HRTHINKER

2022-06-22 11:30:00 #learning #HRtrends
Я знаю, що у період кризи, навчання серед тих напрямків, що скорочуються. При цьому серед компаній, які системно і турботливо працювали з персоналом в ці останні місяці в Україні або поза її межами, навчання займало одну з ключових ролей.
Є декілька моментів:
- Навчання виявилось реальним спасінням для багатьох, люди буквально йшли в навчання, щоб врятуватись
- Навчання виявилось вкрай потрібним, оскільки нові умови вимагали і нових знань, зокрема, знань іноземної мови, проф інструментів; багато хто почав вивчати дистанційні професії, які б дозволили працювати дистанційно, багато хто почав отримувати додаткові проф знання і сертифікації…
- З цікавого: більшу потребу в навчання продемонстрували саме працівники, оскільки в них з’явилась реальна потреба в цьому, і відповідно мотивація; в окремих кейсах можна було спостерігати внутрішній «конфлікт», коли працівники хотіли навчатись, а компанія не готова була його надавати (хоча у мирні часи все могло бути навпаки)
- Навчання є дуже і дуже важливим зараз, оскільки війна прискорила трансформацію бізнеса, деякі бізнеси фактично пере народжуються, тому нові знання та навички є архі важливими, я б навіть сказала, що це передумова успішності трансформації.
Раніше, вже в цей період війни, тут на каналі я писала про навчання, чому і кого треба навчати зараз. Хочеться нагадати про основні фокуси:
- Upskilling, reskilling – серед ТОП 5 трендів управління людьми і він залишається в ТОПІ (я б навіть сказала, що він піднявся вгору порівняно з іншими)
- Вкрай важливими стають технічні вміння, діджитал інструменти, все, що пов’язано з можливістю робити швидко та віддалено, швидкі «короткі» рішення
- Продовжую бути впевненою у важливості змішаного та мікро навчання, а також онлайн форматів (зараз як ніколи)
- Групові івенти у форматах майстер майндів, фасилітацій та командних сесій також залишається, проте як додаткові та поки рідкі заходи (думається мені, що це буде зберігатись і надалі)
- Серед найважливіших напрямків: лідерство, комунікація та взаємодія, все, що пов’язано з турботою про власне здоров’я (емоційне, психічне, фізичне здоров’я); взагалі я б казала, що серед ТОП тем – емоційний та соціальний інтелект, всі нейро тематики, системне мислення, розуміння світу
- Від просто механістичного підходу до отримання нових знань ми все більше переходимо в парадигму створення культури навчання Відкрити / Коментувати

2022-06-21 11:30:01 #HRdata #motivation #engagement
Будь-яка людина щось робить, якщо «воно їй потрібно», якщо це співпадає з її потребами. Потреби визначають мотивацію, а мотивація – це фактично те, чому ми щось робимо чи не робимо. Якщо у людини немає мотиву щось робити, вона, скоріш за все, не буде цього робити. Або буде, проте недовго і неякісно (без ентузіазму)
Трішки статистики та даних по світу:
- Станом на зараз лише 15% працівників у світі є вмотивованими, 39% не відчувають, що їх цінують, а 81% подумує, щоб звільнитись та знайти кращу роботу
- Вмотивовані працівники працюють в середньому на 20% краще, високо вмотивовані команди показують на 21 % більш високу продуктивність і при цьому вмотивовані працівники на 59% рідше вигорають
- Вмотивованість та залученість працівників зменшує абсентеїзм на 41% і на 87% бажання звільнитись
- Щороку невмотивованість персоналу (і як слідство – плинність та неефективна робота) в США призводить до збитків компаній майже 450 млрд $, в той же час вмотивовані працівники допомагають компаніям досягати на 27% вищого прибутку
Всі ці дані можна вважати справедливими і для України, хоча звичайно цифри можуть бути іншими. Серед найбільших проблем в України втома, стрес, психічні проблеми, втрата концентрації та фокусу.
Що при цьому важливо:
- 33% тих, хто змінює роботу, називають нудьгу (читай: професійне вигорання, «синдром стелі») та пошук нових викликів/можливостей основною причиною звільнення, 24% звільняються, бо культура компанії вже їм «не підходить», заробітна плата є головним чинником для зміни роботи для 19% (в Україні в останніх довоєнних звітах ці причини також були серед основних, проте зп традиційно займає вищу позицію, що можна пов’язувати з потребою у фінансовій безпеці, яка є достатньо високою в нашій країні і стала ще вищою після війни)
- ¾ працівників звільняються не з роботи, а від керівника (в Україні традиційно ця причина замовчується, що можна пов’язати з традиційною культурою управління, де вважається нормою адміністративний/директивний стиль управління, а отже люди і не очікують іншого ставлення, тому не завжди так глибоко рефлексують; що тут важливо – серед молодих поколінь і особливо зараз цей тренд точно буде іншим, зараз кардинально інший запит і на роботу, і на лідерство)
- З цікавого: 68% клієнтів «залишають» бренд, якщо відчувають/дізнаються про «погану» культуру в середині компанії і про погане ставлення працівників бо бренду

