Репортерське пальто

2021-06-14 19:06:36 Подивилася три-з-чимось-годинний семінар про травму. Було багато про її природу, але для каналу я зробила конспект про інший бік справи: як убезпечитися від травми нам, коли беремо інтерв’ю про складне, говоримо зі свідками травматичних подій.

Як не “підхопити” травму.

Коли берете інтерв'ю і відчули безсилля, наприклад, людина плаче, а ви не знаєте, що робити, — робіть хоч щось. Встаньте, обійміть. Коли ви в пасивній позиції, травма для вас більш імовірна.

Два вихідні — це святе (відпочивати треба тоді, коли ще не стомилися). Інтерв'юер/ка має бути емоційно і психологічно стабільна (тут згадували про людей, які тікали з інтерв'ю, бо не знали, що робити, коли респондент розплакався).

Усвідомлювати свої слабкі сторони й відповідно до цього планувати інтерв'ю. Наприклад, година — і досить, продовжити наступного дня.

Деякі вправи на стабілізацію.
Заземлення (усвідомити, якого кольору стіл; відчути спинку крісла; видихнути). Антистресове дихання (діафрагмальне глибоке дихання: вдих на 4, видих на 8, або 3 на 6).

І мати власні стратегії опрацювання стресу (щось, що вам приємне і повертає у комфортний стан).

Семінар "(Пере)творення розповіді. Говорити і слухати про страждання" проводила травматерапевтка Оксана Наконечна в Центрі міської історії у Львові в липні 2020-го. Відео тут (від 46-ї хвилини другої години там цікаві моменти про організацію такого інтерв’ю онлайн). Відкрити / Коментувати

2021-06-11 09:13:00 Бачили документальний проєкт про мистецтво гуцулів Жити з мистецтвом? В них на сайті є подкасти, є текстові історії з фото, і відео є. І що було мені особливо цікаво — можна почути румунських гуцулів.

#док_чтиво Відкрити / Коментувати

2021-06-09 20:39:50 У @chytomo виходить серія відеорозмов «Портрет читача замолоду». Першим запросили розказати свою читацьку історію Євгена Глібовицького. Я послухала і записала собі й вам мудрий діалог.

— Чи бізнесменові варто читати філософію, гуманітаристику?
— Будь-якій людині варто читати будь-що. Але якщо йдеться про нон-фікшн, то деколи краще прочитати статтю, а не книжку (бракує часу прочитати всі книжки, які цікавлять). ...

Читання саме по собі не має чарівної пігулки. Той, хто читає, не кращий за того, хто не читає. Але читання — це про спроможність опрацьовувати складне, бігати на довгі дистанції.

Розмова тут. Відкрити / Коментувати

2021-06-07 10:39:31 ​​Влучно про нашу професійно-життєву ідентифікацію (з цього ньюзлетеру). Можна вважати це вітальним постом до Дня журналіста Відкрити / Коментувати

2021-06-04 16:43:00 Привіт! Сьогодні — про подкаст, який додає мені радості життя, і може, додасть вам.

Подкаст "Музика з історіями" веде історик Ярослав Грицак для The Ukrainians. Записали 12 серій, умовно два сезони: зимовий і літній. Перші чотири серії про Різдво, далі про те, як пов'язані рок і класична музика, і одна з моїх улюблених серій — фольк (як же неповторно Грицак вимовляє ім'я Боба Дилана!).

Мені подобається відкривати історика Грицака з меломанського боку, хоч і не вся його музика мені цікава. Бітли — це не моє, хоча я люблю "стару" музику, люблю Pink Floyd і того ж Дилана, люблю Девіда Бові і The Doors. Але у вирі робіт забуваю про таку можливість — слухати музику, а ще колонка працює з перебоями і бісить страшно. А тут тобі подають музику структуровано, з контекстом, і це прекрасно.

P.S. Мрію про серію про панк-рок, але підозрюю, що цього Грицак не зробить. Хоча хтозна)

Слухати тут. Відкрити / Коментувати

2021-06-01 20:49:19 Сьогодні пост про документальний проєкт, яким зараз займаюся разом з фотографкою Анною Ільченко, — експедиція Old khata project. Сьогодні в цієї справи великий день, бо ми почали краудфандингову кампанію на Спільнокошті.

