Українка про українське

2021-04-01 13:52:39 Російському журналісту Володимиру Познеру довелося екстрено покинуту Грузію (він туди прилетів з півсотнею друзів на чартері святкувати день народження).

Грузини закидали готель, де він зупинився, яйцями, а потім вимкнули електрику в цьому ж готелі. Коли він перемістився в інший готель — протестувальники послідували за ним. Як результат — Познер екстренно покинув країну сьогодні зранку.

Чому така реакція?

Бо Володимир Познер не визнає територіальну цілісність Грузії. Ну, от так він собі думає (чи його просять так думати). Просять дорого, і вже не перший рік.

Нагадаю, що Познер не раз приїздив в Україну. На прес-конференції він заявляв, що українці — нація, яка активно співпрацювала з поліцаями в роки Другої світової війни. Не всі звісно, але це все, що він може сказати про українців.

А в одному з останніх інтерв’ю Гордону Познер стверджував, що якби Росія хотіла напасти на всю Україну — легко б це зробила. Типу, радійте, хохли, що ми обмежилися Кримом та Донбасом (і так, нас же там немає).

Коли я вчилася на журфаку, викладачі показували нам інтерв’ю Познера, як приклад ідеально проведеного інтерв’ю. Ми розбирали прийоми та питання, хід ведення розмови. Тому в мене довгий час було до цієї персони трохи патетичне ставлення. Я і зараз вважаю, що як журналіст та інтервьюер — він прекасно робить свою роботу.

А як людина — він просто росіянин. Не француз і не американець (хоч його мама француженка, і в нього два громадянства цих країн). Він росіянин, бо чомусь вирішив, що має право з висоти свого досвіду та положення в світі журналістики заявляти, які народи мають право на державність і суверенітет, а які — ні. Якісь народи йому подобаються, а якісь — ні. І це гидко.

І ще — я рада за грузинів, які не пробачають подібних висловів на свою адресу «заєзжим отдихающім». От би й у нас так протестувли, коли приїздять всі ті гастролери, які дозволяли собі бодай обмовитися проти територіальної цілісності України або висловити підтримку Росії.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-04-01 09:35:41 Вчора ми провели перший голосовий чат на каналі — дякую всім, хто приєднався!

Ті, хто не був — розказую. Говорили про мовний закон, суржик і діалекти, трохи зачепили тему історії, а ще радили один одному крутих українських блогерів. Навіть не так — блогерів, що популяризують українське.

Я не можу бути в стороні від проукраїнської теми, тому ось вам моя велика добірка мовних, історичних і просто крутих українськомовних каналів, на які я підписана.

Поїхали!

Telegram

Анахронізм — хлопці історики/політологи роблять круті розбори історичних подій. З гумором, фактчекінгом і невідомими більшості фактами.

Непозбувний книгочтун — авторка, здається, знає все про сучасну українську літературу та видовництво в Україні. Дуууже свіжі новини завжди.

Враження UA — моя книжкова знахідка цього тижня. Чесні рецензії на книги, багато інформації про сучукрліт — все, як я люблю.

Репортерське пальто — канал журналістки, яка пише про репортаж та документальну журналістику. Дуже нішевий, але для мене — ідеально.

Вір мені, я лікарка — канал сімейної лікарки, який за важливістю треба поставити на перше місце в цьому списку. Тільки доказова медицина. Дуже багато свіжої, достовірної інфи про короновірус. І навіть є чат бот.

Ці блядські історії (18+) — найкрутіший український Телеграм-канал про секс. От чесно. І авторка дуже крута.

Instagram

Юлія Сливка — це львівська письменниця та блоґерка з особливим шармом. Люблю її за діалектизми, ставлення до сімейних цінностей та категоричність в питанні мови.

Чорнобровий — хлопець, який своїм прикладом вщент розбиває стереотипи про те, що мудрість приходить з віком. Кримчанин, що перейшов на українську, і тепер є адептом лагідної українізації. Моя особлива рекомендація!

Андрій Шимановський — ще одна моя нещодавна знахідка! Студент театрального, який поборов свій суржик і, Боже мій, яка в нього шикарна вимова! До речі, планую записатися на його мовний марафон для покращення дикції та вимови.

Youtube

Історія без міфів — ви і так все без мене знаєте. Цей канал мені радили найчастіше, і я розумію чому. Розуміння себе, свого народу та коріння починається з історії. Тому дивіться — це наша інформаційна зброя.

