Свята [кримінальна] Юстиція

2021-07-15 13:36:51 За законом Аваков був лише міністром, який відповідає за формування державної (публічної) політики у правоохоронній сфері. Нехай нам і не вдалась деполітизація поліції, адже за ним збереглись повноваження з погодження керівників поліції областей та заступників голови Нацполу, проте його вплив на оперативне управління поліцією був значно менше за попередників "міністрів міліції".

Фактично ж Аваков був і буде політиком, який відіграє велику роль у "партії війни", яка розпорошена наразі по різним політичним силам. Перебуваючи на посаді він вдавався і до використання МВС у власних політичних цілях (згадаємо заяву від імені МВС щодо "політичного переслідування" його сина з боку НАБУ), і до виконання невластивих йому функцій (згадаємо план деокупації Донбасу, тиск на італійську владу щодо нацгвардійця Марківа тощо), врешті ймовірно чинив вплив на конкретні кримінальні провадження.

Проте казати, що Аваков "вбивав, катував, гвалтував, переслідував активістів" геть некоректно, адже будь-які реформи у всьому світі не здатні знищити катування як злочин, як негативне соціальне явище, а у "переслідуваннях" завжди головний прокурор, який погоджував ключові слідчі та процесуальні дії (мене досі дивує, що люди перестали згадувати, що на тій ганебній прес-конференції окрім Авакова та Зеленського також був Рябошапка). Це не знімає відповідальності зі слідчих Нацполу, але від них до Авакова набагато далі, ніж це здається пересічному громадянину. Я тут бачу порушення презумпції невинуватості, адже вищі посадові особи заявили, що "знайшли вбивць Шеремета", ось це персональна відповідальність Авакова.

Звісно, важливо подивитись, що було зроблено після цих резонансних випадків аби запобігти таким речам у майбутньому. Було зроблено мало. Як і в реформах, але якщо оцінювати наших міністрів за досягненнями та виконанням ними ж ухвалених концепцій, стратегій, то вийде, що краще пару місяців побути міністром, аніж довше, бо бездіяльність, стагнація реформ, не менш шкідливі за "ламання дров".

Висновок: Аваков зробив і хороше, і погане. Мабуть, він впорався з роботою, адже поліція сьогодні та міліція вчора це дійсно різні речі. Хоча вирахувати тут внесок Аваков складно, навіть спеціалістам, чесно.

Але 7 років на посаді міністра в демократичній країні це занадто довго. Має бути ротація.

І наостанок: повірте, в МВС мало що зміниться. Наївно вважати, що всі проблеми органів, які у сфері відання МВС можна вирішити зміною міністра. Особливо у сфері кримінальної юстиції, коли з одного боку поліція не завжди допоможе (а у майнових злочинах люди просто не вірять про це), з іншого – може нашкодити, тому люди її бояться.

З точки зору адвокаційних меседжів "Аваков - чорт" це гарне гасло, але, на жаль, не дає жодного дороговказу та не ставить жодних вимог перед новим керівником МВС. Просто гарне інфантильне бінарне-світоглядне гасло, що звільнивши "поганих" людей та призначивши "хороших" можна розв'язати проблеми, які притаманні органам правопорядку у всьому світі.

Що ж, МВС отримало шанс розвиватись далі, подивимось як це буде. Відкрити / Коментувати

2021-07-14 18:52:43 Чекаємо на меседжі про "перезавантаження Верховного Суду", адже кожен, хто ставить під сумнів конституційність санкційно-деолігархізаційно-питаннякорупціїцепитаннянаціональноїбезпеки механізму в руках Президента та РНБО підлягають канселінгу.

ВС:
Як зазначено в оскаржуваному Указі та підтверджено поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, основним мотивом для видання спірного Указу слугувало те, що позивач та деякі інші судді Конституційного Суду України голосували за Рішення цього Суду від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, ухвалення якого мало наслідком втрату чинності рядом норм антикорупційного законодавства та призвело до дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені.

