Верховний Суд

2023-05-04 16:21:43 ​​Договір про придбання акцій банку, що ФГВФО виведений з ринку, не є нікчемним - КЦС ВС

Позивач просив суд стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») збитки в розмірі коштів, списаних із його рахунків під час виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом продажу інвестору в особі держави, через визнання позивача особою, пов’язаною з банком.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив цю вимогу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення, відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.

Збитки – це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у зроблених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних доходів, які б вона одержала за звичайних умов та якби зобов’язання було виконане боржником.

Обов’язок доведення протиправності поведінки заподіювача, факту наявності збитків та їх розміру і причинно-наслідкового зв’язку між правопорушенням та збитками, існування вини відповідача в їх завданні покладається на позивача.

Особа, визначена рішенням НБУ пов’язаною з банком, чи банк можуть оскаржити в установленому законом порядку відповідне рішення, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності – оспорити підстави рішення.

Позивач у межах цієї справи не спростовував факту своєї пов’язаності з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і не посилався на незаконність рішення Комісії НБУ щодо віднесення його до категорії пов’язаних з банком осіб.

Проаналізувавши положення статей 37, 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Верховний Суд дійшов висновку, що ФГВФО в особі уповноваженої особи наділений правом на розпорядження грошовими коштами, що обліковуються на поточних та депозитних рахунках вкладників, які визнані пов’язаними з банком особами.

Саме на виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини, і ухвалених КМУ та НБУ рішень Фонд уклав договори про придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

З наведених підстав Верховний Суд дійшов висновку, що списання грошових коштів з рахунків позивача здійснено за наявності відповідної правової підстави, якою є договір про придбання акцій, що укладений на виконання вимог закону, та це списання не є конфіскацією майна, оскільки держава за плату придбала акції в позивача .

Також Верховний Суд не погодився з висновками судів, що договір про придбання акцій у позивача є нікчемним.

Якщо правочин вчиняється на підставі закону, який по суті формує публічний порядок (ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), оскільки його прийняття переслідувало легітимну мету запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи та вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку, то правочин не може бути кваліфікований як нікчемний на підставі ст. 228 ЦК України. Про це зроблено правові висновки в численних рішеннях ВС.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували, що позивач не пред’являв позовні вимоги, обґрунтовуючи їх доводами про незаконність рішення Комісії НБУ про визнання його пов’язаною з банком особою, а також доводами про недійсність договору про придбання акцій, не спростував презумпцію правомірності правочину, що свідчить про те, що правова підстава, яка слугувала подальшому списанню коштів з його рахунків, є чинною, тому вимоги до банку слід вважати передчасними та недоведеними.

Постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 201/5856/17 (провадження № 61-3462св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208150.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login .

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #ФГВФО #виведення_банку_з_ринку #оспорювані_правочини Відкрити / Коментувати

2023-05-04 12:47:52 ​​КГС ВС висловився щодо захисту прав подружжя під час витребування часток у статутному капіталі

Позивачі звернулися з позовом до ТОВ і відповідачів з низкою позовних вимог, зокрема про витребування часток статутного капіталу й переведення прав покупця. Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції частково скасував рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, скаржник звернувся з апеляційною скаргою, яку мотивував тим, що він не брав участі в розгляді цієї справи, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси. Скаржник зазначив про те, що він як чоловік однієї із відповідачок став співвласником частки в статутному капіталі ТОВ, а судовим рішенням його позбавлено права власності на частку в статутному капіталі як її співвласника. Суд апеляційної інстанції провадження за скаргою закрив, мотивуючи це тим, що скаржник не був учасником ТОВ, а факт набуття корпоративних прав його дружиною (у період шлюбу) автоматично не породжує набуття ним особисто тих самих корпоративних прав. Скаржник оскаржив ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду.

Верховний Суд залишив цю ухвалу без змін і зауважив про те, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і втрачає ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу для участі одного з них у товаристві зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі цього товариства.