Ідея Old khata project проста. Ми їздимо селами, фотографуємо давні хати, записуємо історії людей про житло і життя. Зберемо матеріали — і видамо фотокнигу з історіями. Для чого? Бо ці хати зникають, і відходять люди, які їх будували та створювали.

Без зайвих сентиментів. Ми не хочемо просто ностальгувати за життям, які зникає, а хочемо, аби сільська архітектура стала органічною частиною сучасної української культури. Щоби ми бачили: вона цінна, цікава, а насамперед — красива.

За минулий рік ми з'їздили в десять мініекспедицій (Карпати, Чернігівське і Волинське Полісся, Наддніпрянщина та інші регіони), публікували дещо на сторінках в інстаграмі (переважно фото) та фб (фото і більше тексту). Але хочемо охопити цією експедицією всі регіони України. Якщо це робити лише у вихідні, у вільний від робіт час, справа розтягнеться на роки. Тягнути роки не хочемо, тому цього літа ми:

звільняємося з робіт, відмовляємося від фрилансерських замовлень і їдемо у велику експедицію.

Проведемо в дорозі та в селах близько двох місяців, зробимо море фотографій прекрасних хатів та запишемо історії господарів.

Проєкт передусім візуальний, фотодокументальний, тому краще подивіться на картинки — і все зрозумієте. А коли відчуєте нашу любов до давніх сільських хатів, тоді ви знаєте що робити. Фондуйте експедицію на Спільнокошті, будь-який внесок цінний (а ще ми довго придумували подарунки).

Дізнатися більше про експедицію, подивитися відео, де ми бредемо петриківським чорноземом, і підтримати експедицію можна тут. Відкрити / Коментувати

2021-05-25 21:10:43 Сьогодні на каналі день коротких приємних повідомлень. Якщо ви серед переможців, вітаю!!! Відкрити / Коментувати

2021-05-25 21:10:31 Роздали Честь професії. Переможці класні :) Відкрити / Коментувати

2021-05-25 10:11:47 Фонд «Відродження» пропонує 9000 гривень за репортаж на ромську тематику. Деталі на сайті фонду. Відкрити / Коментувати

2021-05-23 15:16:28 Є в мене така проблема. Бракує креативу на супутні тексти. Думаю, це біда багатьох, хто пише, а якщо ні, ви мене поправте.

Що би я не написала: статтю якусь, чи там репортаж, — після того, як вимучу себе всю, придумуючи вдалу кінцівку і заголовок, настає другий сезон пекла, бо треба написати лід. Але до цього вже більш-менш звикла, це частина професійного обов’язку, треба — значить, треба.

А коли текст опублікований, настає третій сезон пекла. Треба анонсувати на фб, а можливо, і в інстаґрамі, і ти знов пишеш короткі тексти, обираєш цитати, щось вижимаєш із тексту. І це вже з думкою не тільки про увагу читача і формат редакції (у випадку з лідом), а про ВСЕ. Алгоритми соцмереж, інтереси френдів, час їхньої найбільшої активності, додати лінк в комент чи пост, яке обрати фото, а може краще нонконформізм і без фото…

Я лукавлю, звісно, ДУМАТИ про все це одразу не можу. Але я усвідомлюю це все, і це усвідомлення присутнє фоном, а фон додає тривоги, страху, що текст “не зайде” і так далі.

Або ось дописала ти книжку. Поставила крапку, склала зміст, кілька разів роздрукувала і вичитала, фух, надіслала. Все? Ніт. Сідай пиши анотацію, пиши якісь прикольні факти, пиши пост на фб, в інстаграм і в телеграм теж.

Чесно кажучи, хочеться це все послати, як робила баба, до холєри. Або ще краще – під чіхотку великую. Чи лаконічно, як робив дід, — до сраки.

А не можеш. Не можеш, і пишеш, і так минають вихідні. І все б нічого, найгірше те, що все це має бути
д о т е п н о.

#життя_репортерки Відкрити / Коментувати