Get Mystery Box with random crypto!

Українська поезія📖

Логотип телеграм -каналу poetryukraine — Українська поезія📖 У
Логотип телеграм -каналу poetryukraine — Українська поезія📖
Адреса каналу: @poetryukraine
Категорії: Література
Мова: Українська
Передплатники: 3.14K
Опис з каналу

Біографії. Поезія. Вірші.

Ratings & Reviews

3.00

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

2

1 stars

0


Останні повідомлення 3

2022-08-03 11:58:39 Все хороше чомусь закінчується так швидко -
у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш словом, -
і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку,
сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна рибка –
але бажання виконує вибірково.
В синій скринці насправді ще стільки чудес про літо,
ми чомусь їх не з’їли, не розпакували вчасно.
Починаються светри на вечір, холодні великі квіти,
стиглі яблука і години, коли зовсім не хочеться говорити –
або може хочеться, але про що – неясно.
Хто лишився у цьому літі – відходять тихо,
ніби тіні, полями знівеченими, зруйнованими містами,
у повітрі за ними здіймаються зблисками вири й віхоли,
і вони зникають у бризках, а ми навчитися жити і дихати
з тим, що все це і правда стається з нами.
Залишається кілька днів на різні дурниці,
на липкий кавуновий сік і сльози, літаки та південні траси.
І куди ми дінемось потім – загалом, немає різниці,
і студентки вже готують довгі теплі спідниці,
і встановлюють обігрів на літніх терасах.

Катерина Бабкіна
315 views08:58
Відкрити / Коментувати
2022-08-01 09:53:13 #римоване
ЗАВТРА

в останній день липня думається про хороше
згадуються якісь речі – задавнені непроговорені
чую бабусю що кличе мене обідати – Сіроожка! Сіроооожаа!
кидай вже тії вудки бо горе з тобою – ой горе мені!

бачу птахів що тримаються за висхідні потоки
майже нерозрізнимі на білому і вицвілому синьому
вгадую рибалку на тому березі що рибалитиме – аж доки
не пізнаємо його батька і не увіруємо що він Син Йому

чую дідуся що клепає косу між яблунею і горіхом
уявляю як він торкається пальцем зазубреного леза
як галасливі горобці вовтузяться довкола сусідської стріхи –
і так спокійно на серці і разом з тим – так весело!

якась знемога розлита в повітрі якесь тремке хотіння
фантазується про дівчинку через чотири вулиці
можна годинами спостерігати за хмарами і їхньою тінню
чи як сонце до неба горнеться а воно над всіма сутулиться

час ніби зупиняється – надміру густий і сповільнений
а все із-за спеки що пополудні уже нестерпна
я нікому нічого не винен – іще невпокорений вільний
і завтра життя триватиме бо завтра ж – серпень!

он він – біля околиці – такий високий і статний
і ця земля йому подобається і він їй личить
як це не оглядатися б... як оце перестати...
треба іти обідати – бабуся кличе

Сергій Татчин
316 views06:53
Відкрити / Коментувати
2022-07-31 10:22:35 Ольга ходить подвір’ям чорно, скам’яніле її лице.
Говорить собі: «Нічого. Я витримаю і це».
Вже яку Ользі ніч страждається. Вже яку Ольга ніч німіє.
Дерева навкіл хитаються, як від лютого буревію.

Коли ж завмирає прямо — то слухає через гнів,
як стогне глибока яма для всіх її ворогів.
Земля тобі тут від Бога — бережи її і люби.
І тоді на подвір’я Ольги злітаються голуби.

Віками немов усталено й записано це за ними.
Птахи прилітають здалеку — це, Ольго, тобі данина.
Усе, що тебе випростує — намрієш собі, намариш.
Птахи тобі, Ольго, помстою — роби з ними те, що маєш.

І Ольга сміється страшно, і погляди — як отрута.
І кожну кільцює пташку сухим непогрішним трутом.
Приказує: «Це за втому, за горе і за кривавість.
Летіть, дорогі, додому, розносьте мою ненависть».

І всю свою лють долонею затримує та стискає.
І помсту свою солону підпалює, відпускає.
І відстані всі долаючи, під Ольжин нестямний сміх
помста летить палаючи, летить до ворожих стріх.

Ольга чекає терпляче, як чекала усі роки.
Говорить собі: «От бачиш.
Ти витримала таки».