ВС констатував, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить тому з подружжя, хто став учасником такого товариства. Подружжя розпоряджається майном, що перебуває в його спільній сумісній власності, зокрема часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Скаржник наголошував на тому, що він не брав участі в розгляді справи. При цьому він не надав доказів існування спору між подружжям щодо поділу їхнього майна на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Водночас відповідачка реалізувала своє право на апеляційне й касаційне оскарження. Процесуальні дії відповідачки були спрямовані на захист своїх корпоративних прав і на захист прав набувача спірної частки статутного капіталу ТОВ. Отже, вона діяла в цій справі у спільних інтересах: своїх та свого чоловіка як набувачів частки в статутному капіталі ТОВ, у спорі з власниками часток.

Тож права чоловіка, який не був стороною договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, при розгляді справи про витребування частки і непред’явленні до нього позовних вимог не були порушені, оскільки його права у цій справі захищала дружина, яка уклала договір і була відповідачем у справі.

Постанова КГС ВС від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109673256.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КГС_ВС #ТОВ #корпоративний_спір #спільна_власність #подружжя #захист_прав Відкрити / Коментувати

2023-05-02 10:38:37 ​​Перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржено, є вичерпним – ВП ВС

Суд першої інстанції затвердив угоду про визнання винуватості між обвинуваченим, визнаним винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси. Відповідно до ст. 75 КК України обвинуваченого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням відповідних обов’язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі – прокурор) подав апеляційну скаргу на цей вирок. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції до Верховного Суду. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо права на касаційне оскарження вироку ВП ВС вказала, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує права та свободи приватним особам, а не державі. З огляду на це відповідні гарантії стосуються оскарження обвинуваченим, а не прокурором. Окрім цього, як акцентувала ВП ВС, визначена законом послідовність оскарження вироку суду першої інстанції не допускає перегляду в касаційному порядку вироку суду першої інстанції, який не було переглянуто в апеляційному порядку. Тож у цій справі вирок суду першої інстанції не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Велика Палата ВС звернула увагу, зокрема, на те, що відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу. За результатами перевірки матеріалів провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість, а також на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Натомість ч. 4 ст. 394 КПК України передбачає, що прокурор може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості виключно з таких підстав:

– призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
– затвердження судом угоди в провадженні, у якому згідно із ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.

Тому ВП ВС констатувала, що суд апеляційної інстанції, враховуючи, що апеляційна скарга прокурора подана на судове рішення з підстав, не передбачених п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України, своєю ухвалою правильно відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України. Мотиви, зазначені в касаційній скарзі прокурора щодо наявності порушень, які дають йому повноваження на оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України Велика Палата ВС відхилила як необґрунтовані та такі, що жодним чином не доводять його права на оскарження такого вироку.

Отже, ВП ВС касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок суду першої інстанції закрила, касаційну скаргу прокурора на ухвалу суду апеляційної інстанції залишила без задоволення, а вказану ухвалу – без змін.

Постанова ВП ВС від 29 березня 2023 року у справі № 947/10464/21 (провадження № 13-17кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110428154.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #угода_про_визнання_винуватості #касаційна_скарга_прокурора Відкрити / Коментувати

2023-05-01 12:43:03 ​​КЦС ВС роз’яснив норми законодавства щодо пролонгації договору оренди землі в умовах воєнного стану

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, за позовом фізичної особи витребував земельну ділянку з чужого незаконного володіння агропідприємства. Судові рішення мотивовані тим, що строк договору оренди спірної ділянки закінчився 13 червня 2022 року, додаткової угоди до договору про збільшення цього строку не укладено, згоди та повноважень на укладення й підписання такої угоди іншій особі позивач не надавав.

Також апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував положення Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», оскільки законодавець дозволив під час дії воєнного стану вважати поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок саме щоб спростити оформлення відповідних змін для тих сторін, які бажають продовжити ці правовідносини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення й відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Щодо цього висновку існує стала практика Верховного Суду.

У такому разі власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки в мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв’язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред’явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. До того ж негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Законом № 2145-ІХ, який набрав чинності 7 квітня 2022 року, ЗК України доповнено пунктами 27 і 28 розд. X «Перехідні положення», у яких передбачено, що під час дії воєнного стану вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок, строк користування якими закінчився після введення воєнного стану. Ці положення Закону втратили чинність 19 листопада 2022 року, коли набув чинності Закон України від 9 жовтня 2022 року № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».

Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що в період із 7 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу.

