Юлія Мусаковська. Вірші.

2021-04-30 19:24:33 Пришестя, яке гряде. Від сьогодні книжка доступна до замовлення онлайн: https://starylev.com.ua/news/hto-takyy-bog-svobody-v-yuliyi-musakovskoyi-vyyshla-poetychna-knyzhka Відкрити / Коментувати

2021-04-26 12:31:21 Для їхнього танцю завжди був потрібен третій.
Хто підкидав би їх вгору і задавав їм ритм,
Тримав за шворочки міцно і, наче рефері,
у протилежні кути розводив — перекурити.

Чиясь невблаганна присутність, вічний конвой:
шкребуче дихання у потилицю — поштовх до руху.
Вони танцювали, вдаючи, що їх тільки двоє.
І так буде далі, якщо продовжувати цю гру.

Чіплялись одне за одного тріснутим віттям,
місили ногами непролазну багнюку розпачу.
Така неуникна близькість, коли щомиті
наглядач сильніше стискає залізний обруч.

Як слідчий, тихцем підселений по сусідству.
Вкрадливий голос і антикварна скрипка.
Він дав їм усе, про що вони не просили;
з ним досить легко ужитись,
якщо не рипатись;

без трепету зустрічатися з ним очима,
приймати майже як рідного. А він для них

лишав на порозі мертвих тварин і птахів,
немов натякав на щось.
Доки музика не скінчилась.

2021 Відкрити / Коментувати

2021-03-23 16:44:56 https://starylev.com.ua/bog-svobody Відкрити / Коментувати

2021-03-08 19:08:27 ***
Знайди собі жінку для життя,
для продовження роду,
для праці,
для збереження традицій і звичаїв.
Жінку, яка відлипає, мов тісто від пальців,
коли її достатньо вимісиш.
Жінку, яка крохмалить постіль і сорочки,
має маленьку родимку на верхній губі,
знає дати народження всіх твоїх родичів,
не забуває спитати,
чим ти сьогодні обідав.
Жінку, яка розуміє з півслова, з півпогляду,
вранці незмінно наспівує щось веселе,
вміє долати всі побутові клопоти,
білим промінням наповнюючи оселю.
Жінку, яка говорить з вазонами,
з усіма сусідськими дітьми,
жартує із зустрічними п'яницями –
і нічого їй, ані тріщинки, ані оскоми,
жодної крихти на блискучій стільниці.
Усмішки її, витримки – всім, а тобі – з лихвою.
Щоб не врекли, затисни зап'ястя червоною ниткою.
Знайди жінку для життя – і живи з такою.
Обіцяю більше тобі не снитись. Відкрити / Коментувати

2021-03-08 13:06:11 ***
сестро моя а як ми будемо повертатись
виколупувати з-під нігтів колючки глоду
тіні зносилися сонцебоги стали старцями
наші серця випромінюють страх і голод
як це можливо чути шелест трави коли
трави всі під коріння випалені під тобою
очі будинків покинутих тьмяні хоч виколи
літери із книжок густо розсипані як набої
літери чорні обвуглені – хрускають кісточки –
хто з них складе слова що б тримались купи
час повертатися сестро не випускай руки
разом босоніж по битому склу невимовно хутко
вірити в липи що облітають в ріки холодні ці
вірити хоч не вдається але не відступати

бачиш як сиві жінки знамена перуть у ріці
обережно ласкаво мов немовлят купають

(і голосом: https://m.soundcloud.com/julia-musakovska/8abaz3uvwtpw ) Відкрити / Коментувати

2021-02-20 12:21:25 ***
Можна було б так з тобою проговорити
триста шістдесят п'ять днів і ночей, чи більше.
В темряві, продірявленій холодним вітром
диски зірок далеких блищать і ближчають.
Цілять у груди, тільки от час обточив нас,
виманив з нір і вивільнив зі шкаралущі.
Дякуй, не вір, що наступна його піщинка
ночі хребет зламає і нас розлучить.
Стій, не простягуй рук, не торкайся навіть,
ми вже пов'язані намертво ланцюгами,
цими бинтами червоними, крихкими снами,
цими життями, що встали між злом і нами.
Тиша від ґвалту важча. Мовчи, я знаю,
як ця пружина між ребер тебе лоскоче.
Ми не такі вже маленькі й недосконалі,
як нам гадалося. І ночі стають коротші,
вулиці й глухі двори розтуляють повіки,
ранки приходять, по небу вогонь розливши.
Тільки триматись – якщо ти вже зміг повірити,
тільки стояти – один до одного ближче.