В цілому моє спостереження таке, що навіть не зважаючи на війну та ще більшу нестабільність у світі, тренди, які були озвучені наприкінці минулого року/на початку цього мають місце бути. Що може бути уточнено – окремі значення, вони можуть бути більш трагічнішими. Всі загальні тренди так чи інакше справедливі і для України, проте з урахуванням того, що війна йде на нашій території, а економічний спад в нас максимально трагічний. Відкрити / Коментувати

2022-06-21 11:30:00 #HRdata #motivation #engagement
Будь-яка людина щось робить, якщо «воно їй потрібно», якщо це співпадає з її потребами. Потреби визначають мотивацію, а мотивація – це фактично те, чому ми щось робимо чи не робимо. Якщо у людини немає мотиву щось робити, вона, скоріш за все, не буде цього робити. Або буде, проте недовго і неякісно (без ентузіазму)
Трішки статистики та даних по світу:
- Станом на зараз лише 15% працівників у світі є вмотивованими, 39% не відчувають, що їх цінують, а 81% подумує, щоб звільнитись та знайти кращу роботу
- Вмотивовані працівники працюють в середньому на 20% краще, високо вмотивовані команди показують на 21 % більш високу продуктивність і при цьому вмотивовані працівники на 59% рідше вигорають
- Вмотивованість та залученість працівників зменшує абсентеїзм на 41% і на 87% бажання звільнитись
- Щороку невмотивованість персоналу (і як слідство – плинність та неефективна робота) в США призводить до збитків компаній майже 450 млрд $, в той же час вмотивовані працівники допомагають компаніям досягати на 27% вищого прибутку
Всі ці дані можна вважати справедливими і для України, хоча звичайно цифри можуть бути іншими. Серед найбільших проблем в України втома, стрес, психічні проблеми, втрата концентрації та фокусу.
Що при цьому важливо:
- 33% тих, хто змінює роботу, називають нудьгу (читай: професійне вигорання, «синдром стелі») та пошук нових викликів/можливостей основною причиною звільнення, 24% звільняються, бо культура компанії вже їм «не підходить», заробітна плата є головним чинником для зміни роботи для 19% (в Україні в останніх довоєнних звітах ці причини також були серед основних, проте зп традиційно займає вищу позицію, що можна пов’язувати з потребою у фінансовій безпеці, яка є достатньо високою в нашій країні і стала ще вищою після війни)
- ¾ працівників звільняються не з роботи, а від керівника (в Україні традиційно ця причина замовчується, що можна пов’язати з традиційною культурою управління, де вважається нормою адміністративний/директивний стиль управління, а отже люди і не очікують іншого ставлення, тому не завжди так глибоко рефлексують; що тут важливо – серед молодих поколінь і особливо зараз цей тренд точно буде іншим, зараз кардинально інший запит і на роботу, і на лідерство)
- З цікавого: 68% клієнтів «залишають» бренд, якщо відчувають/дізнаються про «погану» культуру в середині компанії і про погане ставлення працівників бо бренду

В цілому моє спостереження таке, що навіть не зважаючи на війну та ще більшу нестабільність у світі, тренди, які були озвучені наприкінці минулого року/на початку цього мають місце бути. Що може бути уточнено – окремі значення, вони можуть бути більш трагічнішими. Всі загальні тренди так чи інакше справедливі і для України, проте з урахуванням того, що війна йде на нашій території, а економічний спад в нас максимально трагічний. Відкрити / Коментувати

