Old York Times

2022-05-11 10:19:02 ​​Що робить можливим путінський фашизм: погляд Тімоті Снайдера

Формально прикриваючись абсурдною ідеєю «денацифікації» України, путінський режим сам веде фашистську політику. Що робить таку політику Кремля можливою? 

До 9 травня американський історик Тімоті Снайдер опублікував есе з підбіркою дев’яти тез про путінський фашизм. Переказуємо основне.

  У радянські часи не було чіткого визначення «фашизму» — сталінський режим та його наступники просто ліпили цю бірку своїм ворогам, незалежно від їх ідеології. При цьому ставлення до власне ідеології фашизму не завжди було негативним: зрештою, перед німецько-радянською війною Сталін співпрацював із Гітлером.

  Інший момент — радянська традиція сприймати росіян як переможців, а українців як винних (разом з іншими меншинами на кшталт кримських татар). «Інші нації [крім російської] могли отримати стигму фашистських, коли це було потрібно».

Радянський культ перемоги з’явився не одразу після Другої світової війни, його побудував режим Брежнєва у 1970-их роках. Ностальгія за минулим стала новою національною ідеєю — замість візії майбутнього (як це було раніше, коли візією майбутнього була утопія комунізму). Так «“фашист” став загальним ворогом, який не має фіксованої особистості».

Культ перемоги фокусується на волі до перемоги радянського народу, але замовчує важливу причину радянської перемоги — економічну підтримку США (яка зараз на боці України). Також російська пропаганда замовчує те, що німецько-радянську війну виграв саме СРСР, а не лише Росія — що війна значною мірою точилася за територію України та у ній загинули мільйони українців. 

Російський культ перемоги над фашизмом є сам по собі фашистським. «Уявлення про політику як про військову перемогу може бути фашистським... переконання, що політика починається з вибору ворога, безумовно, є фашистським (це наслідує традицію нацистського ідеолога Карла Шмітта і фашистського учителя Путіна Івана Ільїна); уявлення про золотий вік невинності, який потрібно відновити за допомогою зцілювального насильства, напряму випливає із фашистських традицій. У сучасній Росії таким моментом став 1945 рік».

Читати повну статтю (~6 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-05-10 10:40:00 ​​The Economist: Україна зіпсувала Путіну парад 9 травня

Цього року дата 9 травня було особливо зловісною — міжнародні аналітики сперечалися, що ж зробить Путін. Оголосить загальну мобілізацію? Проголосить перемогу? Але в підсумку не сталося ні того, ні того — і загалом нічого особливо цікавого. 

Як пише The Economist, Україна зіпсувала Путіну його переможний парад. У більш вузькому сенсі — президент Зеленський знову показав клас як колишній актор та майстерний комунікатор. Він «організував цілоденну політичну демонстрацію опору та солідарності»: із візитами світових лідерів на кшталт Джастіна Трюдо і Джилл Байден, із концертом легендарних музикантів Боно та Еджа з гурту U2, із записаним у Бородянці зверненням.

У ширшому сенсі, звичайно, переможний парад зруйнований силами героїчного та ефективного опору України російському вторгненню. За словами автора статті, «сама війна Росії планувалась як парад, блискавичний марш до Києва, який мав завершитися за 72 години. Але, 74 дні з її початку, вона стала демонстрацією військового провалу. Все пішло не за планом».

Навіть тисячі воєнних злочинів та масштабне насильство не змогло зламати український опір на сході. Через два з половиною місяці з початку війни українські воїни продовжують захищати Маріуполь на «Азовсталі» — і навіть організували звідти прес-конференцію через Zoom.

На жаль, попри всі промахи, Росії вдалося отримати певні успіхи у війні — зокрема сухопутний коридор до окупованого Криму та захоплення частини Донбасу. І те, чи зможе Україна повернути усі території, які контролювала до 24 лютого, залишається під питанням — зокрема залежить від масштабу та швидкості постачання важкої зброї з боку Заходу. 

Утім, як підсумовує The Economist, «зараз Путін навряд чи зможе захопити весь Донбас, не кажучи вже про відновлення контролю Росії над тим, що вона називає Новоросією — регіоном, що простягається вздовж Чорного та Азовського морів. Це однозначна стратегічна поразка».

Читати повну статтю (~4 хвилини) Відкрити / Коментувати

2022-05-08 16:33:50 У The Guardian вийшла цікава замітка про розрив поколінь серед німецьких інтелектуалів навколо питання підтримки України.

Старше покоління з вищою ймовірністю підтримує пацифізм, навіть за рахунок поступок агресору. Недавній відкритий лист канцлеру Шольцу засуджував російське вторгнення, але стверджував, що «навіть виправданий опір агресору в якийсь момент є нестерпно непропорційним… рівню руйнувань і людських страждань серед мирного українського населення». Автори листа закликають обмежити постачання зброї України, щоб уникнути ескалації конфлікту.