Проте колегія суддів, не вдаючись до оцінки та аналізу вказаного вище Рішення Конституційного Суду України, відзначає, що видання Президентом України на цій підставі акта про скасування Указу щодо призначення особи на посаду судді Конституційного Суду України є порушенням встановлених Конституцією і законами України гарантій незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, якого не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням Судом рішень і надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Іншими словами – Президент України не може скасовувати Указ про призначення судді КСУ, адже підстави і порядок звільнення судді Конституційного суду України чітко визначені у ст. 149-1 Конституції України і ст. 20 Закону України «Про Конституційний Суд України». Про нацбезпеку та якість рішень там нічого немає. Відкрити / Коментувати

2021-06-08 17:00:38 Обговорювали тут законопроєкт про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів) №5599 і подумав, що все одно треба про щось писати, так просто озвучу свої думки стосовно цього тексту.

І скажу вам чесно, я не бачу позитивного впливу на суспільство у разі ухвалення цього проєкту. Радше задоволення від «рішучості Зеленського», яке так підтримують навколо. Правда люди швидко розчаруються у тому, що вони уявляли собі ледь не «посадки олігархів», а натомість отримають ярлик, статус олігарха в реєстрі, які ніби-то має для особи правові наслідки. А насправді мінімальні.

Якщо подивитись на той самий обов’язок декларувати контакти з олігархами, то це просто неможливо відстежувати, контролювати належним чином. Такі речі вимагають дуже дорого адміністрування і це найбільша проблема цього законопроєкту. З точки зору економіки права ми просто пропонуємо дуже дорогий інструмент, який стосується невизначеного кола осіб (критерії не так уж і відповідають юридичній визначеності) і витрати на адміністрування якого переважають те благо, яке він міг би принести (зниження рівня політичної корупції).

Єдині плюси законопроєкту – заборона брати участь у великій приватизації та фінансувати політичні партії (прямо чи опосередковано), проте для цього не треба ухвалювати цілий закон, а достатньо зробити застереження в чинних. Хоча те, що стосується приватизації можна розглядати як дискримінацію громадян України, яка забороняється. Але це окрема дискусія.

Врешті, якщо є проблеми з корупцією, то треба зменшувати її рівень через розбудову ефективних інститутів і притягнення винних до відповідальності. Мабуть, тому що моя сфера експертизи це кримінальна юстиція, то мені ця "кримінальна дубинка" здається дієвим рішенням, можливо це зовсім не так.

Ну і взяти ситуацію з тими ж США, там теж медіа-гіганти це олігархи. Але їх стримує антимонопольне законодавство дієве (в ринковій сфері) та працюючі інститути+політична культура (в плані політичного впливу). Їх не треба записувати в реєстр, а той хто з ними зустрічається не має інформувати про це. Він просто цього не робить.

Останній рік на заняттях з прокурорської етики ми наводили приклад Пріта Барари – колишнього прокурора південного округу Нью-Йорка, який розмірковував на тему, чи варто відповісти на дзвінок Трампа в статусі president elected, адже політика комунікації в його органі забороняє це робити в обхід Attorney General. У нашому ж випадку – керівники незалежних антикорупційних органів можуть дозволити собі вночі їздити до Президента додому і щось там обговорювати «на благо країни» і це вважається нормальною ситуацією. Проста демонстрація того, що керівники наших органів влади живуть геть в іншому світі, з якого їх не витягне жодне декларування та усвідомлення того, що особа з якою вони спілкуються, має статус «олігарх». І ці «олігархи» можуть ходити на зустрічі в Офіс Президента як представники великого бізнесу і так далі, і тому подібне.

Там десь мова йшла про те, що це тимчасовий крок, а треба розвивати законодавство в антикорупційній сфері, про лобізм тощо. Радше це крок до подолання політичної корупції – створення запобіжників від порушень, а не публічне заклеймування олігархів в реєстрі. Шкоди від цього немає, крім дорогоцінного ресусу (часового і грошового), який можна використати на пріоритетніші для держави сфери правового регулювання. Відкрити / Коментувати

2021-06-05 11:56:34 #проступки

Схема розслідування нетяжких злочинів та кримінальних проступків «у районах»:
Сталась, наприклад крадіжка з домоволодіння у розмірі 10 тисяч гривень.
Виїхала СОГ, зафіксувала.
Одразу після цього попрацювали оперативники, зібрали інформацію, що правопорушення вчинив Пупкін.
Слідчий, дізнавач зібрали докази, провели слідчий експеримент тощо.
Принесли матеріали прокурору.
Оперативники привели Пупкіна до прокурора (незаконне затримання, ви зрозуміли), щоб той переконався, що показання Пупкіна збігаються з тим, що є у матеріалах справи.
Далі провели слідчі дії за участі Пупкіна, без дат, звісно, щоб потім заднім числом усе підписати.
Врешті повідомили про підозру і на наступний день скерували обвинувальний акт до суду. Пупкін, здебільшого, визнає вину, погоджується з усіма доказами і в присутності захисника написав заяву про розгляд у спрощеному провадженні (без виклику сторін, без судового розгляду).
Отримав вирок.

