Гендер в деталях

2021-12-08 18:19:03 Channel photo updated Відкрити / Коментувати

2021-12-08 18:01:08 ​​А дійсно, хай би спробував?

#сексизм_навпаки #ВАУ #фем_мем Відкрити / Коментувати

2021-12-07 15:28:04 ​​ТРАНСГЕНДЕРНІСТЬ І НЕБІНАРНІ ГЕНДЕРИ В ІСТОРІЇ Й КУЛЬТУРІ

Авторка: Інна Ірискіна

Іноді можна почути, що трансгендерність — це порівняно нове явище в історії людства, а раніше, мовляв, нічого такого не було.

Звичайно, термін «трансгендер» з’явився недавно. Однак гендерні ідентичності, відмінні від чоловічої й жіночої, та гендерні прояви, відмінні від цисгендерних, існували набагато раніше в різних народів у різних кутках земної кулі. Такі явища часто об’єднують під умовною назвою «третя стать» або «третій гендер». Це може створювати помилкове враження про їхню схожість і спільне походження, але насправді в різних культурах такі гендери проявлялися зовсім по-різному.

У рукописах Давнього Єгипту періоду Середнього Царства (2000–1800 роки до н.е.) згадуються три гендери — чоловічий, жіночий і сехет. Останніх часто перекладають як євнухів, маючи на увазі, що їх кастрували, але однозначних підтверджень цього немає.

У давніх державах Месопотамії окремих людей, котрі виконували релігійні культи на честь богині Інанни або пізніше Іштар, описували як належних до третього гендеру. Вони займалися культовою проституцією, виконували екстатичні танці й сюжети та поєднували в собі гендерні характеристики чоловіків і жінок.

В культурі ацтеків і майя гендер часто розуміли як щось нефіксоване, що не зводиться до двох категорій чоловічого і жіночого. Правителі майя часто носили костюми зі змішаними гендерними атрибутами, грали чоловічі й жіночі ролі в офіційних церемоніях.

В Індії третій гендер — хіджра — існує й сьогодні. Первісно хіджра — це релігійна каста, яка об’єднує людей із чоловічими біологічними статевими ознаками, котрі одягаються і поводяться, як жінки. Нині це поняття часто застосовують до всіх трансжінок у регіоні.

У Таїланді невилучною частиною культури стали катої. Хоча під цим поняттям іноді об’єднують усіх людей із приписаною чоловічою статтю та жіночною зовнішністю, у самому Таїланді трансжінки воліють інші терміни. Натомість катой стосується людей, які при жіночному вигляді мають чоловічу ідентичність — фемінних геїв і кросдресерів. Найчастіше катої зайняті у сфері послуг, шоубізнесі, сексіндустрії. Цю ситуацію великою мірою породжує відсутність достатньої кількости добре оплачуваних робочих місць у традиційно чоловічих професіях, тому можна казати, що в Таїланді трансгендерні прояви часто мають соціальні причини.

У культурах північноамериканських індіанців відомі прояви небінарних гендерів, що їх об’єднує загальний термін «люди з двома душами». Такі люди наче мають дві ідентичності в одному тілі і вони можуть проявлятися одночасно, поєднуючи чоловіче й жіноче, або ж по черзі, коли людина вдягається й поводиться то як жінка, то як чоловік. При цьому стать від народження у них може бути як чоловіча, так і жіноча.

У культурах Полінезії, головно на островах Самоа, третій гендер має назву фаафафіне, що буквально означає «як жінка». Це люди вродженої чоловічої статі, котрі одягаються і поводяться, як жінки.

В Індонезії в народу буги на острові Сулавесі відомо цілих п’ять гендерів: крім звичайних чоловіка і жінки, є ще чалабай, чалалай і бісу. Чалабай умовно відповідає трансжінці, чалалай — трансчоловіку, а бісу поєднує жіноче й чоловіче одночасно. Ці гендери — частина місцевої релігійної культури, у якій їм відведено певні ролі і функції. Бісу займає вищу позицію в такій гендерній ієрархії.