Середній вік підписантів цього листа — 76 років. У певному сенсі ці люди покладаються на власний досвід — багато з них застали Другу світову війну у своєму дитинстві. Яскравий приклад — 90-річний режисер Александр Клуґе. У недавньому інтерв’ю він сказав, що «у капітуляції немає нічого поганого, якщо вона закінчує війну», бо сам він був радий побачити американські війська у 1945 році.

Нам із вами очевидно, що вуйко втратив зв’язок з реальністю така аналогія не витримує жодної критики, а потакання агресору ні до чого доброго не призведе. На щастя, це зрозуміло й молодшому поколінню в Німеччині.

Після першого відкритого листа вийшов інший — із зовсім іншим посилом: закликом до більшої рішучості у постачанні Україні зброї. Як пише The Guardian, він зібрав підписантів із середнім віком 54 роки. (Міністерці оборони Німеччини Анналені Бербок 41 рік).

Прикметно, що ситуацію гарно розуміють нащадки людей, котрі постраждали від Голокосту. Це підмітив у розмові із The Guardian Даніель Кельман — підписант «проукраїнського» відкритого листа, письменник з єврейськими коренями. Він додає: «одним з уроків німецької історії має бути те, що не можна перемогти фашизм шляхом умиротворення».

Читати повну статтю (~4 хвилини) Відкрити / Коментувати

2022-05-07 19:40:56 New York Times зробили репортаж із Руської Лозової — села у передмісті Харкова, яке українські війська звільнили минулого тижня.

За останні кілька днів українці просунулися вперед на цій ділянці фронту, відкидаючи окупантів від Харкова. Руська Лозова є стратегічно важливим населеним пунктом з військової точки зору, бо розташовані там пагорби відкривають прямий вигляд на місто, що допомагало росіянам обстрілювати Харків.

На прикладі ситуації навколо Руської Лозової автори статті описують ширшу стратегію обох армій на Слобожанщині — це «повільний рух, який зосереджується на одному селі за раз і покладається переважно на дрони та зосереджений артилерійський вогонь». Артилерія грає ключову роль у протистоянні, а дрони використовуються для розвідки.

Хоча Руська Лозова зараз звільнена, там зараз небезпечно, вона залишається у зоні досяжності артилерії. Багато з місцевих жителів евакуювалися до Харкова, а іншим волонтери привозять продукти з міста — під російськими обстрілами.

Читати статтю (~8 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-05-06 09:48:22 Як святкуватиме День Перемоги російський автократ, програючи війну

Сьогодні приносимо вам гостьовий допис від нашого підписника Олексія Мінакова — політичного експерта та комунікаційника. У Journal of Democracy вийшла його колонка про брехню, міфи та пропаганду, які супроводжуватимуть цьогорічне дев'яте травня в Росії на фоні війни проти України.

Радимо почитати повну статтю — а тим часом Олексій обрав для нас кілька найцікавіших цитат:

«Яку перемогу презентує кремлівський диктатор своїм громадянам на День перемоги? Портрети загиблих російських солдатів, яких вже понад 20 тисяч? Ракетний крейсер “Москва”, колись гордий флагман Чорноморського флоту Росії, який зараз лежить на дні того самого Чорного моря? Плани Швеції та Фінляндії вступити до НАТО вже цього літа, після десятиліть вагань, що приcкорені вторгненням Росії в Україну? Те, що замість демілітаризації, Україна отримує західне озброєння? Бойкот російської економіки з боку сотень іноземних компаній, що колись надавали цінні товари та послуги і покращували життя мільйонів росіян?».

«У Путіна не залишається іншого вибору, як робити гарну міну про поганій грі. Пропаганда спробує зобразити маленький локальний успіх як грандіозне досягнення, немов взяття Червоною Армією Берліна та підняття радянського прапора над Рейхстагом в 1945 році. Таким маленьким локальним успіхом, який має стати “знаменитою перемогою”, буде прорубування російською армією сухопутного коридору з Донецька в Крим, що стало можливим завдяки захопленню Херсона, Мелітополя, Бердянська та частини Маріуполя».

«Рашизм дещо відрізняється від класичного нацизму. По-перше, це форма нацизму під антинацистськими лозунгами. Гітлер не виступав проти нацистів, вони входили в його партію. А Путін, діючи за нацистською моделлю, вважає себе ворогом нацистів. По-друге, рашизм — це нацизм без економічного підйому. За правління Гітлера в 1933—1939 роках ВВП Німеччини подвоївся, а за правління Путіна російська економіка перебуває в стагнації протягом більшої частини останніх десяти років».

Читати повну статтю (~7 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-05-03 09:26:14 ​​Російське вторгнення в Україну змушує Тайвань задуматися про власного агресивного сусіда

Демократична країна, яка веде нерівний бій із значно більшим, автократичним сусідом. Це хороше означення України — але у майбутньому може стати також долею Тайваню.

Як пише The Economist:

«Вторгнення з материка завжди було предметом занепокоєння з тих пір, як націоналістичні правителі Китаю програли громадянську війну проти комуністів і втекли на Тайвань у 1949 році. Протягом тривалого часу обидва уряди стверджували, що є законними правителями Китаю. Поступово сформувалася чітка тайванська ідентичність, але Тайвань, який досі називає себе Республікою Китай (РК), не наважується оголосити себе незалежним, побоюючись спровокувати материковий Китай. Це залишає його в підвішеному стані: успішна демократична країна і найбільший у світі постачальник передових напівпровідників, який має дипломатичні відносини лише з 14 країнами».

«За кілька десятиліть Тайвань переключився із марного прагнення відвоювати материковий Китай до дедалі більшої безнадійності — відчуття, що він навряд чи зможе самостійно відбити вторгнення». За останні десятиліття оборонний бюджет Тайваню скоротився — зараз він у 20 разів менший, ніж у КНР. Зменшилася і чисельність збройних сил. Якщо армія Китаю налічує понад мільйон людей, то у Тайваню — менше 100 тисяч.

Залишається надія на ключового союзника Тайваню — Сполучені Штати. Однак, на противагу захисту своїх партнерів у НАТО, США не обіцяли обов’язково вступити у війну для захисту Тайваню. Японія ймовірно підтримає Тайвань у потенційному конфлікті, але також не зобов’язана воювати за нього. 

Тож російське вторгнення в Україну змусило Тайвань задуматися. З одного боку, успішний героїчний спротив українців дає надію на успіх у боротьбі із більш потужним ворогом. З іншого боку, є й сумні спостереження — загроза економічних санкцій не зупинила агресора, а США не захотіли напряму вступати у війну із ядерною державою. 

Один урок українського спротиву  — це ефективність «асиметричної» стратегії, боротьби із сильнішим ворогом шляхом поєднання ефективних оборонних озброєнь (наприклад, протитанкових «джавелінів») і експлуатації слабких сторін противника. Тайвань і раніше будував свою оборону із урахуванням такої стратегії — але, як зазначає The Economist, є сумніви в тому, наскільки ефективно він це робить зараз.

Однак, мабуть, ключовий урок — це важливість часу. Тайвань має використати наявний зараз час для того, щоб підготувати збройні сили і міжнародну допомогу до потенційної війни, а головне — не дати Китаю здобути швидку перемогу, якщо війна таки почнеться. Як пише The Economist, «чим довше [Тайвань] зможе протриматися, тим імовірніше він виграє співчуття, захоплення та військову підтримку». Власне, як і Україна.

Читати статтю (~12 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-05-01 09:11:04 П'ять цікавих статей іноземних медіа про російсько-українську війну та її глобальні наслідки — рекомендуємо одним абзацом:

Матеріал The Wall Street Journal про те, як змінюється стратегія західної військової допомоги Україні. Країни НАТО переконалися, що Україна має шанс перемогти, тож тепер надають значно більше озброєння, сподіваючись на те, що українська перемога довгостроково ослабить Росію.

Стаття The Washington Post про те, як російська агресія в Україні змотивувала Фінляндію долучитися до НАТО. Це «перший знак того, як російське вторгнення перевертає безпекову архітектуру Європи, що склалася після Холодної війни». І це явно не те, на що розраховував Путін, коли вторгався в Україну.

Протитанкові «джавеліни» виявилися дуже ефективною зброєю для українців. The Wall Street Journal зробили репортаж про американських добровольців, котрі навчають українців користуватися ними — і українських військових, які за кілька днів опановують складні системи, на що в нормальних умовах потрібні тижні або й місяці.

Есе американського історика Тімоті Снайдера для New York Times Magazine, де він розбирає поняття «рашизм» — що означає цей термін і який глибший сенс можна прослідкувати за походженням цього слова. Як пише Снайдер, «українська мова принесла нам неологізм, походження якого допомагає нам глибше побачити креативність [української] культури, а значення якого допомагає зрозуміти, чому ведеться ця війна — і чому Україна має її виграти».

Переказ інтерв’ю з пілотом американського винищувача F-35 від Popular Mechanics. Льотчик вважає, що F-35 настільки переважає російські літаки, особливо в таких умовах, які склалися в небі над Україною, що НАТО могло би «повністю знищити російські сили», якби долучилося до війни.

Підписуйтеся на нас: @oldyorktimes у Телеграмі • імейл-розсилка

#OldYorkTimes_digest Відкрити / Коментувати

2022-04-28 13:17:27 ​​Чому Велика Британія тривалий час ігнорувала російську загрозу — та що допомогло розплющити очі

Зараз уряд Бориса Джонсона — один із найбільших друзів України у світі. Однак, як пише Financial Times, тривалий час британські уряди не приділяли достатньої уваги «темним амбіціям» Путіна. 

Британська розвідка та військові витратили близько десятиліття на те, щоб переконати політичних лідерів зайняти агресивнішу позицію щодо Росії, стверджує автор статті Джон Пол Ретбоун. 

«На рубежі століть уряд Блера був зосереджений на боротьбі з тероризмом, а не із загрозою з боку потенційно ворожих держав, таких як Росія. Британські війська воювали з Аль-Каїдою та Талібаном в Афганістані після терактів 11 вересня. 

Тим часом Міністерство закордонних справ зосередилося на політиці “процвітання”, яка підкреслювала заохочення торгівлі та іноземних інвестицій, зокрема гроші російських олігархів та компаній, які вони спрямовували через Лондон».

Британці розслабилися на фоні перемоги у Холодній війні та сподівалися на Фукуямів «кінець історії», пише Ретбоун.

Зміна ставлення до Росії почалася із окупацією Криму у 2014 році, але й тоді відносини з Росією продовжувалися; у 2017 році Джонсон відвідав Москву, коли був міністром закордонних справ.

Змінити ставлення допомогло отруєння російською розвідкою Сєрґєя Скріпаля у Солсбері у 2018 році — замах на британського громадянина на британській території. 

Однак остаточно зміна парадигми сталася у 2021 році, коли Путін почав збирати війська на кордоні з Україною. Важливим фактором була британська розвідка — у неї було багато інформації про наміри Кремля, зокрема завдяки партнерству з американською розвідкою (країни континентальної Європи такого тісного партнерства не мають).

Як підсумовує автор статті, «Британії знадобилося багато часу, щоб усвідомити справжню загрозу Путіна. Але тепер, коли найгірші побоювання британських військових і розвідувальних служб стали реальністю, знадобиться подія сейсмічного масштабу, щоб змінити політику [щодо Росії] знову».

Читати статтю (~5 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-04-26 10:45:24 У новому випуску журналу The Atlantic — стаття письменниці Енн Епплбом, де вона проводить паралелі між Голодомором 1932—1933 років та звірствами, які російська армія чинить в Україні у 2022 році.

Як пише Епплбом, 1932 та 2022 роки поєднує геноцидна мова, яку використовують убивці. Якщо у тридцятих роках голодні селяни були класовим ворогом, куркульським сміттям, то зараз мирні українці є нацистами. Дегуманізація жертви дуже важлива для геноциду, бо допомагає виконавцям чинити злочини без докорів сумління.

Допомагає в цьому сьогодні російська пропаганда. На противагу радянській, її завдання простіше: еволюція медіа зробила пропаганду цікавішою та більш привабливою.

Крім того, зазначає Епплбом, Путін будує пропагандистську ідеологію проти зовнішнього ворога, проти країн, де звичайні росіяни ніколи не були і яких вони не знають (як-то США). Водночас СРСР (принаймні в перші десятиліття) спирався на пропаганду комуністичної утопії в себе вдома.

І ще важливо, що росіяни не вивчили уроків двадцятого століття. Після сталінського терору (на відміну від Голокосту) не було жодного суду над організаторами геноциду, жодного визнання вини.

Читати статтю (~12 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-04-25 10:17:24 П'ять цікавих статей іноземних медіа про Україну та російсько-українську війну — рекомендуємо одним реченням:

Стаття журналістки Наталії Гуменюк для журналу The Atlantic про ситуацію на Донбасі крізь призму його лідерів — очільників Луганської та Донецької обласних адміністрацій Сергія Гайдая та Павла Кириленка.

Інтерв’ю українського філософа Володимира Єрмоленка для подкасту журналіста New York Times Езри Кляйна — про те, якою є українська ідентичність та як вона змінилася на фоні російської агресії.

Спостереження приватного тьютора в Росії для журналу 1843 про те, як багаті росіяни адаптувалися до нової реальності — і не звертають уваги на війну.

Аналіз Financial Times, чому Велика Британія лише недавно зайняла чітку й сильну позицію проти Росії, а до того тривалий час не приділяла достатньо уваги загрозі від Кремля.

Інтерв’ю Філіпа Брідлава, колишнього високопоставленого американського генерала, для The Sunday Times — він вважає, що країни Заходу мають надати більше військової допомоги Україні, зокрема допомогти захистити Одесу та відправити солдатів НАТО на захід України.

Підписуйтеся на нас: @oldyorktimes у Телеграмі • імейл-розсилка

#OldYorkTimes_digest Відкрити / Коментувати