В результаті: незаконне затримання, порушення права на захист (проведення слідчих та процесуальних дій з особою, яка не повідомлена про підозру).

А потім Нацполіція розповідає, що близько 90% проваджень завершуються обвинувальним актом у строк 1-3 доби після повідомлення про підозру (54% з них – протягом доби, інше – трьох діб) як досягнення. Швидкий процес, але якою ціною і яка вірогідність помилки…

Чому так? Бо закрити провадження з підозрою в чинній системі неможливо. Це означає негативний показник, дисциплінарне стягнення та інколи навіть намагання притягнути прокурора, дізнавача, слідчого до відповідальності за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Не КПК, просто практика, яка склалась в чинній системі стимулів та показників, яка переважає процесуальні гарантії, яка людина має під час кримінального переслідування. Відкрити / Коментувати

2021-06-03 13:00:03 Простий приклад: СБУ викрила поліцейську, яка викрадала наркотики із речових доказів і потім продавала їх

У межах кримінального провадження, розпочатого слідчими Управління СБУ в Одеській області, за ч. 3 ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) Кримінального кодексу України, тривають слідчо-оперативні дії. Встановлюється можлива причетність до протиправної діяльності інших посадовців поліції.

Під час обшуків за місцями проживання фігурантів кримінального провадження та за місцем роботи співробітниці поліції правоохоронці вилучили ще декілька грамів кокаїну.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 640/5023/19 (Провадження № 51-2917 кмо 20) (див. коментар в попередньому дописі) зібрані докази є недопустими, адже це підслідність ДБР, а не СБУ. Приїхали... Відкрити / Коментувати

2021-06-03 12:07:57 ​​Богословська наука говорить, що св. Тайни викликають свої наслідки ex opere operantis, а не ex opere operato – так християнська церква півтора тисячі років тому подолала єресь донатизму.

Здається вчорашнє рішення, викладене в Постанові Об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 640/5023/19 (Провадження № 51-2917 кмо 20) повернула стару дилему об’єктивності значення церкви та святості її служителя в нове русло – докази, зібрані різні органами досудового розслідування мають різну якість, незалежно від того, що ОДРи є частиною виконавчої влади держави та наділені однаковими повноваженнями.

Так-так, саме в цьому проблема рішення по підслідності: чому доказ, зібраний, наприклад Нацполіцією, а потім фігурує в обвинувальному акті ДБР, якось гірше за доказ, зібраний ДБР? якщо він існує об’єктивно, незалежно від суб’єкта доказування? Я ще розумію, чому відомості отримані під насильством, які мають усний характер та висловлені не з волі підозрюваного, тягнуть за собою недопустимість, розумію доктрину плодів отруйного дерева за умови порушення прав людини, але чому недотримання процесуальної форми, яке не впливає жодним чином на якість доказів має призводити до недопустимості?

Також тут логічно запитати: а яким чином формальне порушення закону (процесуальної форми) у вигляді невмотивованої постанови порушує права людини? які саме права? бо знову ж таки, незалежно від того, який орган досудового розслідування збирав докази (спеціалізований чи ні), якщо докази належні та допустимі, їх має сприйняти (оцінити) суд.

Я спеціально не вдаюсь до цитування рішення ОП ВС, оскільки це не формат фейсбуку чи телеграму, але шкода, що ВС зацементував підхід до підслідності як формальної законності (процесуальної форми), а не до спеціалізації, яка має вільно рухатись від органу до органу залежно від дискреційного бачення прокурора, кому краще в цей момент розслідувати це кримінальне провадження.

Ну і цікаво почитати колег, які хапаються за голову з усіх сторін. Адже правова позиція застосовується ретроспективно, отже в класичних провадженнях, де розслідував один орган, зібрав певні докази, а потім виявилось, що це підслідність іншого або там спецсуб’єкт, то прокурор передав це провадження за підслідністю.

