Верховний Суд

2023-03-24 11:20:45 ​​ВП ВС – про відповідальність у разі блокування податкових накладних

ТОВ «Виробниче підприємство “Імпульс Плюс”» (продавець) звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про стягнення з Державного бюджету України 1 236 916,80 грн збитків. Позов було мотивовано тим, що продавець унаслідок протиправної поведінки ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої продавцем податкової накладної, допустив порушення умов укладеного з ТОВ «Комбінат хлібопродуктів “Тальне”» (покупець) договору поставки з урахуванням додаткової угоди. У зв’язку із цим продавець був змушений сплатити на користь контрагента 1 236 916,80 грн штрафних санкцій, які вважає своїми збитками.

Господарський суд позов задовольнив. Апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Суди мотивували свої рішення тим, що продавець довів усі три умови, необхідні для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення збитків, а саме: протиправність поведінки ГУ ДПС, наявність у продавця збитків і причинний зв’язок між неправомірними діями ГУ ДПС та завданими збитками. ГУ ДПС оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Насамперед у контексті змін податкового законодавства Велика Палата ВС констатувала, що з 1 січня 2015 року покупець товарів / послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем податкової накладної (крім випадків, установлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи). Звернення з передбаченою п. 201.10 ст. 201 ПК України скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з податку. Тож ВП ВС вирішила відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі ВС, зроблених у постанові від 14 липня 2022 року у справі № 420/14397/21.

Також ВП ВС дійшла висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг. Реалізація покупцем майнового інтересу, пов’язаного з одержанням права на податковий кредит із ПДВ за наслідками господарської операції, залежить саме від продавця, який має визначений законом обов’язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а якщо потрібно – може ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов’язок). Тому продавець залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій. Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, у результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

Щодо способів захисту платника податку Велика Палата ВС зауважила, що ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а в разі неможливості такого відновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Детальніше – https://bit.ly/3K6bC1U.

Постанова ВП ВС від 1 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гс22) – https://reyestr.court.gov.ua/review/109491932.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #податкова_накладна #ЄРПН #податковий_кредит #майновий_інтерес #конкуруючі_способи_захисту Відкрити / Коментувати

2023-03-21 13:15:42 ​​Значність правочину пов'язується лише з відсотковим співвідношенням ринкової вартості майна або послуг, що є його предметом, до вартості активів АТ

Акціонер звернувся до господарського суду з позовом до акціонерного товариства про визнання недійсним рішення зборів акціонерів товариства та визнання укладеним договору купівлі-продажу цінних паперів у редакції позивача.

Суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним рішення; в частині вимоги про визнання укладеним договору купівлі-продажу цінних паперів – відмовив, апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у цій частині. Позивач оскаржив судові рішення до Верховного Суду.

Спір у справі пов'язаний із реалізацією акціонером права на обов'язковий викуп належних йому простих акцій акціонерним товариством. Передбачена законодавством процедура погодження акціонерним товариством значного правочину зумовлена необхідністю здійснення контролю з боку акціонерів за вчиненням товариством дій, спрямованих на вагому зміну майнового становища такого товариства і, відповідно, самих його акціонерів.

Водночас незгода акціонера з погодженням із боку акціонерного товариства вчинення останнім значного правочину має наслідком пред'явлення таким акціонером вимоги до товариства на обов'язковий викуп ним акцій, що належать акціонеру. Таке право забезпечує акціонеру можливість запобігти ризику настання для нього негативних наслідків, які є істотними для його майнових прав та інтересів, через вчинення товариством значного правочину.

Верховний Суд погодився з правовою позицією судів попередніх інстанцій і виснував, що правочини, які були предметом погодження рішенням наглядової ради, затвердженим загальними зборами відповідача, не підпадають під ознаки значного правочину, що передбачені Законом України «Про акціонерні товариства». Такий висновок обґрунтовується тим, що розмір ліміту кредитування, обумовлений договором про внесення змін до кредитного договору, проти вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності, становив менше як 10 % вартості таких активів.

Верховний Суд визнав безпідставними доводи скаржника, які зводилися до того, що всі зміни, що надалі вносяться до правочину, який мав ознаки значного правочину на момент його вчинення, також є значними правочинами. Суд керувався тим, що приписи ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» значність правочину пов'язують лише з відсотковим співвідношенням ринкової вартості майна або послуг, що є його предметом, до вартості активів акціонерного товариства за даними останньої річної фінансової звітності.

Постанова КГС ВС від 21 лютого 2023 року у справі № 921/250/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109239581.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КГС_ВС #ТОВ #ВАТ #корпоративний_спір #значний_правочин #наглядова_рада Відкрити / Коментувати

2023-03-20 15:38:52 ​​Верховний Суд опублікував черговий огляд актуальної судової практики ККС ВС

Пропонуємо до вашої уваги огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за рішеннями, ухваленими в січні 2023 року – https://bit.ly/3yQV0EN.