Твоя підпільна гуманітарка — звідси я дізнаюся про український фольклор, етимологію та українські традиції. Все доступною мовою та у зручному форматі.

Канал ім. Т.Г. Шевченка — брати Капранови багато роблять для популяризації української історії. Як вдало зауважила вчора одна підписниця - вони письменники, тому часом вдаються до нагнітання Так, але якщо залишити це поза увагою — дуже гідний контент.

Клятий раціоналіст — канал про науку та розвінчання міфів стосовно нашого здоров’я і не тільки. Респектую автору за таку працю — дійсно кращий науковий Youtube-канал українською.

Ukraїner — думаю, немає людей в Україні, які не знають про ці українські експедиції. Канал відкрив для мене не тільки маловідомі локації в Україні, але й познайомим з неймовірними українцями. Бо наші найбільші багатства — це люди.

Моя мовна стійкість — молодий канал від справжніх патріотів, зібрані історії переходу на українську. Ковток натхнення для тих, хто вагається в питанні мовного переходу.
___

(Хочу, щоб цей допис став максимально інформативним для вас, тому пишіть в коментарях тих українськомовних блогерів, на яких ви радите підписатися)

#український_контент Відкрити / Коментувати

2021-03-31 09:34:32 Друзі, сьогодні о 19:00 чекаю на вас у голосовому чаті на каналі.

Нагадую, що говоротимемо про мову у моєму та вашому житті. Трохи переживаю, але впевнена, це буде цікаво.

Долучайтесь Відкрити / Коментувати

2021-03-29 19:54:03 Вирішила на тижні створити голосовий чат з підписниками (тепер ця функція є і в Telegram-групах).

Говоритимемо про мову (неочікувано), улюблений україномовний контент і ділитимемось враженнями від дії мовного закону в різних регіонах країни. І звісно, познайомимось

Хочеться зробити дуже теплу, лампову розмову з відчуттям присутності (принаймні, голосом). І так - це буде не монолог, а моя з вами розмова.

Тепер основне питання — вам цікава така ідея?

Долучитеся до такої зустрічі?

- Я з вами!
- Я пас

P.S. Час і дату скажу трохи пізніше. Орієнтовно - будні, +/- 19:00. По часу - не більше години. Відкрити / Коментувати

2021-03-29 10:04:49 Всі українськомовні неофіти роблять помилки.
І це нормально.

Я вирішила написати цей допис на противагу тим русифікованим українцям, які прикриваються аргументом «не перехожу, потому что не хочу говорить плохо».

А тепер вдумайтеся — людина хоче з перших днів говорити хай рідною, але незвичною для неї мовою добре. Це як взагалі можливо?!

Я зі школи вчу англійську й досі моя репетиторка часом виправляє мене зі словами «носії мови так не скажуть». Бо я думаю українською (часто дає про себе знати російська), і це ВАЖКА ПРАЦЯ переналаштуватись на інший тип мислення.

Українці, які повернулися до української (а я нагалошую на тому, що вони повернулися, бо до цього були зросійщені) — думають російською. Від цього, шановні, нікуди не подітися. Прийміть це як факт і заспокойтеся нарешті.

Хоча проблема тут в іншому. Як казала ще одна моя вчителька англійської: «Дорослі люди бояться бути некомпетентними».

Саме тому вчити англійську якомусь умовному Івану Івановичу — голові підприємства (де він усіма керує) і батьку трьох дітей (де він усіх виховує) - набагато складніше, ніж першокласнику Дмитрику.
Дитині скажуть: «Тут ти помилився — подумай ще раз», і дитина не сприйме це як образу, чи власну тупість чи ще щось. А от нашому Івану Івановичу доведеться стрибати з висоти власного его в стан учня Дмитрика, який не може все знати тільки з тієї причини, що він на самому початку шляху.

Українці, які приймають рішення перейти на українську, мають розуміти одне — вони на самому початку шляху. Так, на початку — але перший крок зроблено!

І нехай за плечима у вас перемоги на олімпіадах з російської чи звання найкращого оратора в компаніі — ви тепер на старті.

Тупити ви 100% будете. Ще й всі українськомовні люди впізнають у вас колишнього російськомовного з перших речень.

Але давайте чесно — хіба вас лякає це, якщо є бажання говорити красиво?

P.S. (Хвилинка марнославства) Одного разу в таксі ви почнете якусь пусту розмову з водієм, і вас запитають: «У вас така чиста літературна українська, а звідки ви родом?»

І тут настане ваш зоряний час. А він точно настане!

