Правові позиції Верховного суду

2021-11-30 08:49:40 Ухвала суду підлягає оскарженню окремо від рішення суду, якщо особа не може поновити свої права в інший спосіб – ОП КЦС ВС.
Постанова Верховного Суду від 1 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100817034.
Районний суд відмовив у затвердженні мирової угоди на стадії виконання судового рішення у справі про знесення самочинного будівництва, оскільки її умови про поділ по 1/2 між сторонами будівель, які підлягають знесенню, суперечать рішенню суду, є прихованим способом узаконення самочинного будівництва.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу заявникам, зазначаючи, що п. 11 ч. 1 ст. 353 ЦПК України передбачає, що окремо від рішення може бути оскаржена ухвала щодо затвердження мирової угоди. Натомість заявники оскаржують ухвалу про відмову в затвердженні мирової угоди.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики, скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зробивши такі правові висновки.
Об’єднана палата врахувала та нагадала свою практику, відповідно до якої:
– висновок апеляційного суду про те, що ухвала суду про відмову у визнанні мирової угоди не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає принципу верховенства права, Конституції України, нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;
– відмовляти в оскарженні ухвали потрібно з урахуванням можливості / неможливості особи, яка подає апеляційну скаргу, поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду;
– ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.
При цьому Об’єднана палата була послідовною у своїх правових висновках щодо порушеного питання.
На підставі викладеного ОП КЦС ВС дійшла висновку, що тлумачення та застосування положень ст. 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості особи, яка подає апеляційну скаргу, поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом із рішенням суду.
Ухвала про відмову в затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення. Відкрити / Коментувати

2021-11-23 12:01:55 Постанова КЦС ВС від 12.11.2021 у справі № 2-2362/2010 (№ в ЄДРСР 101179666)
"Щодо видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків для пред`явлення виконавчого документа до виконання"
Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.
Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
У справі, що є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд установив, що виконавчий лист № 2-2362/2010, виданий Шевченківським районним судом м. Чернівці, підлягав пред`явленню стягувачем до примусового виконання до 25 листопада 2013 року, тобто протягом трьох років із дня набрання рішенням законної сили.
Повторно виконавчий лист пред`явлено до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби 25 листопада 2013 року та постановою державного виконавця від 26 листопада 2013 року відмовлено у прийнятті виконавчого документа до провадження та у відкритті виконавчого провадження.
З заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося лише у грудні 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що стягувач з моменту повернення у листопаді 2013 року виконавчого листа, про хід його виконання цікавився лише один раз - у листопаді 2018 року.
Апеляційний суд, установивши, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, а ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не наведено поважних причин для його поновлення, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Крім того, аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а зводяться до незгоди з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Відкрити / Коментувати

2021-11-22 13:07:09 Відповідно до правової позиції Верховного суду, яка висловлена у постанові 16.11.2020 у справі № 910/7596/20, «Якщо спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, та не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах ВС: від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19; від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19; від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19; від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20; від 09.09.2020 у справі № 906/1336/19. Відкрити / Коментувати

2021-11-16 12:37:12 Щодо наслідків отримання містобудівних умов та обмежень для розміщення тимчасової споруди
Постанова від 22 жовтня 2021 року у справі № 1.380.2019.002227

Правова позиція Верховного Суду: відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні. Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень чітко визначений ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Разом із цим, на виконання вимог ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України був затверджений Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не видаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 07.07.2011 № 109 (чинний на час виникнення спірних відносин), з додатками до нього, згідно із п. 13 якого містобудівні умови та обмеження не надаються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, малі архітектурні форми, пристрої вуличної реклами з легких конструкцій, огорожа територій та ділянок.
Ст. 28 Закону № 3038-VI передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
На виконання ч. 4 ст. 28 Закону № 3038-VI Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 21.10.2011 N 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» затвердило Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, згідно із п. 2.1 якого підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Висновки: для розміщення тимчасової споруди уповноваженим органом має видаватись паспорт прив'язки, а не містобудівні умови та обмеження, які є вихідними даними до проектування об`єктів будівництва (першим етапом в реалізації намірів зведення об'єкта будівництва) саме щодо об'єкта будівництва, а не тимчасової споруди.
З урахуванням наведеного, колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність обов'язку отримання містобудівних умов та обмежень, передбаченого п. 13 Переліку об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не видаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 07.07.2011 № 109, не є достатньою підставою для скасування містобудівних та обмежень. Відкрити / Коментувати

2021-11-16 12:34:37 Щодо наслідків проведення реконструкції будівлі без відповідних дозвільних документів
Постанова від 28 вересня 2021 року у справі № 420/5326/18

Правова позиція Верховного Суду: державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Перевірка проводиться у присутності суб'єкта містобудівної діяльності або його представника. При цьому, підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта.
Як убачається з п. 3. 21 ДБНА.2.2-3:2014 Склад та зміст проектної документації на будівництво (зі змінами затвердженими наказом Мінрегіону від 27.12.2017 № 338) (далі - ДБН) класифікуються як будівельні роботи з реконструкції, а саме: реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Висновки: проведення реконструкції будівлі без відповідних дозвільних документів вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідні наслідки. Відкрити / Коментувати

2021-11-16 12:32:22 Щодо обов`язку введення об`єктів будівництва в експлуатацію
Постанова від 23 вересня 2021 року у справі № 520/8065/19
Правова позиція Верховного Суду: з дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», ст. 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об`єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у вказаному Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон N 1988-III).