Оскільки строк дії спірного договору оренди закінчувався 13 червня 2022 року, то, відповідно до п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України, він вважається поновленими на один рік без волевиявлення сторін, тобто до 13 червня 2023 року.

Законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов’язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін, а тому висновки апеляційного суду про те, що така автоматична пролонгація запроваджена законодавцем для спрощення оформлення договорів для сторін, які бажають продовжити ці правовідносини, не відповідає змісту наведених положень закону.

Постанова Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 563/376/22-ц (провадження № 61-47св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110083750.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #оренда_землі #воєнний_стан #негаторний_позов Відкрити / Коментувати

2023-04-27 14:00:48 ​​Верховний Суд опублікував огляд судової практики КАС ВС за березень 2023 року

Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за березень 2023 року – https://bit.ly/41I62Jn.

В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.

У рішеннях у справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів містяться висновки судової палати про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу коштом майна платника, а також правові позиції колегії суддів про:

подання розрахунку коригування до податкової накладної;

відмову в реєстрації податкової накладної, коли платник надав розрахункові документи на інший товар;

ознаки кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи;

принцип «витягнутої руки» щодо експорту насіння ріпаку;

правомірність включення витрат для підтримання об’єкта в придатному для використання стані до складу витрат звітного періоду;

визначення працівникам підприємства пільг та компенсацій, що не підлягають оподаткуванню;

поняття строку фінансового лізингу;

право на нарахування податкового кредиту.

У рішеннях у справах щодо захисту соціальних прав викладено правові позиції колегій суддів стосовно:

декларування меж майбутньої забудови та можливість їх подальшого коригування в містобудівному розрахунку;

мети видачі суб’єктам кінематографії державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів;

обов’язку замовника будівництва отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у разі реконструкції підземного переходу;

обов’язку ліцензіата у сфері поводження з небезпечними відходами помаркувати тару, якщо вона не відповідає вимогам Ліцензійних умов щодо маркування тари для збирання і тимчасового зберігання відходів;

обов’язковості приведення органом місцевого самоврядування штатної чисельності працівників служби у справах дітей до нормативів, визначених законодавством.

У рішеннях у справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян наведено правові позиції колегій суддів про:

відсутність в авіаційної компанії обов’язку щодо сплати державного збору на підставі підзаконного нормативно-правового акта;

відсутність підстав для перетину кордону в умовах воєнного стану за документом, який підтверджує зняття особи з військового обліку;

взаємозв’язок умови тендерної пропозиції «гарантія має набувати чинності з дня її надання» з датою подання такої пропозиції;

належність членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури до суб’єктів декларування;

принципи, якими слід керуватися розпоряднику публічної інформації у процесі її надання.

Огляд містить також важливі правові позиції процесуального характеру, зокрема щодо можливості апеляційного оскарження ухвали про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАС України, а також про підстави визнання протиправним рішення або частини рішення суб’єкта владних повноважень. Відкрити / Коментувати

2023-04-25 13:00:28 ​​Як змінити встановлений судом спосіб спілкування батька з дитиною, яка виїхала з матір’ю за кордон через війну – КЦС ВС

У 2021 році суд визначив графік зустрічей батька з дитиною, державний виконавець відкрив провадження, встановив періодичність і тривалість зустрічей згідно з виконавчим листом. У січні 2022 року провадження було закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

У червні 2022 року за заявою батька державний виконавець відновив провадження, оскільки через військову агресію рф мати з дитиною виїхали до Німеччини, постановив забезпечити спілкування дочки й батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв’язку.

Батько просив суд визнати відповідну постанову державного виконавця неправомірною.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні скарги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду часткового задовольнив скаргу стягувача, скасував попередні судові рішення, визнав неправомірною оскаржувану постанову державного виконавця, зробивши такі правові висновки.

Судове рішення є обов’язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України).

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише в тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується. Якщо час та місце побачень визначені рішенням суду, виконання такого рішення має здійснюватися чітко в порядку, визначеному рішенням суду.

Судовим рішенням від 17 травня 2021 року, у тому числі, встановлено періодичність і тривалість зустрічей батька з дочкою на нейтральній території в межах міста в присутності матері, надалі – за домовленістю між батьками та ін. Це рішення боржник виконував, однак після 24 лютого 2022 року його виконання унеможливлено.