*20 лютого - День Героїв Небесної Сотні.
Пам’ятати щодня. Відкрити / Коментувати

2021-02-18 23:18:00 ЗАЛІЗО

куля що була цвяхом
куля що була шилом
куля що була голкою
куля що була
ножицями кравецькими
куля що була зубом від борозни
куля що була ложкою
куля що була скобою
тою що з'єднувала ніжки й стільницю
куля що була не була
куля що була небула
з якої вдихаєш смерть
і видихаєш життя
любов журбу генетичну інформацію
групу крові імена друзів і родичів
цитати з книжок і пісень улюблених
запахи бузку жасмину поту попутників у метро
краєвиди впіймані поглядом
землю землю землю
пісок пісок пісок
попіл
цвяхи
голки
ножиці
зуби
скоби
все що в тобі й поза тобою
кулю що була кулею
залізом
тепер залізо – це ти Відкрити / Коментувати

2021-01-22 22:46:32 пливи собі телесику лети
де човники зимують золоті
де явори до неба у гаю
де каменем притиснуто змію

сичання люте шелест у траві
телесику чи є іще живі
течуть крізь пальці щастя і піски
весельця тільки не пускай з руки

веселками та згарищами вбрід
іти плисти не залишати слід
торкатись теплим диханням води
ласкаві ясноокі ви куди

де обрій набрякає від димів
де чути грім який ще не гримів
де піч ковтає тільки не хліби
земля повзе хрипить не розлюби

де марево від залпів золоте
де матір'ю намолене оте
щоб ані волосини з голови
михайлику сергієчку пливи

(2015)

7 років тому в цей день загинули активісти Майдану Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Перші в Небесній Сотні. Відкрити / Коментувати

2021-01-06 18:28:15 ***
в мені більше нічого не залишилося
ти вивів плід з лона мого
як Мойсей із пустелі
дав мені в руки віжки мішок і шило
іди собі світ за очі як дорога постелить

іду обабіч дороги стоять усі невідомі
ніхто не впізнає мене вулицями в місті моєму дивляться навстіж наскрізь
тут біля мого дому
ніхто не впізнає мене — і це взаємно

беру собі тільки те що завжди хотіла
погляди кинуті як дрібні камінці під ноги
музику вітру в крихкому глекові тіла
згорток під серцем все моє вже зі мною

яблуко від плоті моєї
як його відпустити
падати котитися в трави гострі високі
янголи благаю не покидайте пости
доки крізь отвір не висиплеться пісок

за будь-якого повороту доріг і подій
під небом із червонястим блиском сатину залишиться безумовне і неподільне
жінка з її дитиною

(з книжки «Полювання на тишу», 2014) Відкрити / Коментувати

2020-12-24 21:24:29 Сніг. Люди виносять чистити килими,
позбуваються нарешті цноти і зайвини.
В ці холодні дні, довгі, як білі дими,
все стає на свої місця, покружлявши в повітрі.
Втім, а що залишається в такий снігопад:
перечікувати, озираючись знов назад,
спостерігати дива й не знати, як називати
зірку бліду, з якої ще світло не витекло.

З неї все почалося — щойно з'явилась, туди
відчайдухи ходили шукати власні сліди,
поверталися, шаленоокі й задивнені.
Кожен, хто в них впізнав себе, був спасенний.
Тільки забув про це. Стежка змерзла на скло.
Озеро тулить вище до неба гладке чоло.
Пси нюшать коло воріт, їм ввижаються лови.
У нутрощах дому — китовому череві — тепло й темно.

Рік за поріг виносять, як виношене взуття,
снігопадіння довкіл очищує до нестями.
Чиста сторінка — ніщо інше, як білий стяг,
змовкни, не рухайся — хай говорять синці і садна.
Боже, чогось забарилась твоя сигнальна ракета.
Горлом іде відчуття народження, гостре й гірке.
Це сніжинка, метальна зірка, це сюрикен
застрягає в кошлатому комірі і не тане. Відкрити / Коментувати