2022-06-20 20:30:32 #HRinWar #trends #emigration
В продовження теми еміграції – нові дослідження Gradus. Оскільки війна створює умови невизначеності, настрої людей треба замірювати регулярно і часто – це дає розуміння зміни та руху цих настроїв. Окрім питань еміграції в дослідженні є інші цікаві дані про поточні потреби та очікування українців, які є сенс враховувати і компаніям при впровадженні HR практик
https://gradus.app/documents/256/GradusEU_survey_wave1_UA_hSorts5.pdf
https://gradus.app/documents/258/GradusEU_publicztion_wave2_UA_MW7vdId.pdf Відкрити / Коментувати

2022-06-18 11:30:00 #HRinWar #HRtrends
Дейв Улріх і його аналітика HR практик в Україн/світіі в період війни https://www.linkedin.com/pulse/eleven-lessons-from-hr-professionals-ukraine-dave-ulrich/?trackingId=15oqUPR%2BR6KW48d7vD%2FyMQ%3D%3D
Фокуси:
1. Талант (персоналія): фізична, психологічна/емоційна безпека та персоналізована робота/інклюзивність, перекваліфікація та перенавчання, створення/підтримання комьюніті для підтримки
2. Організація: «правильна» культура як система (правила, норми) на рівні країни та безпосередньо компанії, гнучкість
3. Лідерство: піклування та турбота як нова парадигма
4. HR: оновлення системи винагороди/мотивації, розвиток комунікацій та оновлення HR експертизи/знань та компетенцій Відкрити / Коментувати

2022-06-17 11:31:00 Продовження
Важливий нюанс: масштаби еміграції також залежать від якості умов, які створює приймаюча сторона. Чим краще умови для початку нового життя, чим легше/комфортніше старт, тим звичайно більше людей шансом залишитись скористається.
Бо маємо бути відвертими. Україна звичайно зараз бренд (як сміливої та цілісної нації), але достатньо довго в нас не було ціннісної пропозиції держави для громадян, не було внутрішнього бренду (ми не просували ідею, чому класно жити саме в Україні і насправді, нажаль, не так сильно просунулись в підвищенні якості життя в нашій країні)
Що робити?
Зараз телебаченням ширяться соціальні ролики про те, що треба повертатись. Непогана ідея. Але точно недостатня і точно працююча не на всіх.
Еміграція - очікуване явище для війни, люди будуть їхати і їх в цьому прагненні складно/не варто (?) зупиняти.
Але варто працювати над тим, щоб зберігати зв’язок зі своїми громадянами
Держава б мала:
- проаналізувати для себе разом з бізнесом найбільших ризиковані сфери з урахуванням в тому числі критичності цих напрямків для виживання та подальшого розвитку країни, зрозуміти, яка еміграція тут є/очікується, визначити причини/потреби людей, які емігрують
- створити програму (на рівні держави + на рівні окремих сфер + на рівні окремих бізнесів, зокрема держ підприємств) і по втриманню, і по поверненню, і по збереженню зв’язків з тими, хто вже емігрував (особливий фокус - критичні сфери/спеціалізації). Що це може бути: соціальні гарантії, чітка картинка планів розвитку країни з урахуванням війни/пост воєнних складнощів, робочі місця/кар’єрні можливості тощо. Важливо: країна має створити умови для можливості працювати на користь держави, не обов’язково проживаючи в небезпечний час в країні. Тобто треба врахувати 2 важливих нюанси: фізична безпека та можливість розвитку/благополуччя/ментальної та емоційної безпеки. Бо чомусь всі думають, що ми обов’язково маємо всіх повернути фізично в країну, але це те утопія, в період війни це неможливо і неправильно. Люди шукають, прагнуть і заслуговують на безпеку. Це треба враховувати.
Песимістично-реалістичне. Еміграцію прибрати неможливо, але мінімізувати її наслідки та зменшити показник - можливо. Але тут не вмовлянням та піаром треба, а діями, створенням умов/можливостей