На Балканах з ХІХ століття відомі «заприсяжні цнотливиці». Це люди первісно жіночої статі, які присягнули відмовитися від шлюбу й сексуального життя, після чого взяли на себе чоловічу роль, вели чоловічий спосіб життя і оточення сприймало їх нарівні з чоловіками. Причиною такого переходу часто бувало те, що в родині не залишалося чоловіків і хтось мав узяти на себе роль голови сім’ї. Іноді заприсяжними цнотливицями ставали, щоб уникнути небажаного шлюбу. Нині в балканських державах така практика залишилася майже винятково в Албанії.

Текст опрацював Антон К. Відкрити / Коментувати

2021-12-06 19:47:32 ​​Інстаграм-фільтр проти насильства, українки, що «поставили на вуха» світову історію фотографії та освітній проєкт про крутих письменниць

#гендерні_новини

До французького видання про світову історію фотографії потрапили чотири українки. Видавництво Editions Textuel готує до друку книгу про фотографинь, що зробили значний внесок у розвиток індустрії. Це Софія Яблонська-Уден, Параска Плитка-Горицвіт, Ірина Пап і Рита Островська. Збірник має назву Une Histoire Mondiale Des Femmes Photographes («Світова історія фотографинь»). Статті про українок написали письменниця Оксана Забужко, засновниця Odesa Photo Days Festival Катерина Радченко, кураторка і арткритикиня Катерина Філюк, а також журналістка і президентка українсько-французької культурної асоціації Amuse A Muse Наталія Гузенко-Будье.

У Києві відбулась XIV Національна ЛГБТІ-конференція України. Захід проходив в офлайні під гаслом «Здоров’я нації: гідність, рівність та права». Зібралося близько 100 активістів та активісток ЛГБТІ-руху, партнерських організацій, союзників та союзниць. Зокрема, пройшла панельна дискусія між представниками урядового та неурядового секторів. Дискусія стосувалась запровадження в Україні цивільних партнерств та реформування Кримінального кодексу в частині відповідальності за злочини, мотивовані нетерпимістю.

В рамках 18 Мандрівного фестивалю Docudays UA відбудеться онлайн-дискусія «Народжувати гідно! Право жінок на безпечні пологи». Початок – 10 грудня о 15:00. Для участі в заході потрібно зареєструватися тут https://bit.ly/3qshb13
Крім дискусії, буде показ документального фільму про різний досвід пологів «Невидимі».

У двох львівських локаціях готується виставка «#ЇЇСправа #ЯеСправа». Експонуються портрети українських та білоруських активісток. Зображення виставлені на стендах у великому форматі на площі Ринок, біля входу в Ратушу. У той же час, Львівський муніципальний мистецький центр демонструє історії жінок у фото та тексті.

Запустився проєкт «Шалені авторки» - це ютуб-канал, на якому професорка Віра Агеєва і літературознавець Ростислав Семків розповідають про успішних жінок-письменниць як про явище. Вже можна переглянути перше відео «Мері Волстонкрафт, Франкенштайн і Французька революція».

В IT-компанії Intellias розробили інстаграм-маску на підтримку жінок, що постраждали від насильства. Маска привертає увагу до усталених фраз, що відображають терпимість до насильства. Якщо використати маску в сторіс і позначити Intellias (@intellias_inside) і «Горіховий дім (@walnuthouse.lviv). За кожну опубліковану сторіз, Intellias перекаже 5 гривень на ремонт Жіночого центру БО «Горіховий дім», де постраждалі від домашнього насильства жінки зможуть знайти прихисток, пройти реабілітацію та навіть опанувати нову професію, щоб відновити фінансову незалежність. Маску можна знайти тут Відкрити / Коментувати

2021-12-04 13:00:11 У рубриці #лінки_вихідного_дня пропонуємо вашій увазі три перші тексти з рубрику сайту Гендер в деталях «Здоровий егоїзм в материнстві»:

Чому для мами важливо бути егоїсткою
«Мати красива, батько сильний»: гендерні стереотипи і виховання дитини
Чи не забагато очікують від матерів?

Читайте тексти та діліться враженнями в коментарях Відкрити / Коментувати

2021-12-03 17:00:28 ​​ПОСТАВ СИГНАЛІЗАЦІЮ НА ВНУТРІШНЮ МІЗОГІНІЮ

— Я так погладшала, — нарікає подруга.