Це той випадок, коли доречно вчинити так, як згадано в Ухвалі ВС у справі № 663/267/19 (провадження № 51-3344км20): «…досвід інших держав указує на те, що в правових системах інших країн існує доктрина «Prospective Overruling», відповідно до якою вважається, що в окремих випадках суд може застосувати нове тлумачення, проголосивши, що в цілях правової стабільності воно буде застосовуватися виключно для майбутніх правовідносин…».

Але застосування правової позиції ОП ВС це вже наступна історія. Відкрити / Коментувати

2021-06-02 16:46:33 ​​5 років тому Законом №1401-VIII ухвалили зміни до Конституції України в частині правосуддя або щодо правосуддя, as you wish.

Зокрема було виключено Розділ VIII – прокуратура. І вона увійшла чи то в судову владу (гілку влади), чи то органом, що забезпечує правосуддя, тобто поза владою (гілками влади).

Проте це геть неважливо, важливо те, що вона поступово втратила функцію загального нагляду, згодом отримала самоврядування, була позбавлена слідства і так далі. Тобто з контролера над усією публічною сферою життя, якою була в Радянському Союзі, перейшла в статус органу правосуддя, була позбавлена невластивих їй функцій.

Хоча і зараз можна почути про мундири і «око государеве», але сподіваюсь, що це ностальгія за минулою величчю і нічого більше.

На жаль, втілити у життя концепцію, яка може бути тисячу разів правильною і гарною неможливо. Особливо через реформи ззовні, бо скоріше це відповідальність професійних спільнот, їх самоусвідомлення та розвиток. Можна врешті за 5 років змінити термін «державне обвинувачення» на «публічне обвинувачення» в Законі про прокуратуру, проте це буде ніщо допоки самі прокурори не усвідомлять різницю у змісті цих двох понять. І так з багатьма семантичними речами – тільки осмислення і прийняття нової ролі, нових правил гри, здатне рухати інституцію вперед. Інакше… А інакше ми вже бачили і бачимо, простих рішень вистачає.

До чого я? Просто думки вголос. Відкрити / Коментувати

2021-06-01 17:00:14 ​​— Впровадження інституту погодження слідчим суддею підозри у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів
-
саме за таку пропозицію авторів статті «Якою має бути справжня реформа системи правосуддя» варто вручити «премію Лозового», тому що в черговий раз ми бачимо втручання у прокурорську дискрецію.

Справа навіть не у навантаженні слідчих суддів, які зазвичай розглядають і кримінальні, і цивільні справи, і справи про адміністративні правопорушення (крім слідчих суддів ВАКС, де це окрема спеціалізації», і просто фізично перевантажені (див. дет.), а в тому, що слідчий суддя є незалежним, неупередженим, безстороннім арбітром в межах судового контролю.

Тобто він з’являється тільки там, де є скарги з боку сторін кримінального провадження на порушення їх прав (ст. 303, ст. 206 КПК України тощо) або під час суттєвого втручання стороною обвинувачення в реалізацію прав і свобод людини (обмежується право на приватність (обшук etc), право власності (тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна etc), право на свободу та особисту недоторканність (застосування запобіжного заходу, зокрема тимчасового – затримання тощо). І в цих випадках він вислуховує обидві сторони і ухвалює рішення не в інтересах сторони обвинувачення чи навіть кримінального провадження, а з огляду на доцільність та пропорційність втручання в реалізацію прав і свобод людини (див. дет. про роль слідчого судді в Розділі І дослідження).

У випадку ж з підозрою – її обґрунтованість перевіряється під час втручання, наприклад у разі вирішення питання про застосування запобіжного заходу стосовно особи. Часто це положення перетворює питання ризиків перешкоджання розслідування у повноцінний судовий розгляд, який триває годинами і днями. Тобто зміст вирішуваного питання підміняється і вже на етапі досудового розслідування вивчається повідомлення про підозру, в якому насправді має бути лише вказане обґрунтування причетності особи до вчиненого кримінального провадження, а не результати купи слідчих дій, експертиз тощо.