Верховний Суд врахував, що в Україні введено воєнний стан. Вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Разом із тим виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі з дотриманням вимог частин 1 та 2 ст. 64-1 Закону про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Верховний Суд наголосив, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета – виконання відповідного рішення суду. Оскільки в рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі самостійно його змінювати.

Водночас колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Таких дій державний виконавець не вчинив.

Постанова Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 210/529/19 (провадження № 61-10424св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208050.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #рішення_суду #графік_спілкування_з_дитиною #воєнний_стан #найкращі_інтереси_дитини Відкрити / Коментувати

2023-04-25 09:39:18 ​​Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за березень 2023 року

Пропонуємо до вашої уваги черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за березень 2023 року – https://bit.ly/3KXdVDy.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, слід виокремити такі:

– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зазначено, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатися таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташоване на території України;

– у спорах, що виникають із недоговірних зобов’язань, звернено увагу на те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна;

– у справах, що виникають із житлових правовідносин, акцентовано на тому, що під час розгляду питання про припинення права користування нерухомим майном члена сім’ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін;

– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, констатовано, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов’язання порушника знести самочинне будівництво самостійно або за його рахунок чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. Вимога власника земельної ділянки про надання права на знесення самочинного будівництва, розташованого на ній, не є належним способом захисту;

– у спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС зазначено, що проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача та виконання рішення суду про контакт батька з дитиною потребує активного долучення територіальних органів Міністерства юстиції України з використанням доречних програм чи вжиттям інших релевантних заходів;

– у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС не впливає на строк пред’явлення виконавчого листа до виконання. Відкрити / Коментувати

2023-04-21 10:40:20 ​​ВС вказав на порушення принципу рівності та змагальності сторін апеляційним судом, який розглянув справу без участі військовозобов’язаного захисника

Під час судового засідання у кримінальному провадженні щодо порушення водієм правил безпеки дорожнього руху апеляційний суд розглянув справу без участі сторони захисту та постановив ухвалу. Це рішення захисник оскаржив до касаційного суду, зазначивши, зокрема, про істотне порушення кримінального процесуального закону.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказавши таке.

У судовому засіданні апеляційний суд оголосив клопотання захисника про відкладення розгляду справи, оскільки у день засідання йому належало з’явитися до територіального центру комплектування з метою встановлення придатності до проходження військової служби, що підтверджувалося долученою копією відповідної повістки. Заслухавши думку прокурора і представника потерпілого, які заперечили проти відкладення розгляду, суд продовжив розгляд справи по суті. Своє рішення суд мотивував тим, що такі дії сторони захисту він оцінює як затягування судового розгляду та зловживання процесуальними правами, тому, зважаючи на те, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення правового становища обвинуваченого, вважає за можливе здійснювати апеляційний розгляд без участі сторони захисту.

Як зазначив ККС ВС, висновок апеляційного суду щодо відсутності поважних причин неприбуття захисника не ґрунтується на матеріалах провадження.

Так, у ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено обов’язок громадянина з’явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що є особливо важливим у період воєнного стану у зв’язку з агресією проти України. Крім того, за невиконання цих вимог може наставати юридична відповідальність.

Захисник надав суду підтвердження обставин, на які посилався в своєму клопотанні. Суд жодним чином не поставив під сумнів існування цих обставин, однак не обґрунтував, чому виконання військовозобов’язаним захисником свого обов’язку не є поважною причиною неявки в судове засідання.

Посилання апеляційного суду на можливість розгляду справи без участі сторони захисту через те, що не йдеться про погіршення становища обвинуваченого, суперечить вимогам процесуального закону, оскільки ч. 4 ст. 405 КПК України передбачає, що неприбуття сторін не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Суд апеляційної інстанції не обґрунтував свій висновок про відсутність поважних причин для неявки захисника і, провівши розгляд без його участі, позбавив сторону захисту можливості висловити свою позицію щодо наданих прокурором матеріалів.

