, та переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель здійснюються в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Закон України № 2321-IX набрав чинності 10.07.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-07-10 14:58:01 Samuel J. Astorino Roman Law in American Law: Twentieth Century Cases of the Supreme Court // Duquesne Law Review > Vol. 40 (2001) > No. 4 (https://dsc.duq.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=3349&context=dlr)

One of the most enduring problems of the legal history of the West concerns the influence of Roman law on the development and nature of subsequent legal systems. This Article examines cases decided roughly in the twentieth century by the United States Supreme Court in order to evaluate the manner, and extent, that that tribunal used Roman law. Відкрити / Коментувати