Тетяна Власова
470 views07:22
Відкрити / Коментувати
2022-07-30 09:54:39 ***
світла стане на всіх, але що робити
із непідйомним каменем болю, сізіфе
куди подіти схлип, що кісткою стрягне в горлі,
петре і павле, усмиряти шторми -
хіба смертному таке під силу?
чим закласти пробоїну в спогаді про минуле,
що хапається за одвірки, ламаючи нігті,
а раптом не вийде вийти, залишся зі мною навіки
світлої пам'яті хлопче-дівчино-чоловіче-жінко-плоде
темної пам'яті ноче, за якою не настане завтра
сонце буде сходити і виходити як оглашенне,
риба запливатиме в сіті, комусь треба буде говорити,
свідчити, проповідувати, попри всю недовіру
трави ростимуть комусь по коліна, по пояс,
по горло, де кістка схлипу, петре і павле, застрягла
де камінь непідйомного болю, сізіфе, когось привалить
де світло разить навиліт, ісусе, проходить крізь тіло,
каже, не бійся, це бог, хай навіть ти сумніваєшся
і ніхто довкола не готовий це прийняти,
це бог безжальний, що спалює все дощенту і починає
зі створення світла

Галина Крук
571 views06:54
Відкрити / Коментувати
2022-07-29 10:28:21 Коли смерть присяде на бруствер, спитає - "Ну що тут ти?"
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога - вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом - зАвжди прямий канал.

Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо - "Прийняв. Тримайтеся, пацани".
Решту слів не почую. Бо знову накрив "приход".

Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки - без декларацій і мит.

Навіть янголи завмерли в небі - як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати - снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.

А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.

"Що там, брате? Прийом? - Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!"
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма...

Гліб Бабіч
298 views07:28
Відкрити / Коментувати
2022-07-27 18:55:50 Хоч і знають усі, що день цей настане,
Але хочуть, щоб їх оминула ця чаша.
«Мамо, а хто такі pociяни?»
Кожна мама по-своєму, звісно, скаже.

І пояснень скільки шукай невинних -
Не сховається правда між тих ідей.
«Ти повинна знати про це, дитино:
Pociяни - це ті, хто вбиває дітей.»

«Неслухняних?» «Та ні, моє серце,як же
Їм побачити здалеку, хто слухняний?»
Убивають усіх, як їм цар їх каже.
Не здригнувшись. На те вони й pociяни.

«А великих? Малих?». «Ти ж моя пташко.
І великих, і тих, хто зовсім малята.»
«І хто в мами в животику, завбільшки з фісташку?»
Навіть їх. Така вже в них вдача клята.

«А чому?» «Ну, чому. Та тому, що мають
Вони дуже багато лихого заліза.
«А мене? Мене теж?..»
А тебе я сховаю.
Ось, у хмарку цю. Гарна хмарка, Лізо?

Людмила Горова
290 views15:55
Відкрити / Коментувати
2022-07-26 22:42:40 Великий південь солі. Тонший день,
в якому речі знову з іменами.
І тільки те, що побувало нами,
плодами вже не вкільчиться ніде.
Воно тепер – прозора висота,
де дім дощу і ластів'ячі крики.
І ранки схожі на зняття з хреста,
і вечори, як проводи навіки.
Над полем крові змінюється світло,
любов і лють щодня ростуть углиб.

Цю дивну землю успадкують діти.
Ми теж були як діти. Ми могли б.

Але не всім дозволено дійти.
Великий південь. Брами солі білі.
Птахи вечірні гріють животи
об тепле гíлля.

Катерина Калитко
252 views19:42
Відкрити / Коментувати
2022-07-25 11:20:24 ***
Жінка, що вижила в лютому, знову збирає валізу.
Складає туди шампунь, помаду, білизну і тепловізор,
Загорнуту в жовту газету фамільну бабусину чашку,
Сукню молодшої доньки, в якій та ішла до причастя,
Спортивний костюм, ліхтарик, рацію, сірники,
Нанизані на мотузочку сином засушені ягідки,
Кросівки, гумові капці, карту місцевості, дощовик,
В шовкову сукню замотаний батьків старий дробовик,
Прапор, прошитий осколками піксель, весільне фото,
Парфуми, блузку, в якій ходила колись на роботу,
Турнікет, бандаж, кровоспинне, ароматичні свічки,
Старшою донькою вишиті хрестиком сорочки,
Спідницю, сухі галети, шеврони, компактний фен,
Від шлунку, від кашлю, від горла, ібупрофен,
Книжку, лептоп та мишку, сухі трояндові пелюстки,
Курячого бога із дна швидкої гірської ріки,
Переноску із кішкою, квітчасту мамину хустку,
Капелюшок, в якому літала в Італію у відпустку,
Крем від зморшок, баночку з чорним перцем...
Останнім жінка зверху кладе своє пульсуюче серце.