Отже, апеляційний суд не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, порушивши принципи рівності та змагальності сторін, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону і підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Постанова ККС ВС у справі № 720/1277/20 (провадження № 51-655км22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109855140.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #ККС_ВС #КПК #апеляційний_суд #кримінальне_провадження #засади_кримінального_провадження #принцип_рівності #принцип_змагальності #захисник Відкрити / Коментувати

2023-04-20 16:50:26 ​​Територіальну підсудність десяти судів Харківщини змінено, ще один – відновлює роботу

Вже з 1 травня 2023 року відновить роботу Барвінківський районний суд Харківської області.

Відповідне рішення ухвалила Вища рада правосуддя 20 квітня 2023 року.

Водночас із тієї ж дати буде змінено територіальну підсудність судових справ десяти судів Харківщини і визначено іншим судам:

Куп’янського міськрайонного суду Харківської області – Червонозаводському районному суду міста Харкова;

Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, Печенізького районного суду Харківської області, Борівського районного суду Харківської області – Дзержинському районному суду міста Харкова;

Вовчанського районного суду Харківської області, Великобурлуцького районного суду Харківської області – Чугуївському міському суду Харківської області;

Шевченківського районного суду Харківської області, Дворічанського районного суду Харківської області – Орджонікідзевському районному суду міста Харкова;

Балаклійського районного суду Харківської області – Комінтернівському районному суду міста Харкова;

Золочівського районного суду Харківської області – Дергачівському районному суду Харківської області.

З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану, та переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/O5rRYng. Відкрити / Коментувати

2023-04-20 10:21:21 ​​Суд має перевіряти оригінал поданого в електронній формі документа, а не його паперову копію – КЦС ВС

Апеляційний суд повернув позивачеві апеляційні скарги, надіслані його адвокатом на електронні адреси районного та апеляційного судів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу до апеляційного суду для продовження розгляду, зробивши такі правові висновки.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства.

Повертаючи апеляційну скаргу, подану через суд першої інстанції, апеляційний суд вважав, що вона не підписана заявником.

На момент вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за цією скаргою матеріали справи не містили відомостей про те, що районний чи апеляційний суди проводили її перевірку на предмет підписання електронним цифровим підписом (ЕЦП) або що за результатами такої перевірки було встановлено відсутність ЕЦП на електронному документі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Натомість надіслані районним судом електронні примірники апеляційної скарги з додатками містять протоколи створення і перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, відповідно до яких апеляційна скарга з додатками, ордер на надання правничої допомоги в апеляційному суді, докази направлення апеляції сторонам підписані ЕЦП адвоката.

Верховний Суд наголосив, що, отримавши процесуальні документи в електронній формі, суд має здійснити перевірку, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, а тому суд має можливість та зобов’язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного.

Апеляційний суд не врахував, що оригіналом є саме документ в електронній формі, а його паперова форма – відтворена на папері копія. Тож передусім суд має досліджувати на предмет підписання електронний документ, а не його паперову копію.

Те, що в матеріалах справи не було протоколів створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису, не свідчить, що електронний документ не скріплений таким підписом. Помилка, допущена працівниками апарату суду під час формування паперової копії апеляційної скарги, не може мати своїм процесуальним наслідком для заявника повернення його апеляційної скарги як такої, що не підписана ним.

Апеляційний суд не переконався в тому, що подана в електронній формі апеляційна скарга не містить електронного підпису заявника (його повноважного представника), не витребував із суду першої інстанції оригінал електронного документа, а тому зробив висновки, що апеляційна скарга не підписана, без дослідження її оригіналу, надавши оцінку лише паперовій копії, до якої суд першої інстанції помилково не долучив протоколи створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису.

При цьому до роздрукованої копії апеляційної скарги, поданої безпосередньо до суду апеляційної інстанції в електронному вигляді, апарат суду додав протоколи створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису адвоката, яка підписала як апеляційну скаргу, так і ордер. Водночас ордер не містить усіх реквізитів, необхідних для представлення адвокатом інтересів позивача в апеляційному суді.

Верховний Суд наголосив, що те, що паперова копія ордера не містить усіх необхідних реквізитів, не свідчить, що його оригінал – електронний примірник, також не містить цих реквізитів.

Постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22 (провадження № 61-6415св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109933072.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #відкиття_провадження #електронний_документ #оригінал_електронного_документа #ЕЦП Відкрити / Коментувати