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-03-26 18:25:52 Друзі, а як щодо історій про #мійперехід?

На каналі є рубрика, де ви маєте змогу поділитися власною історією повернення до української - я радо її опублікую.

Пишіть сюди @ksu_cherniaieva та не забудьте додати #мійперехід

Ми потребуємо мотивації цієї весни - тому, черпаємо її з таких щирих розповідей) Відкрити / Коментувати

2021-03-26 10:22:12 У вільний час я дуже часто дивлюся інтерв’ю. Всі нормальні люди дивляться серіали, а в мене профдеформація

Одна з причин, чому я люблю жанр інтерв’ю — це інсайти. Навіть найнудніший гість в розмові може сказати тезу, після якої треба ставити на паузу, щоб перетравити почуте.

Днями дивилася інтерв’ю з фронтменом гурту «Без обмежень» Сергієм Танчинцем. Саме інтерв’ю було посереднє — про все і ні про що. Як раптом під кінець ведуча його запитує:

«Чому українські рокери такі нетипові? От у тебе зразкова сім’я: дружина, двоє діток, жодного скандалу за тобою. У Тараса Тополі (гурт «Антитіла») — троє дітей, дружина, чудова репутація. У Олега Скрипки («ВВ») — дружина, четверо дітей, з репутацієй все ок. Де ж славнозвісні секс/наркотики/рок-н-рол? Чого все так «скучно»?)»

І от Сергій відповідає:

«Вся справа — в менталітеті. В основі американської культури — свобода. Ти можеш чудити, як завгодно. Бо ти народився з усвідомленням, що ти вільний, над тобою нікого немає. От ти рокер, який став наркоманом, а потім зробив «бровки домиком» та ліг до клініки на лікування. А через два місяці знову зірвався, а потім ще щось. І тобі скажуть, що ти звісно чудиш, але це не сприйметься як щось ганебне. А в нашій країні над нами постійно була влада, Леніни та тьотя Клава з сусіднього під’їзда, яка щось не так комусь скаже».

(Тільки не думайте, що я тут закликаю до подібного життя. Наркотики — це зло, а зверху — просто вільна інтерпретація).

Як висновок — ми зажаті. Ми від початку хочемо втиснутися в рамки, аби не мати репутацію неблагонадійних.

Або інша крайність — про погане взагалі не говорити (навіть, коли про це треба кричати).

Інший приклад — вже набридле усім інтерв’ю Меган Маркл Опрі Уінфрі. Здавалося б — де ми, і де Меган Маркл із принцем Гарі? Але розмова отримала широкий резонанс по всьому світу, і більшість зацікавлених людей в Україні — жорстко засудили Меган.

Нещодавно я прочитала черговий психологічний розбір цього інтерв’ю, і знаєте, в чому причина засудження?

Наші традиційні установки.

Меган «винесла сор із ізби».

Я не знаю навіть, чи є в українській мові подібне прислів’я — але установка така точно є. Навіть якщо прибрати суб’єктивне ставлення до неї (воно у всіх може бути різне або ніяке) — цей тригер в країнах колишнього СРСР (на превеликий жаль!) спрацьовує.

Боятися щось почати, бо заздалегідь боїшся засудження (Чийого засудження? Чому боїшся?)

Якщо сталося щось погане в родині, колективі — не розказувати нікому, вирішити все всередині. Як результат, винуватець відчуває свою безкарність (ніхто ж на нього не поскаржиться, ніхто не зупинить).

Я знаю, що так не всюди. Всі ми живемо в своїх бульбашках — але спробуйте подивитися на ситуацію ширше.

Є позитивні тренди, про які говорять дуже багато. Які транслюють, як наші традиційні — і ми горді за них.

А є негативні — і про них воліють мовчати. Найгірше, що ці стереотипні тренди передаються наступним поколінням. А це точно не та традиція, яка гідна засвоєння.

Такі думки. І такі дивні висновки.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-03-24 10:24:06 Днями натрапила на відео про продавчиню-скрипальку від BBC Ukraine. Сюжет наступний.

Зима, пізний вечір — на вулиці мороз і сніг. Типовий спальний район Києва. Такий же типовий «ларьок», де продають хліб, сигарети та несмачну каву «три в одному». Єдина, хто не типова в цьому відео — продавчиня.

Поки немає покупців вона грає на скрипці. З вулиці її не чутно. Як тільки приходить покупець — все кидає та біжить його обслуговувати. А весь інший час (у підсумку +/- 4 години на день) — займається музикою.