Жінка, що вижила в лютому, вириває себе з корінням.
Історія знову пишеться втраченим поколінням.

Юлія Ілюха
205 views08:20
Відкрити / Коментувати
2022-07-24 12:10:18 Жінка сідає до компа, ретельно готується:
Серветки, навушники, знеболювальне, заспокійливе, снодійне.
Передивитись нині новини – це як в Харкові вийти на вулицю.
Келих вина, якщо все перелічене не подіє.

Жінка перевіряє знайомі сторінки, читає вірші,
Знімає блискучий шолом, дістає щітку та починає чистити пір’я.
Вона б, звичайно, хотіла й далі жити так, як раніше,
Але в лютому вранці прокинулася валькірією.

У валькірії важкі й такі здоровезні крила,
З ними стільки мороки – почистить, змастити, пройти техогляд.
Ними легко можна було б піднімати душі та нести у вирій,
Але вона тягає ними дітей, аптечки та іноді навіть авто, бл...ь.

Короче, гарні крила, робочі, тіки побиті.
Вони не завжди працюють, хоч вона постійно ними когось закриває.
Жаль, що не можна на них присобачить броньовані плити…
Жінка бере голку, нитку, трохи морщиться та зашиває.

Тихо брякає месенджер – нове повідомлення.
Босс дуже гнівається на невиконання плану та щось подібне.
Так, чортів ас, я знов тебе підвела, і я дуже втомлена.
Вибач, Рагнарьок у нас тут і зараз, вони нам живі потрібні.

Що їм робити в Вальхаллі твоїй – бухати?
Та кожен з наших там все рознесе по камінчику, сам же знаєш.
Чи стануть мовчки дивитись на мертвих дітей, посічені поля та спалені хати?
Можеш мене звільнять, але ти їх іще почекаєш.

Жінка приймає запрос від Мавки, пише подрузі.
Та нещодавно посіла місце Горгони та отримує корисні навички.
Обоє мріють сформувати вже свій підрозділ
Та ви...издить з України усю ту наволоч.

Ту Медузу до згвалтування звали Цирцеєю,
Тепер в неї кам'яний погляд, а замість волосся - отруйні гадюки.
І поки вона веде за рахунком в змаганні з типу Персеями,
Хоч ті кожен день й намагаються вбити її, падлюки.

Жінка фіксує потреби, закриває файли.
Прийшло вже п’ятнадцять замовлень з Асгарду, і що їй із цим робити?
Думає, як добре, що з лютого скинула аж сім кілограмів –
Завтра можна піднятися вище, ще більше своїх закрити.

Inna Romenska (c)
516 views09:10
Відкрити / Коментувати
2022-07-23 20:16:52 ***
світла стане на всіх, але що робити
із непідйомним каменем болю, сізіфе
куди подіти схлип, що кісткою стрягне в горлі,
петре і павле, усмиряти шторми -
хіба смертному таке під силу?
чим закласти пробоїну в спогаді про минуле,
що хапається за одвірки, ламаючи нігті,
а раптом не вийде вийти, залишся зі мною навіки
світлої пам'яті хлопче-дівчино-чоловіче-жінко-плоде
темної пам'яті ноче, за якою не настане завтра
сонце буде сходити і виходити як оглашенне,
риба запливатиме в сіті, комусь треба буде говорити,
свідчити, проповідувати, попри всю недовіру
трави ростимуть комусь по коліна, по пояс,
по горло, де кістка схлипу, петре і павле, застрягла
де камінь непідйомного болю, сізіфе, когось привалить
де світло разить навиліт, ісусе, проходить крізь тіло,
каже, не бійся, це бог, хай навіть ти сумніваєшся
і ніхто довкола не готовий це прийняти,
це бог безжальним, що спалює все дощенту і починає
зі створення світла

Галина Крук
553 views17:16
Відкрити / Коментувати