19 січня 2012 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» викладено у новій редакції, п. 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто, Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», зокрема, положення п. 6 ч. 2 ст. 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення, насамперед, полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.
Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Висновки: обов`язок введення об`єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов`язок, не ввели об`єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена визначена відповідальність. Відкрити / Коментувати

2021-11-15 18:11:00 Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою від 09 листопада 2021 року
у справі № 820/1750/17

Щодо включення витрат працівника на послуги таксі до складу витрат підприємства

Виплачені працівнику позивача компенсаційні виплати, не можуть кваліфікуватися як додаткові блага і не можуть визначатись як дохід, що підлягає оподаткуванню, з огляду на те, що витрати на послуги таксі є витратами на відрядження, що належним чином оформлені і документально підтверджені, а документи за своїм змістом відповідають вимогам до обов'язкових реквізитів первинних документів, зазначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що в свою чергу вказує на правомірність включення вказаних послуг до складу витрат підприємства. Відкрити / Коментувати

2021-11-15 18:04:50 Щодо підстав для повернення заяви з процесуальних питань заявнику без розгляду
Правова позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду згідно з Ухвалою від 09 листопада 2021 року у справі № 440/3005/19
ФАБУЛА СПРАВИ

Верховний Суд постановою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Додатковою постановою Верховного Суду стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору.

Національний банк України звернувся до Верховного Суду із заявою про роз'яснення судового рішення у порядку статті 254 КАС України.

Колегія суддів Верховного Суду, розглянувши вказану заяву про роз'яснення дійшла висновку про відмову в її задоволенні.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до абзацу десятого частини 1 статті 167 КАС України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно з частиною 2 статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

ВИСНОВКИ: для повернення заяви з процесуальних питань заявнику без розгляду необхідним є подання такої заяви без додержання вимог частини першої статті 167 КАС України та якщо ці недоліки не дають можливості її розглянути. З огляду на це недотримання відповідачем частини першої статті 167 КАС України щодо надання до суду доказів направлення копії заяви на адресу позивача не впливають на можливість розгляду такої заяви.

http://https://zakononline.com.ua/?utm_source=telegram&utm_medium=post&utm_campaign=smolynets Відкрити / Коментувати

2021-11-12 12:06:21 Постанова від 24 грудня 2020 року у справі № 754/16184/16-ц Верховного Суду

Обставини справи
У грудні 2016 року фізична особа звернулась до суду із позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Між фізичною особою та банком було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки. Предметом договору іпотеки є квартира, стосовно якої приватний нотаріус вчинив виконавчий напис про звернення стягнення. Пізніше право вимоги було передано іншій фізичній особі, яка зареєструвала право власності на іпотечну квартиру за собою, у зв`язку з чим, іпотека була припинена на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Позивач вважає, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором було виконане у повному обсязі в порядку позасудового врегулювання, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то будь-які наступні вимоги іпотекодержателя, щодо виконання боржником основного зобов`язання, є недійсними.

Висновки Верховного Суду

Підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання, визначеної Законом України «Про нотаріат», процедури вчинення виконавчих написів. Тобто, при оспорюванні виконавчого напису, позивач звертається з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню, у випадку, якщо суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, або ж стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, чи пропущений строк вчинення виконавчого напису.

Як відомо, позивач не порушив питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат». Отож, фізична особа помилково ототожнює такі правові визначення, як припинення іпотеки та припинення зобов`язання з правовими підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав внаслідок виконання виконавчого напису, що є підставою для їх захисту відповідно до вимог чинного законодавства. Відкрити / Коментувати

2021-11-12 12:03:31 Постанова від 15 січня 2021 року у справі № 914/1939/20 Верховного Суду

У серпні 2020 року юридична особа (позивач) звернулась до суду з позовом до юридичної особи (відповідача) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом щодо стягнення з позивача на користь відповідача необхідної суми коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що нотаріус, при вчиненні виконавчого напису, порушив порядок вчинення нотаріальних дій, а також – статтю 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», оскільки він не є векселедавцем. Варто зазначити, що позивач одночасно подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити стягнення, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, адже було відкрито виконавче провадження про стягнення боргу та накладено арешт на майно і кошти позивача.

Висновки Верховного Суду

В ході вирішення справи, було доведено, що позивач не має грошових зобов`язань перед відповідачем, адже він не є векселедавцем вказаного векселю. Проте нотаріус вказаного не врахув і не перевірив документи щодо наявності реального боргу, тому протиправно здійснив виконавчий напис про стягнення заборгованості за простим векселем. Таким чином, було відкрито виконавче провадження, внаслідок якого позивач опинився під загрозою протиправного позбавлення права власності на майно.

Відтак, Верховний Суд погоджується з тим, що потрібно застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення, на підставі виконавчого напису нотаріусу, та встановлення заборони на здійснення виконавчих дій, адже це є ефективним способом, який захистить права та інтереси позивача й, водночас, не завдасть шкоди та збитків відповідачу, а лише відстрочить, на період розгляду судової справи, проведення виконавчих дій. Відкрити / Коментувати