— Не парся, ти вже вийшла заміж! З’їж іще шматочок! — кажу я, і ми сміємося.

А потім цей діалог позбавив мене спокою. Я не припиняла аналізувати: чому так відповіла? Про що мій жарт? Він справді дотепний? Якщо так, що саме робить його смішним? Я розмірковувала не як колумністка феміністичного ресурсу, а як незаміжня тридцятирічна жінка, яка ляпнула щось дуже дивне і невластиве для свого світогляду. І, будьмо відверті, це не найвлучніший прояв мого почуття гумору.

А потім у мені почала пищати внутрішня сигналізація щоразу, коли я чула дивні несмішні кліше, які вживали інші люди.

— Дєвочкі, нє ссорьтєсь. — Двоє водіїв не змогли поділити парковку, третій намагається їх заспокоїти. Звертання «дєвочки» їх трохи охолоджує, але не надовго. «Віу-віу» — мій радар спрацьовував на кожну недоречну фразу, яку периферійний слух вихоплював із навколишніх діалогів.

А вчора знайома після побачення сказала, що хлопець їй не сподобався, бо поводився «як баба». «Віу-віу» — другого побачення йому не бачити.

Коли я зняла хороший сюжет для новин, у коментарях хтось написав, що я класна журналістка, «з яйцями». Так, наче уявні чоловічі геніталії додають крутости, якою я природно не володію. Щоб заткнути оглушливе «віу-віу», я розповіла про цей комент колезі. Вона сказала, що я доскіпуюся до слів.

Про мого оператора іноді кажуть, що він «істеричка», бо буває занадто емоційним. Я ніколи не чула слова «істерик» або «пліткар», навіть від найзатятіших противників фемінітивів. Тож я й справді почала «доскіпуватися до слів», бо слова — це більше, ніж просто сукупність звуків на позначення предметів і явищ. Слова — це ілюстрація способу мислення. Те, що він «істеричка», а я «з яйцями», — не просто дрібні дотепи, це «віу-віу», сигналізація, яка спрацьовує, коли слова принижують гідність, маскуючись невинними жартами.

Більшість часу я проводжу у своїй бульбашці, де люди читають феміністичні спільноти і не потребують тлумачного словника, коли чують слово «об’єктивація» (це ставлення до особи як до сексуального об’єкта раптом що). Я не вважаю володіння гендерною термінологією квитком до інтелектуального клубу найкращих людей. Цей опис бульбашки тут для того, щоб ви уявили весь спектр моїх емоцій, коли я чую «хороша книжка, легенька така, жіноче чтиво» від цих самих людей. Від мого внутрішнього «віу-віу» тріскаються шибки довкола.

Може здатися, ніби я чекаю, коли на календарі замайорить ПМС, беру свою гендерну лінзу і рушаю полювати на лінгвістичних бліх у діалогах знайомих та подруг. Моя внутрішня агресивна феміністка сидить у засідці зі снайперською гвинтівкою і тільки й чекає, щоб хтось зневажливо висловився про жіночу стать. Було б це насправді так, гендерна снайперка мусила б застрелити саму себе, насолоджуючись бризками крові на сліпучо-білому пальті. Так, я сама ненавмисне і несвідомо іноді вдаюся до сексистських кліше — «бенґ-бенґ» (лунають звуки пострілів).

Виштовхаймо дух Тарантіно з цієї оповіді і поговорімо про нашу повсякденну мову. Ми часто використовуємо художні засоби, які приписують слабкі, несерйозні, істеричні й карикатурно-інфантильні риси жіночій статі. І навпаки. «Будь мужиком» і «не будь, як баба», хіба що «баба з яйцями» — тоді образа плавно перетворюється на комплімент. Ми ніколи не досягнемо рівности і не поборемо дискримінацію, доки в базових побутових діалогах «жіноча машина» означатиме рожеву мильницю з чихуахуа замість карбюратора.