Таким чином, погоджувати слідчим суддею повідомлення про підозру не тільки посягає на дискрецію прокурора, перевантажує суд, не властиво судовому контролю та ролі слідчому судді у кримінальному провадженні, а й просто переносить завдання судового розгляду на етап досудового розслідування.

Підозра – це припущення сторони обвинувачення про причетність особи до вчиненого кримінального правопорушення, обсяг інформації доказового характеру якого має бути мінімальна. Я вже мовчу про те, що підозра має повідомчий, односторонній характер, а набуття статусу підозрюваного не має залежати від волі підозрюваної особи (дет. див. DP JT-18).

Для чого тут погодження з слідчим суддею, який не володіє матеріалами кримінального провадження, не є старшим групи прокурорів та загалом в майбутньому вирішуватиме питання обґрунтованості підозри під час суттєвого втручання в права особи або судового розгляду? Незрозуміло. Відкрити / Коментувати

2021-05-28 20:00:38 ​​Ох, давно не писав про викривачів.

Але оскільки сьогодні на Justtalk ми говорили саме про інститут викривача, то не можу не промовчати.

Нагадаю, що в Україні ідею викривача, який в тих самих США викриває зазвичай службові, екологічні злочини, злочини проти основ національної безпеки, поєднали з гарним гаслом Президента «здай корупціонера – отримай винагороду». Так ми отримали викривача корупції, який за певних умов має право на захист з боку держави, стосовно ж всіх інших справ – «користуйтесь правами заявника».

При тому, що Законом про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві заявника віднесено до осіб, стосовно яких можуть застосовуватись організаційно-технічні заходи захисту та заходи безпеки. Проте це не стосується таких адміністративних аспектів як гарантії захисту від звільнення, пониження на посаді, невиплати заробітної плати тощо. Тож викривач, як і заявник, має мати відповідний статус незалежно від того про що він заявив і кого викрив.

Звісно, захист викривача (інформатора) потребує витрат з бюджету, тож варто сфокусуватись на тих кримінальних правопорушеннях, які є пріоритетними для держави. Викриття потребують правопорушення саме у закритих колективах, наприклад в тій самій поліції, ті самі випадки катувань, які замовчуються колегами. У нас це називається «круговою порукою», на заході - blue wall of silence. Але суть від того не змінюється, про такі випадки інформація має йти з системи, а не ззовні. Інакше будемо мати і далі ситуацію, коли провадження не реєструються, бо про них просто не повідомляють або повідомляють саму поліцію (окрема проблема). І це лише один приклад сфери, де окрім корупції, викриття може змінити практику.

Питання тут геть не у винагороді, а у тому, як зменшити поле латентності кримінальних правопорушень. Через заохочення, захист, підкреслення суспільної ваги питання.

—
P.S. Discussion paper JustTalk №19, в якому можна почитати більше як про чинний інститут викривача, так і його розвиток в майбутньому. Зокрема декілька цифр стосовно наявної практики НАЗК по захисту викривачів. Відкрити / Коментувати

2021-05-28 18:00:52 Підготував невеликий огляд перших місяців роботи інституту кримінальних проступків для Ради Європи.

Ключове питання: чи досягнуть, з ураховуванням тенденцій впровадження, кримінальні проступки своєї мети – підвищення ефективності досудового розслідування та судового розгляду за рахунок розвантаження слідства та спрощення судового розгляду (de facto, іншого спрощення процедури немає)?

Сам документ було представлено 25 травня на конференції РЄ «Вплив кримінальних проступків на права людини та кримінальну юстицію в Україні». Запис доступний за посиланням.

Як було озвучено під час конференції, на жаль, в публічному доступі публікація без додатку №2, який містить аналіз підтвердженості ризиків, озвучений міжнародними експертами РЄ щодо порушень прав людини у Висновку DGI(2018)07. Але якщо коротко, то в перші місяці роботи проступків простежувалась тенденція до того, що спрощені механізми, які передбачались до керування в стані сп'яніння, не застосовуються на практиці. Тобто використовуються ориданрні висновки експертів, показання, отримані під час допиту тощо.

Сама ж публікація тут (української та англійською):

ОЦІНКА ВПРОВАДЖЕНОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ В УКРАЇНІ (UA).

AN ASSESSMENT OF THE INTRODUCTION OF THE CRIMINALMISDEMEANOURS IN UKRAINE (EN). Відкрити / Коментувати