2022-07-08 14:08:54
Трохи про
lex commissoria (закінчення)
ІІ. Яка роль договору в регулюванні «недійсності» будь-яких наступних вимог іпотекодержателя?
1. Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
2. Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору.
2.1. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:
наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);
якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
3. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони могли урегулювати «недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя в своїх відносинах по іншому, ніж це передбачено
в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII).
3.1. Учасники цивільних відносин могли, зокрема, встановити, що основне зобов’язання божника не припиняється у разі, якщо:
іпотекодавцем є інша особа, а не боржник;
виконання основного зобов’язання забезпечується іншими видами забезпечення;
після позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов’язання.
3.2. Тому законодавець з урахуванням необхідності створення механізму охорони більш слабкої сторони при застосуванні
lex commissoria, при конструюванні такої спеціальної підстави припинення основного зобов’язання не ставив припинення основного зобов’язання в залежність від того:
хто є іпотекодавцем (сам боржник чи інша особа);
чи забезпечується виконання основного зобов’язання іншими видами забезпечення.
3.3. За відсутності договірного регулювання відносин, очевидно, що використання іпотекодержателем (кредитором)
lex commissoria повинно зумовлювати припинення основного зобов’язання, а як наслідок і припинення акцесорних зобов’язань, тому що припинилося основне зобов’язання.
366 views11:08
Т
