Репортерське пальто

2021-11-02 10:35:54 ​​​​Синій — колір сезону серед документальних книжок Сюди б ще «Амадоку» Софії Андрухович, але то фікшн.

Біографія письменника-фантаста Станіслава Лема (видавництво Човен, переклад з польської) і книжка журналістки Катерини Сергацкової про терористів «Ісламської держави» (поки тільки російською, видавництво Саміт-книга). Ще нечитані, чекають. Відкрити / Коментувати

2021-11-01 09:48:22 ​​Книжка репортажів Остапа Яриша «This is Америка. Історії не з Голлівуду» вже ось-ось вийде у видавництві Човен.

Опис від видавництва:

Расизм, контролювання зброї, нелегальна міграція, бідність і шлях до американської мрії — у цій книжці зібрано історії людей із різних куточків США, з різними політичними поглядами та життєвою філософією, які переживають турбулентні для країни часи пандемії та президентських перегонів. Від захованого села на півночі Каліфорнії, де люди нелегально вирощують марихуану на продаж у Голлівуд, до племені корінних американців у Луїзіані, чия земля через зміни клімату поступово йде під воду. Вони всі щоденно борються, мають свої перемоги та поразки — і свою Америку. Автентичну і значно цікавішу порівняно з країною-мрією з рекламних роликів та пласких стереотипів, які сформувала сучасна популярна культура.

#док_чтиво Відкрити / Коментувати

2021-10-27 18:53:19 На сайті варшавського Інституту репортажу є купа подкастів-розмов із авторами і авторками. Сьогодні випадково знайшла, заходьте гортайте, якщо польська — це ваше. Відкрити / Коментувати

2021-10-19 10:30:11 Кілька дописів вище я згадувала про українські переклади «В злиднях Парижа і Лондона» і «Данини Каталонії» Орвелла, припускаючи, що куплю ці книжки, якщо переклади хороші. Сьогодні я вже знаю, що «Каталонію» не стану купувати точно. 

Я не хотіла купувати наосліп, а тому знайшла цей переклад онлайн і прочитала кілька сторінок для тесту. І щось було не те. Куди дівся стрункий і прозорий текст? Чому мені банально не подобалося читати це?

Відкрила ориґінал. І вже на першій сторінці, там, де в ориґіналі he або his, у перекладі маємо — увага— ЧОЛОВ'ЯГА! Перекладачці, певно, здалося, що авторські тавтології треба полікувати і прикрасити.

А потім я зауважила елементарне спотворення змісту. Наприклад, months earlier стало місяці потому, або таке речення:

«I myself never joined the party — for which afterwards, when the P.O.U.M. was suppressed, I was rather sorry» проти «Сам я так ніколи в партію і не вступив, хоча мене радше засмутило, коли заборонили РПМЄ». 

Або таке: «З певністю можу назвати той період найнестерпнішим за все моє життя», ориґінал «It was one of the most unbearable periods of my whole life». Я то ніц не розуміюся на перекладацьких хитрощах, але ж one of the most і най- — ніби різні речі? 

Ще можна припустити, що я читала якесь невиправлене видання, а переклад робили з правильного... Але проблема не в конкретній книжці. А в тому, що ти вже чекаєш якогось підступу від перекладів. Не від усіх видавництв, це правда. Але досить часто, щоб говорити про тенденцію. Недавно читала Памука від Фоліо (ну нашо? ніби я не знала, що там щось буде), то стамбульський район Cihangir передають як Сіхангір, а село Cennetpınar уже як Ценнетпинар, при тому що С у турків — це дж, і то завжди. Ну нехай, Фоліо — взагалі окремий феномен, просто мені той Сіхангір досі сидить скалкою під шкірою, не відпускає.  

Коротше, Homage to Catalonia мені подобається, дочитую вже.  Відкрити / Коментувати

2021-10-17 13:02:53 ​​Репортажі, звісно, в мене святі і вічнолюбимі. Але сьогодні анекдот про темний бік моєї лічності.

— Світлано, яка книжка змінила ваше життя?
— Бійцівський клуб Паланіка.
— Яку книжку ви знаєте напам'ять?
— Кобзар Шевченка.
— Яку книжку ви перечитували найбільше разів і перечитаєте ще?
— Гарі Потер.
— А ще?
— А ще Відкрити / Коментувати

2021-10-09 08:13:42 ​​У "Темпорі" вийде книжка польського журналіста Павла Смоленського "Сироп із полину. Вигнанці з акції «Вісла».

Українською вже виходила інша книжка цього автора - "Похорон різуна", її у 2006 році перекладав Андрій Бондар.

З опису "Сиропу з полину":

Після зміни кордонів у Народній Польщі залишилося сімсот тисяч українців. Вони не вписувались у нове бачення держави, тому навесні 1947 року влада постановила «остаточно вирішити українське питання».

Почалася депортація, яка охопила всіх «підозрюваних в українськості», включно з лемками та змішаними польсько-українськими родинами. Масова акція тривала три місяці.

Відтоді їх завжди супроводжував страх, який вони передавали з покоління в покоління. Відкрити / Коментувати

2021-10-06 19:36:00 Прочитала хорошого Орвела, документального. Називається «Down and Out in Paris and London», 1933 рік. 