Чому ж я сама іноді стріляю собі в коліно, тобто говорю якусь сексистську нісенітницю? Бо я не прилетіла на цю планету з Марсу рятувати жінок від патріархату. Я виросла в українському суспільстві, в класичній патріархальній родині з радянськими комедіями на Новий рік і приготуванням салатів, доки чоловіки п’ють пиво на канапі. Мій фемінізм — це набуті цінності. Бо з різних життєвих ситуацій я зрозуміла, що ...

ПРОДОВЖЕННЯ ЗА ПОСИЛАННЯМ

Текст - Емма Антонюк
Ілюстрація - Олександр Грехов Відкрити / Коментувати

2021-12-02 18:00:26 ​​ПОЛЮВАННЯ НА ЖІНКУ: СЕКСУАЛЬНА АСИМЕТРІЯ В ПАТРІАРХАТІ
Авторка: Ганна Гриценко

Часто в розмовах про сексуальність уживають термін «інстинкт», і це має підкреслити незалежність нашої сексуальності від інтелектуальної і психічної діяльності. Проте інстинктів у людини немає, у нашій сексуальній поведінці відбилася наша доба, а в різні історичні епохи відрізнялися і уявлення про сексуальну нормальність.

Патріархальне мовлення про секс асиметричне

У масовому уявленні саме чоловік ініціює секс, а жінка може лише погодитися на пропозицію чи не погодитися. Навіть коли тему зґвалтування коментують у розрізі «сама спровокувала і ,,напросилася, коротку спідницю вдягла», за цим стоїть імплікація, що жінка не може прямим текстом запропонувати чоловікові секс, а може лише на нього «напроситися». В іншій інтерпретації це передбачає, що жінка не може вийти на вулицю в короткій спідниці просто так, сама для себе, бо їй так зручно і красиво, — ні, це начебто робиться для чоловіка.
Ця гендерна асиметрія відбивається й у мові безпосередньо. Вислів «давати» на позначення ситуації, коли жінка погодилася зайнятися з чоловіком сексом. «Шльондрою» називають жінку, яка має багато сексуальних партнерів, тоді як у дзеркальній ситуації чоловік буде «героєм-коханцем».

Норми сексуальності задають подвійні стандарти

Нормування сексуальності часто використовувалося з політичною метою. Наприклад, Латеранські собори 1123 і 1139 років оголосили шлюб таїнством, а у цей самий час у книгах із переліком покарань за гріхи було запроваджено обмеження на статевий акт. У XIV–XV століттях, відбулася інституціоналізація проституції через відкриття муніципальних борделів, що дуже посилило нерівність чоловіків і жінок. У процесі переходу від середньовіччя до капіталізму з індустріалізацією встановився стійкий розподіл на чоловіків, які займаються найманою продуктивною працею за зарплату, та жінок, які займаються репродуктивною (відтворювальною) працею. Феміністки-історикині відзначають подвійні стандарти і в традиційному українському суспільстві: із джерел чітко видно, що коли дівчина втрачала свою цноту до шлюбу, зазвичай не через власну розбещеність, то вона зазнавала знущань та зневаги з боку односельців.

Культура зґвалтування

Це одна з причин гендерно забарвленого насильства .Вона представляє жінок винними в тому, що з ними відбулося, а чоловіків — такими, хто не може стриматися, а також раціоналізує чоловіче право на секс, який він може взяти силою, якщо не отримає добровільно. Проблема не лише в тому, що зґвалтована жінка наслухається про себе поганого, бо «спровокувала». Виправдання зґвалтування спричиняє безкарність, а отже, шкода поширюватиметься далі на наступних жінок.

Об’єктивація та «чоловічий погляд»

«Чоловічий погляд» означає подачу візуальних і інших образів такими, якими їх бачить типовий чоловік — гетеросексуальний за орієнтацією і патріархальний за свідомістю. Його цікавить секс і жіноче тіло, тому саме це йому і пропонують — у мистецтві чи в побуті. У рекламі, де оголеним жіночим тілом у закличній позі привертають увагу до продукту, який не має логічного стосунку до цього тіла, суб'єктом-споживачем (і реклами, і продукту) передбачається чоловік. І тут слід запровадити поняття об’єктивації. Зображення жіночого тіла (часто без обличчя, тобто без суб’єктності) на рекламі товару чи послуги, які не мають стосунку до жіночого тіла, зводить жінку до предмета. Та навіть коли жінка в рекламі є суб’єктом, вона часто діє на користь чоловіка.