Не думайте, що вона віртуозна скрипалька — жінка тільки вчиться грати. Ця скрипка колись належала її мамі. Мама померла, а скрипка довгий час пролежала на горищі. Коли наша героїня її знайшла — вирішила відремонтувати. А потім їй запропонували навчитися на ній грати… і вона спробувала.

Вона — типова українська жінка, у якої мало часу, повно роботи та турбот, сім’я, періодична нестача грошей, постійні проблеми та частково стереотипне мислення. Вона працює у нічному кіоску продавчинею, і, мабуть, ніколи не стане видатним музикантом.

І в той же час, вона— мрійниця. Вона не боїться починати.

Особисто мене такі локальні історії надихають набагато більше, ніж історії про Стіва Джобса чи Ілона Маска. Мене надихає те, що фізично та морально ближче.

Я знаю, що в 40 або 50 важче перейти на українську. І в той же час, я знаю людей, які це зробили (і жодного дня не пожалкували).

Я знаю людей, які заснували локальний бізнес у своєму регіоні. У місці, де про якісний туризм з високим рівнем сервісу ніколи не чули — вони стали першопрохідцями у сфері зеленого туризму.

Я знаю десятки таких історій — впевнена, ви так само.

Вони не про шалені статки і заможне життя (хоча, є й такі — але це не головне в них). Вони — про щоденну працю, за якою (абсолютно завжди!) йде винагорода.
І тут набагато важливіший шлях, а не результат.

Я радію, мов дитина, кожен раз, коли бачу підтвердження старому вислову: «Хто хоче - шукає можливості. Хто не хоче — шукає причини».

Нагадую це собі. Нагадую це вам — все можливо.

Навіть, якщо ви працюєте в цілодобовому ларьку у київському спальнику, і ніколи не станете відомою скрипалькою. Все можливо.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-03-23 18:00:24 Я сьогодні до вас з рекомендацією дуже атмосферного каналу.

Підписники, які зі мною давно, його пам’ятають — це Лісова пісня.

Отже, за що я люблю цей канал?

За настрій. Не знаю, як пояснити, але це поєднання фольклору, містики та сучасності. Тут багато інформації про українські звичаї та обряди, міфологію та вірування.

Я голодна до всього, що занурює мене в український контекст. Погляд в історію у цьому випадку — це не вічні озирання в минуле. Це намагання зрозуміти: «Звідки це пішло? Чому так було довгий час? Чому нині все так?»

До того ж, глибоко в мені сидить жага до вивчення етнографії — цей чудовий канал частково вирішує питання пізнання свого народу.

Не хочу бути занудою, але ви знаєте, що робити: переходити, підписуватися та не ставити на mute Відкрити / Коментувати

2021-03-22 09:11:35 Вчора я вперше отримала лист у відповідь від українського політв’язня.

Забирала платіжки з поштової скриньки й побачила листа з колонії у Кабардино-Балкарії, РФ.

Якщо ви пам’ятаєте мій допис про зимовий марафон листів до українських політв’язнів (залишу тут), то знаєте правила: листи українцям в російські колонії можна писати тільки російською, і тільки на нейтральні теми. Ніяких закликів, обвинувачень в сторону Москви і т.д.

Це добре розвиває навик читання між рядків.
Ми пишемо про одне й те саме — тільки завуальованими словами.

Тому я в своїх листах бажала сил, терпіння та здоров’я. Нагадувала, що правда завжди перемагає. А ще (ніби тільки з любові до поезії) згадувала рядки з вірша російського поета Едуарда Асадова:

Не веря ни злым и ни льстивым судьям,
Я верил всегда только в свой народ.
И, счастлив от мысли, что нужен людям,
Плевал на бураны и шел вперед.

От горя — к победам, сквозь все этапы!
А если летел с крутизны порой,
То падал, как барс, на четыре лапы
И снова вставал и кидался а бой.

Вот то, чем живу я и чем владею:
Люблю, ненавижу, борюсь, шучу.
А жить по-другому и не умею,
Да и, конечно же, не хочу!

В листі-відповіді мені подякували за ці рядки. А ще привітали з прийдешнім 8 березня (лист йшов до мене місяць). Згадали, як викривили справжнє значення цього свята — бо це День жінок за свої права, а не «свято весни та ніжності».

А ще (ніби тільки через увагу до свята) дописали в кінці:

«Желаю Вам, и всем вообще, торжества правды и справедливости!»

І я нам цього бажаю. І дуже в це вірю.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати