Висновки ВС та ВАКС від АО АС

2021-12-09 09:04:29 Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 грудня 2021 року (справа N662/454/18, провадження N51-4212км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

У разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК, має бути належним чином вмотивовано, а такі висновки суду - підтверджені доказами.
Це рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів, у випадку, якщо апеляційний суд дійде висновку, що суд першої інстанції помилково врахував той чи інший доказ на підтвердження винуватості особи,  і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони злочину, як прямий умисел, корисливий мотив та наявність відповідної мети.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634664 Відкрити / Коментувати

2021-12-08 09:03:56 Постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року (справа N357/11205/19, провадження N51-2776кмо21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Згідно з ч. 4 ст. 309 КК особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.

Добровільним в контексті ч. 4 ст. 309 КК слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою, або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію у такої особи може бути встановлено вперше.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101592405 Відкрити / Коментувати

2021-12-07 09:00:15 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 листопада 2021 року (справа N237/669/16-к, провадження N51-4249км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

КПК не покладає на слідчого обов`язку повідомляти стороні захисту про призначення експертиз у кримінальному провадженні.

Суд має визнати очевидно недопустимим та припинити дослідження відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК висновку, зробленого
у порядку самостійного залучення експерта за результатами дослідження, а не експертизи. Такі ж наслідки має проведення експертного дослідження, що не містить відомостей про попередження експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, що є обов`язковою умовою, яка висувається до висновку експерта як доказу у кримінальному провадженні.

Висновок експерта є формальним, якщо у новостворений документ лише перенесено відомості з попереднього висновку (за наслідками проведення експертного дослідження), без проведення нового дослідження, при цьому експерт перед початковим дослідженням не був попереджений про кримінальну відповідальність, а тому використання такого висновку як джерела доказів є неприпустимим.

Зміст формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта може як збігатися, так і відрізнятися від сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї з огляду на те, що в обвинувальному акті викладаються не лише відомі на момент повідомлення про підозру фактичні обставини кримінального правопорушення, а й обставини, встановлені прокурором під час досудового розслідування.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101309449 Відкрити / Коментувати

2021-12-06 09:00:13 Вирок Вищого антикорупційного суду від 18 жовтня 2021 року (справа N991/9129/20, провадження N1-кп/991/81/20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Підписання є обов`язковим та завершальним етапом видання (прийняття) будь-якого нормативно-правового акту, без якого він не є виданим (прийнятим). Єдиною формою видання нормативно-правових актів міністерства у формі наказів є їх підписання міністром. Відтак, саме міністр є особою, яка видає накази міністерства.

Злочин, передбачений ст. 211 КК за своєю конструкцією є злочином з формальним складом, тобто не включає у себе суспільно небезпечні наслідки як обов`язкову ознаку об`єктивної сторони і вважається закінченим з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння, а саме - з моменту видання нормативно-правового акту, який всупереч закону зменшує надходження державного бюджету в особливо великому розмірі.

Передбачена законодавцем у диспозиції цієї статті (ст. 211 КК) ознака «зменшення надходжень бюджету» є характеристикою самого нормативно-правового акту, а не наслідком його застосування (реалізації).

Встановлення того, що нормативно-правовий акт зменшує надходження бюджету в особливо великому розмірі має відбуватись шляхом дослідження змісту самого акту, а не результату його застосування.

Прямий умисел у злочинах з формальним складом (яким є інкримінований обвинуваченому злочин) характеризується психічним ставленням виключно до діяння.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/100375393 Відкрити / Коментувати

2021-12-03 09:00:19 Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 листопада 2021 року (справа N333/384/20, провадження N51-3144км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілими, яким він виплачує страхові відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон N1961-IV).

Визначений Законом N1961-IV порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст. 124 Конституції, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає права особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Застосування положень Закону N1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди.

Законодавець установлює дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них, яка визначена у ст. 35 Закону N1961-IV, передбачає відшкодування шкоди на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.

Право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження не залежить від попереднього звернення чи незвернення із заявою до страховика. Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення із страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Оскільки процесуальні відносини щодо підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК, то застосуванню підлягають положення ЦПК, а саме ст. 411 (скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд).

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101302976 Відкрити / Коментувати

2021-12-02 09:00:18 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 16 листопада 2021 року (справа N753/9914/18, провадження N51-3035км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

З системного аналізу кримінального закону випливає, що перешкоджання виконанню судового рішення - це активні дії, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення, вчинені з метою недопущення виконання рішення суду.

Встановлення у судовому рішенні вимог зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованих певній особі, не є обов`язковою умовою для настання кримінальної відповідальності за перешкоджання виконання таких рішень.

Порушення встановлених у судовому рішенні вимог зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої певній особі - є обов`язковою умовою для настання кримінальної відповідальності за невиконання такого рішення.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101361110 Відкрити / Коментувати

2021-12-01 09:00:16 Постанова Першої палати Касаційного кримінального суду від 16 листопада 2021 року (справа N4234/8805/18, провадження N51-2318км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

КПК прямо не передбачає повноваження слідчого або прокурора «призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом».

Слідчий суддя не має повноважень приймати рішення щодо проведення перевірок.

Призначення позапланової перевірки не є ні слідчою (розшуковою) дією, ні негласною слідчою (розшуковою) дією, ні заходом забезпечення кримінального провадження, з клопотаннями про проведення яких вправі звертатися слідчий за погодженням із прокурором до слідчого судді.

Використання виразу «витребування та отримання» у ч. 2 ст. 93 КПК передбачає повноваження використовувати як докази висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму.

Кримінальний процесуальний закон не встановлює отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки ані слідчими суддями, ані прокурорами, слідчими. Результати таких перевірок, призначених у межах розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, є недопустимими доказами і відповідно до не повинні бути використані під час ухвалення судових рішень у межах кримінального провадження.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101282920 Відкрити / Коментувати

2021-11-30 09:00:09 Постанова Другої палати Касаційного кримінального суду від 16 листопада 2021 року (справа N487/8731/19, провадження N51-3627км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.

Положення ст. 23 КПК (принцип безпосередності) не слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку. Наприклад, якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101180003 Відкрити / Коментувати

2021-11-29 09:00:02 Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 листопада 2021 року (справа N759/4424/19, провадження N51-3753км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Відповідальність за ст. 124 КК за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

Обов`язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121 КК.

Обов`язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. При цьому слід мати на увазі, що для вирішення питання про кваліфікацію складу зазначеного злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Розмежування цих складів злочину (за ст. 121 КК та ст. 124 КК) здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101283001 Відкрити / Коментувати

2021-11-26 09:04:42 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 листопада 2021 року (справа N462/5713/16-к, провадження N51-4242км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин. Кожний склад злочину обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи.

Ні ЗУ «Про нотаріат», ні Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не розмежовують примірники правочину за їх чинністю чи дією. Обидва примірники будь-якого правочину, в тому числі і довіреності, мають однакову юридичну силу. Відтак, примірник довіреності, виконаний не на бланку може бути предметом злочину, передбаченого ст. 358 КК.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101138449 Відкрити / Коментувати