Дисбаланс на ринку секс-послуг

Ринок сексуальних товарів і послуг теж розраховано здебільшого на чоловіків. Жінки становлять статистичну більшість працівниць секс-робіт. У порнографії працює багато й чоловіків, але саму індустрію загалом орієнтовано переважно на чоловіче задоволення. На порносайтах серед «блондинок», «брюнеток», «лесбійок» та інших варіантів лише подекуди трапляється категорія відео «дружнє для жінок». Дещо вирівняти ситуацію пробує феміністська порнографія — відтворення в порнографії рівноправного, шанобливого і різноманітного сексу.

Текст опрацювала Діана Бондаренко Відкрити / Коментувати

2021-12-01 18:00:48 ​​Як там поживають гендерні стереотипи в головах вашого оточення? Можливо, час їх руйнувати?

Ось, наприклад, наша рубрика #ВАУ цьому сприяє

#фем_мем Відкрити / Коментувати

2021-11-30 19:00:32 ​​ТРАНСГЕНДЕРНИЙ ПЕРЕХІД
Авторка: Інна Ірискіна

Сукупність дій, до яких трансгендерні люди вдаються задля зміни складників своєї статі й гендеру, узагальнено називають трансгендерним переходом або транзишеном (англ. transition).

Мотиви для переходу можуть бути різними, і транслюдина не зобов’язана пояснювати, чому вона це робить. Часто їх пов’язують із гендерною дисфорією — відчуттям незадоволення, дискомфорту, дистресу, що випливає з розбіжности між ідентичністю і гендером чи статтю. Хоча така дисфорія справді буває в багатьох трансгендерів/-ок, говорити про неї як про головну і єдину причину всіх переходів та неодмінний складник трансгендерности неправильно. Так розставлені акценти нерідко заводять у тінь тему трансфобії — нетерпимости до трансгендерних людей у суспільстві, хоча саме породжені нею проблеми часто стають джерелом дисфорії.

Перехід може містити (а може й не містити) такі етапи, що здійснюються в загальному випадку в будь-якій послідовності.

Соціальна адаптація. Зміна гендерної експресії і соціальної гендерної ролі. Наприклад, людина починає говорити про себе в іншому роді й називатися іншим іменем відповідно до гендерної ідентичности, змінює стиль одягу, починає/перестає користуватися макіяжем тощо.

Юридичне визнання гендеру. Зміна гендерного маркера й імені в документах, які посвідчують особу.

Замісна гормональна терапія. Цей етап найбільше впливає на зовнішність і на те, як її сприймає оточення. Термін, за який відбуваються помітні зміни, може становити від кількох місяців до пари років.

Хірургічні операції. Часто доводиться чути, як весь трансперехід ототожнюють з операцією зі зміни статевих органів. Насправді хірургічне втручання — далеко не головний і не всім потрібний етап.

Що неможливо отримати шляхом переходу?

Зміну хромосомного набору. У трансчоловіків він залишається XX, а в трансжінок — XY (якщо вони, звісно, не інтерсекслюди).
Статеві залози бажаної статі. Тому гормони доводиться вживати довічно.
Репродуктивні функції бажаної статі. У трансжінок немає матки і вони не можуть завагітніти й народити; так само статеві органи трансчоловіків не виробляють сперму, щоб могти зачати.

Трансгендерний перехід некоректно називати зміною статі — адже змінюються насправді лише окремі її складники, до того ж різний їх набір у різних випадках.

Ще один важливий момент — це камінгаут. У процесі переходу транслюдям доводиться робити його не раз, і не завжди вони можуть самі вибрати для цього зручний момент. Це може відбуватися в ситуаціях:

коли зовнішність під дією гормонів уже змінилася й оточення починає звертати на це увагу;
коли треба показувати документи, а в них іще вказано старе ім’я і стать, хоча людина вже живе відповідно до гендерної ідентичности;
на проміжних стадіях переходу або коли перехід навмисно робиться в бік андрогінности і люди починають гадати, «хлопчик це чи дівчинка»;
коли транслюдина при переході без операцій на геніталіях вступає в інтимні стосунки;
коли трансгендер/-ка опиняється в компанії, де є люди, які знали його чи її до переходу, і ті, хто не знали.