В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС. Вони матимуть значення для формування єдності судової практики.

У сфері кримінального права, зокрема, зроблено висновки про:

кримінально-правову оцінку суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру;

неможливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України) у кримінальному провадженні про хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК України) у разі, якщо, окрім спричинення майнової шкоди підприємству, яку добровільно відшкодував обвинувачений, відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно моральну шкоду іншим особам, примирення з якими не відбулося.

У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, встановлено, що:

чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає перевірки показань особи із застосуванням спеціального технічного засобу – поліграфа (детектора брехні) – та використання отриманих відповідних даних як доказу;

істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є випадок, коли місцевий суд не розглянув заяв особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, про відмову від захисника через неналежне здійснення ним захисту, які вона неодноразово подавала.

Упродовж січня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. Відкрити / Коментувати

2023-03-17 11:01:34 ​​КАС ВС висловився щодо кваліфікації факту оскарження наказу про проведення перевірки як спору про право в розумінні ст. 283 КАС України

ГУ ДПС звернулося до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна товариства. На обґрунтування заяви послалося на те, що у зв’язку з відмовою платника податків в реалізації контролюючим органом права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки начальник податкового органу прийняв рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, підтвердження обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку.

Суд першої інстанції провадження у справі закрив. Суд апеляційної інстанції це рішення залишив без змін. Судові рішення мотивовані тим, що заперечення відповідачем законності проведення перевірки, що стало підставою для відмови в допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, свідчить про наявність спору про право. Оскільки товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, це свідчить про наявність спору про право в цих правовідносинах у розумінні ч. 4 ст. 283 КАС України, у зв’язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. При цьому суди посилалися на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постановах у справах № 820/3469/17, № 818/907/16, № 816/284/17, № 826/6013/16.

ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС, розглянувши касаційну скаргу контролюючого органу, вирішив відступити від правової позиції ВС, застосованої судами попередніх інстанцій.

Судова палата дійшла висновку, що за змістом ст. 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити, або відмовити в її задоволенні. Наявність спору про право в розумінні п. 2 ч. 4 ст. 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою ч. 1 ст. 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають в оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак не є спором про право в розумінні п. 2 ч. 4 ст. 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови в допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 283 КАС України.

Суд зауважив, що в разі наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо надалі наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.

Детальніше – https://cutt.ly/14plQQS.

Постанова ВС від 23 лютого 2023 року у справі № 640/17091/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109260787.

Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #судова_практика #оскарження_перевірки #спір_про_право Відкрити / Коментувати

2023-03-17 10:03:55 ​​Верховний Суд опублікував зведений огляд актуальної судової практики КГС ВС за 2022 рік

Пропонуємо вам ознайомитися зі зведеним оглядом актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за 2022 рік — https://cutt.ly/v4ppxCe.

Видання містить короткий огляд судових рішень КГС ВС. У кожному з них викладено основний висновок щодо правового питання, яке виникло у справі. Для правильного розуміння висловленої в судовому рішенні правової позиції необхідно ознайомитися з його повним текстом, розміщеним у ЄДРСР.

Для зручності в користуванні матеріал систематизовано за правовими категоріями. Відкрити / Коментувати

2023-03-16 17:17:09 ​​ВС указав на особливості визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, зокрема коли діяв мораторій

Суд першої інстанції визнав виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не піддягає виконанню, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу.

Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення, звернув увагу на те, що на час вчинення виконавчого напису діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, скасувавши зазначені судові рішення, зробив такі правові висновки.

Через неналежне виконання умов укладеного в 2006 році кредитного договору в жовтні 2020 року банк звернувся до позичальника з вимогою про виконання грошових зобов’язань, а в січні 2021 року нотаріус вчинила виконавчий напис, за яким стягнула кредитну заборгованість у безспірному порядку.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем.

У спорі щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити, чи справді на момент вчинення такого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Проаналізувавши Єдиний державний реєстр судових рішень, Верховний Суд установив, що в грудні 2012 року районний суд ухвалив рішення, яким стягнув солідарно з позивача в цій справі та двох співвідповідачів на користь банку заборгованість за спірним кредитним договором.

Тобто кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою в жовтні 2020 року про погашення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.

Звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника всієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов’язання на цей рік, а тому нарахування процентів після відповідної дати є безпідставним, однак згідно з наданим банком нотаріусу розрахунком проценти нараховувалися після 2011 року і нотаріус запропонував звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами в більшому розмірі.

Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і в самому розмірі такої заборгованості.

Також колегія суддів вказала, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21 (провадження № 61-11444св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109132244.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ДВС #кредитні_спори #звернення_стягнення #виконавчий_напис Відкрити / Коментувати

2023-03-16 11:00:22 ​​Верховний Суд опублікував огляд основних правових висновків ОП КЦС ВС за 2022 рік

Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом основних правових висновків Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2022 рік - https://cutt.ly/e4y09dS.

