Правові позиції Верховного суду

2021-07-01 16:27:17 Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою
від 17 травня 2021 року у справі № 335/9520/19
Кримінальна юрисдикція

Щодо права на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу


ФАБУЛА СПРАВИ

Ухвалою слідчого судді суду першої інстанції задоволено клопотання захисника та змінено підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

На зазначену ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання.

Ухвалою апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження відмовлено, апеляційну скаргу повернуто прокурору.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до положень ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано параграфом 2 глави 26 КПК.

Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та другій статті 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. І цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Правовий висновок щодо можливості оскарження ухвали слідчого судді про зміну запобіжного заходу викладено упостанові від 28 березня 2019 року у справі № 286/1695/18 (провадження № 51-7345км18), де колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду висловила позицію про те, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід. Тому слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов'язання на домашній арешт, фактично застосував інший запобіжний захід у виді домашнього арешту, а така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку. З огляду на це колегія суддів дійшла висновку, що право на її оскарження стороною у кримінальному провадженні було незаконно обмежено апеляційним судом, який відмовив підозрюваному у відкритті апеляційного провадження, а тому рішення апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у цьому суді.

ВИСНОВКИ: сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у випадку, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК. Відкрити / Коментувати

2021-07-01 16:26:04 Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Ухвалою
від 28 травня 2020 року у справі № 554/2023/20
Кримінальна юрисдикція

Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про зміну запобіжного заходу
ФАБУЛА СПРАВИ

Ухвалою слідчого судді суду першої інстанції задоволено клопотання захисників. про зміну запобіжного заходу та змінено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний період доби.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді суду першої інстанції.

ОЦІНКА СУДУ

Статтею 309 КПК України передбачено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування в апеляційному порядку, зокрема ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/домашнього арешту або відмову в його застосування та продовження строку тримання під вартою/домашнього арешту або відмову в його продовженні.

Відповідно до частини третьої цієї статті, скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

ВИСНОВКИ: ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу не входить до передбаченого ст. 309 КПК переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування в апеляційному порядку, а тому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:14:49 Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати не є
належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних на майбутнє. Засвідченню підлягають обставини непереборної сили до моменту його видачі в кожному окремому податковому зобов'язанні та щодо обов’язку, виконання якого вже настало згідно знормативним актом.
(постанова Верховного Суду від 1 грудня 2020 року у справі № 805/1811/17-а) Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:13:30 Факт помилкової реєстрації платником податків податкової накладної та/або розрахунку коригування та надалі виправлення самостійно виявленої помилки не може бути підставою для автоматичного застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків реєстрації.
(постанова Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 804/5062/16) Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:11:58 Для прийняття обґрунтованого рішення контролюючим
органом необхідно дотримуватися вимоги чіткості та
недвозначності щодо інформації, зазначеної у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної.
(постанова Верховного Суду від 3 червня 2021 року у справі № 2040/7098/18) Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:10:52 При оцінці правомірності рішення про відповідність
або невідповідність платника податку на додану вартість
критеріям ризиковості необхідно досліджувати й надавати оцінку змісту та порядку прийняття оскаржуваного рішення, повноваженням комісії контролюючого органу, змісту протоколу її засідання та наданих податковим органом документів.
(постанова Верховного Суду від 5 січня 2021 року у справі № 640/11321/20) Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:09:19 Коли платник податків не використовував процедуру
адміністративного оскарження, строк звернення до суду
з позовом про визнання протиправним і скасування рішення контролюючого органу про включення до переліку ризикових підприємств становить шість місяців із дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
(постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 520/3902/2020) Відкрити / Коментувати

2021-07-01 09:08:15 Віднесення особи до переліку платників, які відповідають
критеріям ризиковості, без прийняття рішення про відмову
в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань
не порушує права та інтереси, оскільки не породжує правові
наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин. Інформація,
що надійшла за результатами податкового контролю, не може
бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого
контролю не визнані протиправними в установленому порядку.
(постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі
№ 240/3906/19 Відкрити / Коментувати

2021-06-25 11:34:29 В рішенні по справі «Депаль проти Франції» зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв'язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».
ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».
Також суд вважав, що встановлення обов'язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним». «Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном».
Відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов'язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.
Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою держави-відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було» (п. 93). Відкрити / Коментувати

2021-06-25 11:34:29 В питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища може бути підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море

Висновки Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29 березня 2010 року.
У вказаній справі ЄСПЛ судами встановлено, що заявник і його дружина придбали в 1960 році житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» стосується аналогічних фактів. У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття, які систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон (далі - Закон про прибережні зони), який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскільки Закон виключив будь-яке приватне використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку. Однак префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов'язаних з обслуговуванням, і давав би державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність в первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта. У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов'язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність. Він також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги в стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації. Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила в березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, що сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і що обов'язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не були заходами, які заборонені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ЛуЇ Депаль подав заяву до ЄСПЛ, рішення за якою було ухвалено в лютому 2009 року.
На підставі всієї сукупності зроблених висновків ЄСПЛ вважав (п. 92), що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним. Розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.
ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.
ЄСПЛ вважає, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії (п. 80) Відкрити / Коментувати