Дехто з трансгендерних людей, завершивши перехід, свідомо повністю змінюють оточення і рвуть усі зв’язки з минулим. Це називається «стелс» (англ. stealth — «прихований»). Такий спосіб життя не гарантує, що інформація про їхню трансгендерність якимось чином не стане відомою. А проте вони мають на це право.

Ніхто й ніколи не може вимагати розкрити трансгендерність або розкривати її без згоди самої транслюдини. Де, коли й перед ким робити камінгаут — це має бути особистим вибором самих трансгендерних людей.

За винятком аспектів трансгендерности, транслюди такі самі, як усі інші. І так само як усі інші, вони дуже різні. У них можуть бути які завгодно характери, звички, склад розуму, професії, захоплення й переваги. Вони можуть сповідувати будь-які ідеології, політичні позиції, вірування або ж не мати їх узагалі. Тому важливо не узагальнювати, а пам’ятати, що всі вони передусім особистості.

Текст опрацював Антон К. Відкрити / Коментувати

2021-11-29 19:27:16 ​​Цькування в армії, погром бару на Подолі та насильницький розгін акції проти насильства, – читайте підбірку новин від Марії Думи

#гендерні_новини


В Україні зняли фільм про вихід з домашнього насильства. Стрічка «Розірви коло» вийшла до Дня боротьби з насильством над жінками. Картина розповідає історії жінок, кожна з яких змінює своє життя, виходячи з кола насильства - від дзвінка в поліцію, життя в шелтері до повернення до самої себе. Тут можна переглянути трейлер, а тут подивитись фільм повністю.

У Києві презентували соціальну кампанію «Річ у тім 2.0».
що є логічним продовженням минулорічної виставки,
покликаної вкорте привернути увагу до проблеми домашнього насильства.
Предмети, представлені на цій виставці, за інформацією поліції, фігурували в реальних випадках домашнього насильства. Виставка експонується до 10 грудня на 2-3 поверхах ТРЦ Гуллівер. Цьогоріч доповнили і запустили онлайн-кампанію - створено 16 відеороликів за участю відомих особистостей, які озвучили реальні історії постраждалих.

Солдата контрактної служби, що пережив аутинг та цькування від співслужбовців, повернули до пункту постійної дислокації. У Владислава Матвєєва попросили телефон для дзвінка, а натомість понишпорили в ґаджеті та вкрали приватні знімки. Хлопця привселюдно називали «п.дором» на шикуванні та під час обіду, а керівництво не реагувало навіть на рапорт, у якому той вказав імена своїх кривдників. Після розголосу історії, розслідування випадку взяли під контроль у Міноборони. Владислава перебазували до його частини, де він почувається в безпеці.

Група молодих людей вчинили напад на бар «Хвильовий», що на столичному Подолі. Вони розбили вікна та потрощили меблі з криками «Смерть п.дор.м». У барі розповідають, що напади і погрози тривають вже впродовж декількох тижнів, а в поліції не реагують. Останнього разу, коли нападники розгромили меблі, а в розбиті вікна кидали балони зі сльозогінним газом, правоохоронці прибули вже по завершенню нападу. Молодиків затримали, але згодом відпустили.

У Стамбулі поліція зі сльозогінним газом розігнала акцію з привернення уваги до насильства щодо жінок. Протестуючі також висловлювали свій гнів турецькому уряду у зв’язку з виходом Туреччини зі Стамбульської Конвенції у березні 2021 року. Тоді уряд заявив, що документ заохочує розлучення та просуває культуру ЛГБТ, а права жінок захищатимуть місцеві закони. Втім, правозахисники стурбовані збільшенням кількості насильницьких нападів на жінок у Туреччині.
Нагадаємо, у Києві 30 листопада, об 11:00 біля Офісу президента відбудеться акція, метою якої є нагадати керівництву країни про Стамбульську конвенцію і розповісти, чому саме її слід ратифікувати. Відкрити / Коментувати