В огляді зібрано найважливіші правові висновки ОП КЦС ВС за минулий рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ, зокрема ті, що стосуються сімейних, спадкових правовідносин, а також правовідносин, які виникають із питань захисту права власності, з недоговірних зобов’язань, із правочинів (зокрема договорів), із питань відшкодування шкоди, окремого провадження та важливих питань процесуального права.

Серед правових висновків, містяться такі:

у разі скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, зокрема і право іншої особи на усиновлення дитини. Ігнорування приписів закону щодо обов’язкової згоди на усиновлення батька / матері дитини є підставою для визнання такого усиновлення недійсним;

припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю;

у разі неясності умов договору їх тлумачення має здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови;

розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов’язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Матеріал може стати у пригоді представникам усіх юридичних професій. Відкрити / Коментувати

2023-03-16 10:04:53 ​​До суб’єктів господарювання має застосовуватися єдиний механізм справляння плати за оренду майна на державних підприємствах

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (раніше – Міністерство інфраструктури України) та регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулися до господарського суду з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання незаконними та скасування рішень. Позивачі оскаржили рішення АМКУ «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» та додаткове до нього рішення.

Господарський суд рішенням, яке суд апеляційної інстанції залишив без змін, у задоволенні позову відмовив. Суди керувалися тим, що застосування різних підходів до визначення орендної плати Міністерством та регіональним відділенням ФДМУ для ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та для інших суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території Миколаївського морського порту, з якими укладено договори на оренду нерухомого майна, призвело до виникнення в ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» додаткових витрат. Такі додаткові витрати були б неможливими за звичайних умов діяльності, тобто до погіршення ринкових позицій ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» порівняно з іншими компаніями. Позивачі оскаржили судові рішення до Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі ВС зауважив, що для визначення вартості орендованого майна використовується формула, наведена в Методиці розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженій постановою КМУ від 4 жовтня 1995 року № 786 (яка була чинна на момент укладення договору про внесення змін до договору оренди). Ця Методика впроваджує єдиний для всіх учасників правовідносин організаційно-економічний механізм справляння плати за оренду майна на державних підприємствах. Також із приписів Методики вбачається, що у разі визначення орендаря на конкурсних засадах орендна плата, розрахована за цією Методикою, застосовується як стартова, а її розмір може бути збільшено за результатами такого визначення. Водночас Методика не передбачає порядку збільшення орендної плати у разі відсутності конкурсу та продовження договору оренди.

Верховний Суд виходив із того, що державі в особі позивача необхідно виконувати позитивні зобов’язання, зазначені в ст. 25 ГК України: не приймати актів або не вчиняти дій, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. Це узгоджується з положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, побудованого на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб’єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону та прийнятих відповідно до закону підзаконних нормативно-правових актів і тим самим істотно звужує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Детальніше – https://cutt.ly/y4yVaNm.

Постанова КГС ВС від 7 березня 2023 року у справі № 910/13573/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109440794.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #АМКУ #Фонддержмайна #Нікморсервіс #конкуренція #орендна_плата Відкрити / Коментувати

2023-03-15 15:18:33 ​​Верховний Суд опублікував дайджест судової практики ВП ВС за січень-лютий 2023 року

Пропонуємо до вашої уваги дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за січень – лютий 2023 року) – https://cutt.ly/z4eMtu7.

У ньому містяться правові висновки щодо:

застосування гарантій, передбачених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», до державних підприємств, які включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації;

обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду;

порядку відсторонення від роботи певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19;

строків звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість;

переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання в разі повернення його без прийняття;

повторної сплати судового збору в разі передачі справи до іншого суду за належною підсудністю;

можливості оскарження повідомлення НАЗК про необхідність подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та порядок її подання тощо. Відкрити / Коментувати

2023-03-14 14:00:11 ​​За злочини проти власності, що вчинені в умовах воєнного стану, посилено відповідальність – ВС

Нещодавно Верховний Суд розглянув одне з проваджень щодо крадіжки, вчиненої в умовах воєнного стану. Вироком місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, чоловіка визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно та в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України). За скоєний злочин він отримав 5 років позбавлення волі.

Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги засудженого та його захисника, вказав: суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції його від суспільства.

На думку колегії суддів касаційного суду, призначене покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України та принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Нагадаємо, що рік тому законодавець вніс зміни до КК України та доповнив деякі склади кримінальних правопорушень проти власності кваліфікуючою ознакою – вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Постанова ККС ВС у справі № 725/4274/22 (провадження № 51-3794км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959950.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ККС_ВС #воєнний_стан #покарання #КК_України #крадіжка #злочини_проти_власності Відкрити / Коментувати