2021-08-15 22:55:56
Дім починається там, де закінчується війна.
Лютий бур'ян, щербатий одвірок, глечик без дна.
Подорожника листя – до свіжого садна.
Ось, бери і складай докупи, крихта до крихти.
Ось тобі цей навсібіч розвіяний білий цвіт,
ось тобі це сяйво ледь жевріюче з-під повік,
ось тобі цей на шматки розкраяний чоловік,
для якого ти – нагадування, що треба дихати.
Пам'ять його поміж вами у ліжку лежить, як меч.
Що в ньому переможе на ранок: любов чи смерть?
Та в легені вривається дня невмолимий смерч –
тимчасово всі рани підсихають і меншають.
Тріщини оминаючи, ступаючи навпрошки,
приручати хижого птаха, та не простягати руки.
Жменя крупи – розсипані на чорне сукно зірки,
поміж них місяцева хлібина – стигла і пещена.
Треба ж на щось молитися, чим вона не свята?
Так за пальці тримаєтесь, поки скавчить сльота,
так підтикаєте ковдру до теплого живота,
так покриваєтесь інієм – змінюються пори року.
Не відпускай його, поки скипає вода в ровах,
поки всередині в нього роззброєння ще трива.
Мовчки, щоб чутно було, як росте трава.
Відстань долаючи,
наближаючись
крок за кроком.
2014
(З книжки «Чоловіки, жінки і діти»)
212 views19:55
Ю