Додаткове
https://www.bbc.com/ukrainian/news-61767333?at_custom2=facebook_page&at_custom4=2B675BEC-EAD8-11EC-A0A9-1717933C408C&at_campaign=64&at_custom3=BBC+News+Ukraine&at_custom1=%5Bpost+type%5D&at_medium=custom7&fbclid=IwAR10VPsGYxRbyDuDVVHlnMCgHE5oSW87st2jn2MPik6q4EnJbYxteej3XJ8
https://forbes.ua/inside/yakshcho-viyskova-zagroza-trivatime-50-ukraintsiv-planue-zhiti-za-kordonom-yak-vidnovlyuvati-ekonomiku-15062022-6605?fbclid=IwAR1BBlJA6k0EO0vZ_vSm6Nm_Ai8Qnh5-BFlhrEt9M8mxD7NfHcorEgyAQy0 Відкрити / Коментувати

2022-06-17 11:30:00 #HRinWar #trends
Після вимушеної перерви повертаюсь сюди зі своїм постом на ФБ, який хочу продублювати і тут.

Втрата людського капіталу через еміграцію - серед ТОП проблем зараз. І якщо відверто, я поки не зовсім розумію, що вже робиться (бо вже має робитись) на рівні держави. І це мене напружує і трішки лякає. Можливо, ми просто ще не знаємо про це…
На початку війни я вже писала про еміграцію. Правда, тоді все ж таки була надія, що війна не перейде у стадію затяжної. Те, що повноцінний мир відкладається, впливає і на повернення з-за кордону українців. І дійсно треба розуміти, що частина повернулась/повернеться, але частина поїде знову. Непередбачуваність, страх і затяжна пауза життя сильно підштовхують до цього. До того ж частина суспільства, втративши все тут, буде намагатись почати життя знову за кордоном, де безпечно/безпечніше (що насправді є зараз визначальним фактором)
Декілька деталей:
- Легше емігрують молоді та активні громадяни, з активною життєвою позицією. І тут неважливо, чи мають ці люди щось в Україні, якщо вони бачать більше перспектив за кордоном, то вони готові обнулятись. Це в тому числі люди з future oriented mindset і тому неможливість планувати і реально бачити майбутнє змушує їх шукати інше місце. З оптимістичного - такі люди можуть повертатись потім в Україну, оскільки серед них достатньо багато космополітів-патріотів (можливо, термін дивний, але для мене воно виглядає поки так)
- Серед активної частини населення також є ті, кому «є шо втрачати» - кар’єра, комфортне життя, матеріальні блага/благополуччя, навіть ім’я та соціальна позиція/роль у суспільстві. Ці люди будуть довше і для себе складніше приймати рішення щодо еміграції. Вони можуть поїхати за кордон на недовгий проміжок, можуть поїхати на довший згодом. Поїдуть вони тоді, коли в Україні для їх розвитку не буде можливостей. Фактично, коли «держава не звертатиме на них увагу». Коли стане зрозуміло, що жити в безпеці важливіше, навіть якщо ти багато чого втратиш. Оскільки таким людям складніше переїжджати, менше шансів, що вони повернуться. Їх адаптація до нового місця може бути складнішою, але більш вдалою за результатом.
- Також серед емігрантів є ті, хто давно мав мрію чи плани емігрувати, навіть у конкретну країну. Або ті, хто хотів/хоче працювати за кордоном. Ці люди поїдуть і не повернуться в Україну. А згодом можуть перетягнути до себе і рідних, в разі, якщо в них на місці все складеться більш-менш вдало.
- Є ще одна категорія людей - тих, хто і раніше мандрував по світу, зберігаючи при цьому Україну як дім. Для них нічого не зміниться, єдине вони можуть збільшити проміжок часу поза межами України. Також ця категорія може збільшитись - ті, хто має можливість жити за кордоном, при цьому має зараз роботу, будуть просто жити в іншій країні, зберігаючи для себе варіант повернення
Загальні тренди: я погоджуюсь з тими, хто вважає, що 30-40% тих, хто поїхав за кордон з початку війни, не повернуться (щонайменше найближчими роками).
Саме зараз я спостерігаю велику кількість повідомлень від українців на LinkedIn про старт нової кар’єри у Європі. Зазвичай це ті, хто «бере обставини» як можливість і починає нове життя. Це люди з гарною кар’єрою, досвідом, знаннями та навичками. Це бентежить. Я радію за людей і засмучуюсь за країну. Відкрити / Коментувати