Ostap Drozdov

2022-05-20 16:21:06 Це вкрай важлива тема – деокупація і чому вона має здійснюватися на правах переможця, а не прохача.
Я попунктно озвучив своє бачення щодо Державної Стратегії Деокупації, яка неодмінно мусить з’явитися як доктринальний документ. Інакше повернення втрачених територій буде милозвучним закликом та й не більше. А хочеться, щоб держава мала і план, і наперед виписану ціннісну базу, на якій пройде реінтеграція цих регіонів.

Хто не мав можливості переглянути мій відеоблог про принципи й засади Деокупації – я повторно хочу його опублікувати. Аби тема не лише жила, але й пробудила політиків до розробки цілісної Державної Стратегії Деокупації.

Не маючи бачення, якою буде реінтеграція, краще не говорити про це для красного слівця. Бо без стратегії це як з бензином: переливання з пустої каністри в порожню.


Відкрити / Коментувати

2022-05-20 13:15:18 Хто після путіна?
Я й раніше писав це прізвище з малої букви – як іменник, як термін. Він усього-навсього є персоніфікацією безіменної, безособової доктрини чекістського імперіалізму, який діє репресивно як назовні, так і всередину власного суспільства. Ця бездушна каральна фсб-машинерія може мати різні прізвища, але її «душею» так і зостанеться путіно-рашизм.

До війни я часто чув прогнози, що після путіна буде хтось іще гірший. Мовляв, путін уособлює ще дуже навіть притомну частину рос.еліт, він вхожий у світовий клуб лідерів і здатен бодай якось множити варварство на прагматизм. Війна внесла свої корективи: пуйло виявилося втрачено-ірраціональним. Але прогноз «після путіна буде хтось іще гірший» стає ще більше актуальним.

Я не погоджуюся з аналогією, буцім після сталіна прийшов м’якший хрущов – і настала відлига. Смію припустити: буде навпаки. Зараз для росії найменша відлига означатиме розпад. Тому чекістська машина, яка кормиться покірним народом, не допустить анінайменшої лібералізації.

На цій ноті обірву свої роздуми, бо навіть думати не хочеться, куди може бути ще гірше. В російському варіанті припускаю, що може. Здається мені, для чекісто-орків «справою честі» буде доведення до кінця розпочатих анексій сусідів. Це в них такий пунктик собіранія земель.

Я б не шукав хороших сценаріїв після кінчини цього кремлядського диявола. На росії хороші сценарії не водяться. Відкрити / Коментувати

2022-05-20 10:05:16 Оце і є геополітична формула росії.

Енергоносії + ядерна зброя.
І всьо. Це треба було 300 років будувати государство, щоби бути бензолонкою з ядерними боєголовками.
Ця єжова комбінація «енергоносії + ядерна зброя» не має жодного натяку на експорт бодай чогось культурного, ціннісного. Тупо виколупати надра і прикритися ядерною зброєю. І нуль цілих нуль десятих іншої місії.

А за цим іде дивовижно суча риса, якої нема в жодної держави світу. Заперечення суверенітету сусідів. Ви не знайдете на земній кулі нікого більше, хто б так зухвало заперечував суверенітет більшості своїх сусідів. Нема таких больних.

А за цим іде варварська окупація та анексія територій. Від Кавказу до Криму, від Придністров’я до Донбасу. Коли ти виколупуєш копалини і забезпечуєш їм ядерний ескорт – ти можеш побути канібалом.
Росія мінус енергоносії = недодержава люмпенів.
Росія мінус ядерна зброя = недодержава люмпенів.
Як арифметику не крути, виходять одні цивілізаційні нулі. Відкрити / Коментувати

2022-05-19 22:03:11 Нині день народження Кемаля Ататюрка, якого називають батьком модерної турецької нації. Й називають підставово. Бо його кемалізм є офіційною ідеологією донині.

Я перерахую переворотні реформи Ататюрка, які можна спроєктувати на Україну з тією самою підосновою, що ми, як і свого часу Туреччина, теж свідомо маємо обрати західний світський вектор.

1. Виборність влади й підзвітність народові. Не культ особистості – а повага.
2. Концепція національної держави, яка виховує громадян у дусі відданості своїй нації.
3. Етнічне = громадянське. Інтереси титульної нації, яка має чітку нац.свідомість, домінують.
4. Хто не турок, той усе одно має прийти до турецької самосвідомості через асиміляцію.
5. Спільне громадянство, єдина мова, територія, історія і менталітет.
6. Жорстке відділення держави від релігії.
7. Етатизм в економці: крупні активи – державні, а приватний сектор – лише середній і дрібний.
8. Ставка на фермерство.
9. Культ прогресу й просвітництва. Війна проти забобонів і відсталості.
10. Європейський вибір – безальтернативний.
11. Перехід на латинку.
12. Перехід на європейський календар. Відкрити / Коментувати

2022-05-19 19:50:06 Прошу подивитися мій свіжий блог.
Він буде вітальним в адресу Швеції й Фінляндії, які безпомилковим рішенням вступати в НАТО покладуть край гнилим темам про «погане НАТО й інші формати безпекових гарантій», які зазвичай закінчуються десь у тундрі чи тайзі.

Але більше уваги я хочу присвятити отим 400 млрд євро, які Європа планує на відбудову України. Я вже писав важливе уточнення про те, що це будуть гроші не на відбудову за красиві оченятка, а на реформи! Причому кожен наступний транш буде прив’язуватися до виконання проміжного етапу. Приміром, не розблокували САП – наступних грошей не буде.

Буду вдячний за перегляд!


Відкрити / Коментувати

2022-05-19 16:07:06 Це не зовсім вишиванка. Це – вишивка, яку моя бабця вишила в тюрмі.

Вона датована 28 травня 1947 – день арешту. Бабці було 17 з половиною років. Очікуючи на депортацію в Сибір, вона потайки вишила цю вишивку за кілька тижнів. Нитки брала з чого завгодно: хусток, светрів інших в’язнів, підкладки куртки, спідниць. Цю вишивку вона ховала зіжмаканою в спідній білизні. Ця вишивка їхала з нею в Красноярський край, була там 8 років і вернулася додому.

Над наївно зображеною Богородицею – незграбно вишитий текст: «Мати Божа Неустанної Помочи ратуй мене». Знизу вишивка підписана: «Спомин з тюрми».

Зараз ця вишивка, оправлена в простеньку рамку, висить достойно й вельможно в кімнаті 91-річної авторки. Живої, здорової, рухливої й незалежної. Висить нарівні з іконами.

Отаким є мій день вишиванки. Відкрити / Коментувати

2022-05-19 13:24:16 Ненароком прочитав, що деякі батьки тих дівчаток із Бучі, Ірпіня, Гостомеля, які зазнали жорстоких згвалтувань, вирішують народжувати.
Це стосується насамперед неповнолітніх, де батьки мають право вирішувати. Хтось із психологів, які працюють із жертвами насилля, описав основне пояснення батьків: якщо буде аборт, то потім вона не зможе мати дітей.

Коли цінність дівчини/жінки зводиться до репродуктивної функції – це ну як вам сказати. Виходить, для деяких батьків, яким зараз в районі 40 (начебто не є ретроградне покоління), основна перспектива їхніх доньок – материнство.

Мені здається, в сучасному світі мало би бути менше гіпертрадиційного сексизму, який відкидає нас на 150 років назад, коли суфражистки лише починали боротьбу за елементарні права жінок – мати успішні кар’єри, отримувати найкращу освіту, мати право не виходити заміж, не народжувати дітей, не бути домогосподаркою тощо.

А в цей час у Польщі розгортається цілком протилежний скандал. Там багато українок (жертв згвалтувань) не можуть зробити медикаментозний аборт через законодавство, і зараз там судять активістку-феміністку, яка нашим дівчатам нелегально діставала таблетки, бо для них принципово важливо не народжувати від зґвалтування.

То є страшні людські історії… Немислимі. Відкрити / Коментувати

2022-05-19 10:01:06 Прошу послухати цей короткий фрагмент. У ньому я вичерпно пояснюю, чому владі так залежить мати в загальнонаціональному етері не вільних, незалежних журналістів – а своїх, перевірених, продажних журнашлюх. А якраз тому!

Владі позаріз потрібні професійні дуполизи, які свої кар’єри понабудовували не на громадянській свободолюбивій журналістиці, а на лизоблюдстві, безвідмовному обслуговуванні власника, зразковій слухняності, мовчазному сервілізмі кожної забаганки того, хто башляє.
Це не журналісти зі своїм світоглядом та принципами. Це професійні задовольнятори ротом.

Вони все життя були в сфері сервісу. Вони інакше не вміють. І тому вони – безцінні для влади. Бо перевірені десятиліттями безпринципності й медіа-прислужництва.
Це їхній зоряний час зараз – коли треба просто служити, а не бути Журналістом. Відкрити / Коментувати

2022-05-18 22:15:19 Такий настав час, що кожного вечора варто дякувати небу за ще один прожитий день.
Цю нетлінну пісню на вірші Ліни Костенко у благодарному виконанні Оксани Мухи можна слухати щовечора наніч замість молитви, адорації чи медитації.

«Вечірнє сонце, дякую за день, вечірнє сонце, дякую за втому» - для мене ця пісня стала гімном кожного прожитого дня. А це вже багато. Ця війна до стану оголеного нерва загострила цінність найпростіших речей. Щастя - в буденності: в можливості випити ранкову каву з молоком, в можливості бачити цвітіння айви в саду й піону на клумбі, в можливості просто дивитися на хмари чи банально поїхати на закупи в супермаркет.
Кожен прожитий день – як пів життя.

Під завісу ще одного прожитого дня ділюся піснею Оксани Мухи «Вечірнє сонце».

За те, що можу, і за те, що мушу.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день.
За цю потребу слова, як молитви. Відкрити / Коментувати

2022-05-18 19:46:06 Нас узагалі не мало бути.
Мало який народ міг би вижити після такого катка геноцидів і антропологічних знищень. Етноцид, геноцид, лінгвоцид, церквоцид, пам’яттєцид, культуроцид – усі найстрашніші різновиди -цидної діяльності сусідньої держави були спрямовані на наше неіснування, небуття, нежиття.

Але ми тут, ми є, ми маємо державу, ми зберегли всі індикатори своєї національності, ми стверджуємся, і вся історія нашого виживання – це гімн життєствердності, перемоги, екзистенції. Ми є носіями дуже живучого гену й оптимістично-переможної вітальності.

І навіть попри те, що ми 300 років перебували під владою суцільного трешу (чим є росія), попри тотальне зараження найгіршими ментальними вірусами, попри успішну колонізацію й манкуртизацію , попри важкі пологи українського в Україні – попри все це ми забезпечуємо цивілізаційний парастас над подихаючою тушею паразитарного імперіалізму по сусідству. Це наш святий обов’язок – провести в останню путь сусіда-бузувіра.

Вашій увазі – моє інтерв’ю в програмі «Мотив Подорожнього».


Відкрити / Коментувати