Репортерське пальто

2021-05-19 09:11:00 ​​Збулися мрії, Reporters. випускають друкований журнал!

Цікаве позиціювання. Пишуть, що хочуть розвінчати три міфи: що друкована преса вимирає, довгих форматів не читають і що видавати українською мовою неперспективно.

Щоб отримати свій примірник, треба стати амбасадорами The Ukrainians (bit.ly/joooin).

#док_чтиво Відкрити / Коментувати

2021-05-18 18:33:00 Я вже писала, що полюбила багатосерійні подкасти-розслідування (ось тут про один, від якого не могла відірватися).

А недавно послухала два свіжі українські аудіосеріали, обидва про українок в "Ісламській державі". І раджу їх слухати саме в парі.

"На межі" — подкаст про кількох жінок, які поїхали в "Ісламську державу", а після її падіння опинилися в таборах для дружин бойовиків на території Сирії, і як Україна їх звідти вивозила (не всіх).

"Хадіджа" — про пошуки харків'янки, яка напів добровільно виїхала до Сирії з чоловіком і за якийсь час зникла. Її мама шукає доньку або хоча би онуків (бо є велика вірогідність, що Хадіджі більше немає в живих).

У обох подкастах можна чути голоси жінок ЗВІДТИ. У "На межі" героїні записували аудіоповідомлення в месенджери, де розповідали про умови життя в таборах Рож та аль-Хол. У "Хадіджі" ми слухаємо жінок з іракської в'язниці, і на фоні чуємо звуки цієї в'язниці (тюрма звучить голосами дітей; їх утримують там разом з матерями).

Автори "На межі" щойно випустили новий подкаст "Справа 25" — про найбільший кримінальний процес над політв’язнями в окупованому Криму.

Цікаво, як вам ці подкасти, і взагалі такий аудіоформат. Відкрити / Коментувати

2021-05-15 16:51:52 ​​#док_чтиво
Анджей Стасюк. Як я став письменником
(спроба інтелектуальної автобіографії)

Сьогодні за сніданком згадали з чоловіком про цю Стасюкову книжку (Богдан її перекладав). Ми часто говоримо про книжки різних авторів, де ті розповідають, як дожилися до того, що стали писати. Богдан нещодавно прочитав таку книжку Муракамі й каже, що порожнішого чтива він давно не бачив.

Але от у Стасюка чтиво дуже щільне. Передусім щільне візуально: книжка не має абзаців. І щільне змістовно: це просто-таки енциклопедія життя і побуту молоді соціалістичної Польщі (кінець 1970-х — 1980-ті).

Юність у Варшаві, школа, армія, тюрма (бо дезертирував з армії), музика, алкоголь. Власне про письменництво Стасюк тут зовсім не пише, а алкоголю, цигарок і безцільного вештання містом і країною так багато, що стає зрозуміла іронія підназви "Спроба інтелектуальної автобіографії".

На останній сторінці він обіцяє, що напише другу частину, де буде вже про літературу. Але поки не написав, або написав, та не видав.

Тому якщо рок-н-рольний бік соціалізму і Варшава вам цікаві, якщо вам було мало "Нашої маленької ПНР" Шабловського і Мейзи, якщо трохи ностальгії та обсценної лексики вам не шкодять, почитайте. Не знаю, як із папером (в Україні її видав "Дискурсус" 2017 року), а електронна в продажі є.

Насамкінець цитатка, навмання, зсередини. Потяг до Закопаного.

"Люди стояли в коридорі, як сигарети в пачці. А як уже не могли, то сповзали й лежали. Умивальня — це була розкіш. Як і сральник. Коли хтось не міг витримати, то пускали. Але коли вже благав. На звичайне "будь ласка" ніхто не реагував. Сцяли з відстані через рюкзаки та баули. Ніхто тим не переймався. Такі часи. Головне, аби доїхати. Як у революційній Росії. Усе смерділо. Усі курили. Усі горлопанили, як резервісти. Зимові канікули. На вагон було по десять гітар. Ніхто не вмів грати. Усі співали". Відкрити / Коментувати

2021-05-14 11:49:49 Сьогодні о 16:00 конкурс художнього репортажу «Самовидець» оголосить трійку переможців. А поки що на фейсбук-сторінці вони знайомлять із авторами, чиї репортажі потрапили до десятки найкращих або ж отримали спеціальні відзнаки. Одній авторці 12 років Відкрити / Коментувати

2021-05-12 11:55:27 ​​#док_чтиво
«Човен» показав обкладинку книжки «Струп. Іспанія роз’ятрює рани» польської репортерки Катажини Кобилярчик. В травні очікують з друку.
⠀
З анотації:

Це книжка про історію Іспанії від 1930-х років і до наших днів. «Струп» – це не історія громадянської війни в Іспанії, а історія про те, якою залишилася в пам’яті іспанців ця війна і як вони з такими спогадами живуть.

2020 року книжка отримала Премію ім. Ришарда Капусцінського «За найкращий літературний репортаж». Відкрити / Коментувати

2021-05-04 20:00:22 Сьогодні тема великодня, але не про пасочки-кубасочки, а про Євангелія як репортаж.

Цей мотив нагадала мені колонка Тараса Прохаська. “Геніальний репортаж Луки”, — пише Прохасько, і я згодна, що Євангелія можна прочитати як художній чи літературний репортаж.