Якщо чесно — і тут можете метнуть у мене, що є під рукою, — Орвел ніколи не був моїм улюбленим письменником, і з трьох його найвідоміших творів я готова була перечитати тільки про Каталонію. «1984» і «Колгосп тварин», чесно прочитані один раз, жили в мене на полиці «класика, безсмертна, але хай постоїть». 

Потім прочитала публіцистику, наприклад, «Чому я пишу», це більше відгукувалося. А «У злиднях Парижа і Лондона» я проковтнула буквально, як голодний ковтає шмат хліба. Але від звички читання репортажів вирішила, що це все з Ериком Артуром Блером дійсно сталося, причому в тому ж порядку: Париж, безгрошів'я, голод, хитрі російські приятелі і врешті робота плонжером, тобто посудомийником, в люксовому готелі. А потім — Лондон, безгрошів'я, голод, ночі в найдешевших нічліжках, дні в дорозі по Лондону і довкола. 

Якщо в першій частині читачі познайомилися з паризькими блощицями і методами боротьби з ними (натерти простирадла перцем або просто бити черевиком), а також із монструозними підземеллями-кухнями під круасанами і Лувром, де по 18 годин гнули спину раби цивілізації, то в другій частині ми близько знайомимося з англійськими волоцюгами, миємося з ними в одній ванній у спільній воді, ночуємо за 8 пенсів у камерах без ліжок і ковтаємо хліб з маргарином. 

Виявилося, що в повісті багато документального, але не все. Скажімо так, автору було цікаво зануритися в самі низи, і він це свідомо робив, у Парижі та Лондоні відповідно (десь як Павло Стех у «Над прірвою в іржі», див. на кілька постів вище). Робив, бо хотів як журналіст побачити, як живеться найбіднішим, як автор — знайти матеріал для творів, і як соціально небайдужа людина лівих поглядів, зрозуміти причини і що з цим робити. 

Це один із перших чи навіть перший опублікований великий твір Орвелла, і тому текст трохи нецілісний: тут документальні описи побуту, тут міркування про природу жебрацтва чи динаміку лихослів'я в англійській мові, а тут — «журналістика рішень», де автор пропонує, що з цим усім можна зробити. 

Але найкраще — це спокійний, стриманий стиль опису реальності, огидної і неприпустимої, але описаної так просто і чіпко. Дочитувала в одному готелі на Бесарабії, звісно, далеко не лондонська нічліжка, але і вимоги до гігієни тепер повиростали. Ми вже й руки не подамо знайомому, не кажучи вже про те, щоби митися в одній воді ще з сотнею жебраків. 

P.S. У видавництві Жупанського вийшли українські переклади «Данина Каталонії» і «У злиднях...», напишіть мені, чи хороші ці переклади, якщо так, піду куплю. 

#док_чтиво Відкрити / Коментувати

2021-09-28 16:46:58 ​​А це переклад Довлатова, як можна здогадатися, — "Чемодана". Куфор Відкрити / Коментувати

2021-09-28 16:45:13 ​​Я не вмію прикріпляти кілька фото до одного допису. На попередньому зліва — книжка Андрея Баня, яку я купила. А це — просто поличка. Відкрити / Коментувати

2021-09-28 16:43:51 ​​Була кілька годин у Братиславі, і в моїй культурній програмі був один пункт (окрім пунктів “випити словацького вина” і “випити словацького пива”) — знайти книжки видавництва Absynt.

Absynt — це словацьке видавництво, яке спеціалізується на репортажах. Вони працюють заледве кілька років і є єдиним на словацькому ринку словацькомовним репортажним видавництвом (але книжки чеською також друкують).

Знайшла їх у першій же книгарні, на тематичній полиці Detektívky / Reportáže. Полиця — помітна, книжки Absynt’a лежали на столах на видному місці і стояли на вікні-вітрині, їхній постер з новинкою (тільки їхній постер) висів на касі.

Асортимент буде дуже знайомий всім, хто цікавиться репортажем в Україні: Осталовська, Кралль, Яґельський, Шабловський, Смоленський та інші польські автори.

Чому так багато поляків, спитаєте ви. Бо засновник видавництва з Кракова, його дружина словачка, а він любить репортажі і вирішив поширити цю любов і цей польський тренд документальної літератури на словаків. Крім перекладів поляків, видавництво має переклади Довлатова, Алєксієвич, Саєрстад, Ґаусса, Капоте, Поллака, Капусцінського.

Зі словацьких авторів був тільки Андрей Бань, його книжку я і купила, і ще не встигла прочитати, тільки пробігла оком по обкладинці. Пишуть, що його репортажі схожі на популярні постмодерні романи, а сам автор як фото- і просто репортер співпрацює зі словацькими та закордонними медіями, працював у зонах конфлікту. Прочитаю — напишу, яке воно. А поки виглядає так, що читати словацькою мені в десять разів легше за чеську, тому шанси прочитати є.

На мій поверховий погляд, у словаків ситуація з репортажем і краща, і гірша, ніж у нас. Видавництво Absynt помітніше (принаймні в точках продажу) за Човен чи репортажну гілку Темпори. Зате в Україні однозначно краща ситуація з авторами — маємо їх уже стільки, що словаки вже могли б і українців перекладати.

Фото з книгарні Artforum. Відкрити / Коментувати