Правові позиції Верховного суду

2023-02-02 13:40:51 Відповідно до правової позиції Верховного суду викладеної у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 (№ в ЄДРСР 102747644), « Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним». Відкрити / Коментувати

2023-01-20 18:28:22 Щодо правових наслідків відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування
Співвласники горища - власники квартир у багатоквартирному будинку, зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення.
Будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
Щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.
Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири). На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради.

Нотаріальна форма згоди на отримання містобудівних умов та обмежень встановлена не законом, а локальними нормативними актами - рішеннями органів місцевого самоврядування. При цьому допускається засвідчення такої згоди директором комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд.

Ураховуючи, що розпорядження спільним майном здійснюється за згодою всіх співвласників, Велика Палата Верховного Суду вважає, що важливе значення при вирішенні справ такої категорії має сам факт відповідного волевиявлення.

Сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень. Відкрити / Коментувати

2023-01-20 18:28:22 Постанова ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (№ в ЄДРСР 97967339).

Щодо правового режиму багатоквартирного житлового будинку
На момент прийняття та набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року житлові будинки за ознакою квартирності поділялися на одноквартирні та багатоквартирні (такі, що складаються з двох чи більше квартир).
В розумінні статей 377, 382, 385, 812 ЦК України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир. Інший підхід (запровадження поділу будинків на одноквартирні, двоквартирні та багатоквартирні) вимагає відповідного корегування норм ЦК України.
У приміщень, розташованих у дво- та багатоквартирних будинках, однаковий правовий статус, і на приміщення у двоквартирних будинках розповсюджуються правові норми про приміщення в багатоквартирних будинках. Опосередковано це підтверджує частина друга статті 382 ЦК України, яка визначає спільним майном багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), а також різного роду конструкції та обладнання, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення. Тому вважаємо, що в допоміжних приміщень, розташованих у дво- та багатоквартирних будинках, однаковий правовий статус.

Щодо визначення правової природи згоди співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном та необхідності її нотаріального посвідчення

Характерною особливістю згоди-дозволу є те, що особа, яка вправі її надати чи відмовити в її наданні, не стає учасником правовідносин, що виникають внаслідок вчинення адресатом дозволу відповідних дій.
Згода співвласника допоміжних приміщень на розпорядження цим майном іншим співвласником є одностороннім правочином (згодою-дозволом) і не може кваліфікуватись як договір (елемент процедури укладення договору) між співвласниками щодо розпорядження спільним майном (стаття 358 ЦК України) або ж договір (елемент процедури укладення договору) про поділ майна, що є у спільній власності (стаття 367 ЦК України). Причому не тільки з висловлених вище підстав, а й тому, що статті 358 і 367 ЦК України присвячені регламентації відносин спільної часткової власності, тоді як правовий режим допоміжних приміщень у багатоквартирному (у тому числі двоквартирному) будинку визначається відповідно до статті 382 ЦК України як режим спільної сумісної власності.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частиною першою статті 209 ЦК України). Законом не встановлюється вимога нотаріального посвідчення одностороннього правочину з надання співвласником згоди іншому співвласнику на розпорядження допоміжними приміщеннями багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку.
Приписи абзацу третього частини другої статті 369 ЦК України не спростовують вказаного, адже ця норма вимагає нотаріального посвідчення згоди на вчинення лише таких правочинів зі спільним майном, які, у свою чергу, підлягають нотаріальному посвідченню. Однак допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку не можуть бути окремо відчужені як такі, не можуть бути сформовані як окремий об`єкт нерухомості й речове право на них не може бути зареєстроване (у тому числі й за власниками квартир в будинку). Тобто допоміжні приміщення багатоквартирного (у тому числі двоквартирного) будинку, як і елементи спільного майна такого будинку взагалі, є обмежено оборотоздатними. При цьому дії щодо реконструкції квартири та переобладнання горища, на які дала згоду позивачка, не є правочином, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відтак на таку згоду не поширюється вимога нотаріального посвідчення правочинів з нерухомим майном.
Співвласник, який надав згоду іншому співвласнику на розпорядження спільним майном у вигляді допоміжних приміщень будинку, взагалі не може посилатись на недійсність такої згоди і порушення своїх прав лише внаслідок відсутності нотаріального посвідчення цієї згоди. Відкрити / Коментувати

2023-01-20 15:15:32 • запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
• за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
• при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Постанова ВП ВС від 15.06.2021 у справі No 922/2416/17 Відкрити / Коментувати

2023-01-20 15:09:47 Хоча позивач у прохальній частині позовної заяви просив
визнати іпотечний договір припиненим, очевидним є те, що
позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги
припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як
правовідношення, тобто похідного зобов’язання, а не самого
договору іпотеки, як домовленості чи документу.
Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог
позову не може бути перешкодою для захисту порушеного
права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру
формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог
позову, як реалізованого способу захисту, суперечить
завданням цивільного судочинства».

постанова КЦС ВС від 20.08.2021 у справі No 149/2736/20 Відкрити / Коментувати

2023-01-12 20:07:58 Постанова КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/5810/17 (№ в ЄДРСР 105347476)
Водночас, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний господарський суд зазначив, що предметом апеляційного оскарження у цьому випадку є протокольна ухвала, якою відмовлено у задоволенні клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, й оскарження такої протокольної ухвали не передбачено ГПК України.

Згідно із частиною 2 статті 254 цього Кодексу ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним.

Системне тлумачення ГПК вказує на те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або відмова в її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.

Зазначене кореспондується з пунктом 9 частини 1 статті 255 ГПК України, згідно з яким окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк.

Разом з тим Суд звертає увагу на те, що ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати; ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи; ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (частини 4, 5 статті 233 ГПК України).

Зазначена ухвала є різновидом ухвали про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк, яка відповідно до пункту 9 частини 1 статті 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Крім того, положення частин 4, 5 статті 233 та частини 1 статті 255 ГПК України не ставлять можливість реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження певного кола ухвал місцевого господарського суду в залежність від їх поділу на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не містять заборони на оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал. Відкрити / Коментувати

2023-01-12 20:05:34 "Актуальна правова позиція"
Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі № 757/22558/20 (№ в ЄДРСР 107994355).
Ухвала КЦС ВС від 17.08.2022 у справі № 757/22558/20 (№ в ЄДРСР 105961684) - підстави передачі справи на розгляд ОП КЦС ВС.
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно. Відкрити / Коментувати

2023-01-12 20:00:51 Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі № 490/6057/19 (№ в ЄДРСР 107963201).
Встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії російської федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме: отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім`ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім`ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами. Відкрити / Коментувати

2023-01-10 19:54:05 Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17, «візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку».
Дана усталена практика також підтверджується висновком ВС, який викладений у постанові від 28 жовтня 2019 року по справі № 161/7041/17. Відкрити / Коментувати

2023-01-05 16:08:28 Постанова ВС від 07.12.2022 у справі № 200/6156/20-а (№ в ЄДРСР 107759767), «Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів». Відкрити / Коментувати