Євангелія оповідають про те, що сталося, — про життя Христа. Ці події мають першорядне суспільне значення (хоч одразу на головну сторінку). А тексти є оповідями очевидців (Матвій та Іван — одні з 12 апостолів) або тих, хто записав історії очевидців (Марк, Лука) — в другому випадку маємо історичний репортаж.

Чи це літературний репортаж? Ще й як, інакше б ці тексти не надихали людей вже майже дві тисячі років. І вони цілком відповідають одному з визначень літературного репортажу: це розповідь про те, що сталося, і про щось більше. В Євангеліях цього “щось більше” є більш ніж достатньо, не посперечаєшся.

Правда, сучасний редактор онлайн-видання міг би закинути цим репортажам надмірну кількість героїв і сюжетних ліній. І, мабуть, скоротив би безжально. Та й дехто з авторів свідомий цього. Ось євангеліст Іван у післямові так і пише: “Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг”.

А за Прохаськом, це ще й інтерактивний, постмодерний репортаж. Репортаж співучасті: “І автором усіх редагувань є ми самі. І остаточний текст не дійсний без цієї персональної редакції”.

#док_чтиво Відкрити / Коментувати

2021-04-29 16:53:19 Аби продуктивно працювати в онлайні, всі всім від цього онлайну радять відпочивати. Я і сама не можу жити без хоча б одного дня на тиждень у форматі онлайн-детоксу.

Але у квітні я пішла в похід на Лікійську стежку, і мій онлайн-піст розтягнувся на 10 днів. І що сталося потім? Потім мені геть розхотілося повертатися до соцмереж і навіть (ні, я цього не скажу) до цього каналу (ай, таки сказала).

Тому ви є свідками тривалої перерви на Репортерському пальті. За наступні два тижні я маю відредагувати рукопис і надіслати видавництву, а це означає, що я таки повертаюся в онлайн і сюди щось писатиму, коли буде тема і привід.

А поки всім бажаю не перепрацьовувати, бо робіт багато, ми одні, і невідомо, хто сильніший, ми чи вони, зате відомо, хто важливіший. Відкрити / Коментувати

2021-04-18 11:42:00 Недавно я давала інтерв’ю про Old khata project і в кінці розмови журналістка сказала: “Дякую, думаю, мені вже вистачить”.

Я в цей момент відчула себе якимось технічним надавачем послуг. Щось поговорила 15 хвилин, мене не дуже й слухали (а це видно, чи тебе справді слухають, чи ставлять питання зі списочка) — і досить, вистачить слів на матеріал.

Не робіть так з людьми, вони ж присвятили вам свій час. Попрощайтеся по-людськи.

Пишу це і знаю, що сама не ідеальна і сама помиляюся. Ось кілька моїх дописів-рефлексій про інтерв’ювання:

Святкові замовляння співрозмовника на говоріння по моїй темі.

Лайфхаки з в документального театру для репортажного інтерв’ю.

Як розговорити людину і страждати, що не вдається.

#життя_репортерки Відкрити / Коментувати

2021-04-15 09:13:00 П'ять днів, щоб подати заявку на програму міжнародного онлайн-менторства від MDF.

Зможете місяць працювати з журналістами CNN, OCCRP, Associated Reporters Abroad, Newsy i Atlas of Today's World. Ось тут більше про менторів українською (з них троє працюють з великими текстами: Браян Фіцпатрік, Якуб Муцка і Джабін Бгатті).

Заповнити заявку і почитати про умови та менторів англійською можна тут. Дедлайн — 20 квітня. Відкрити / Коментувати

2021-04-14 09:11:00 Третій день поспіль про гроші. Мабуть, ви бачили, що на Medialab вийшли результати опитування українських фрілансерів-медійників (медійниць швидше, бо серед опитаних — 88% жінок).

Класно і важливо, що Ілона Громлюк та Ілона Буц-Мироненко взяли цю тему. І слушно пишуть, що в нас не прийнято говорити про гроші, "поки не нап'єшся" (а деякі редакції в договорі з авторами прописують нерозголошення деталей співпраці, що стосується і розміру гонорару).

Але в опитуванні не зовсім доречно змішали в одному терміні "тексти" і журналістську роботу (різного формату: і новини, і аналітику, і репортажі), і рекламні тексти. У висновках було б добре бачити розподіл сум гонорарів за типом тексту. Хоча загалом там цікава інфа по українській ситуації, нагадало ресурс Who pays writers — по ситуації у світі.

В тексті згадали мій допис про заробітки за 2020 рік, тому треба прокоментувати.

Я писала, що того року в мене було в середньому 18 тисяч на місяць. "Але який підприємець із журналіста-фрілансера, який за місяць, якщо старатись і робити свою роботу добре, заробляє приблизно 20 тисяч гривень?", — запитують дівчата.

І тут ремарочка. Заробити більш як 20 тисяч цілком реально, якщо старатись саме заробляти. Я ж 2020-го року мала за пріоритет книжку і ще пару справ не-для-грошей (які саме — писала тут), тобто не сильно старалась. Так що духом не падайте

P.S. Дочитайте це дослідження до кінця, там історія про замовників-вампірів. Відкрити / Коментувати