Українська з Марусею

2022-08-05 17:01:47 “ПОТЕРЯТЬ ЛИЦО” і не тільки.
Або як це сказати українською?

Быть к лицу - личити, пасувати
Важное лицо - поважна особа
Вверх лицом - горілиць (відповідно, долілиць - обличчям донизу)
В поте лица - у поті чола
Действующее лицо - дійова особа
На нем лица нет - змарнів, його не впізнати
От лица присутствующих - від імені присутніх
От своего лица - від себе
Потерять лицо - осоромитися, зганьбитися
Показать товар лицом - з усіх боків
Факт на лицо - очевидний факт, безперечний факт Відкрити / Коментувати

2022-08-03 08:09:48 НА КШТАЛТ і ГЕШТАЛЬТ - що спільного? 

Вислів “на кшталт” останнім часом вживають доволі часто. 

Взуття на кшталт спортивного. 
Кімната на кшталт комірчини. 
У погляді було щось на кшталт іронії. 
Сказав щось на кшталт: “Пробач”.

Але що це за слово і звідки воно в нашій мові? 
Саме слово “кшталт” (без “на”) у словнику має два значення:
зовнішній вигляд чого-небудь
особливості вдачі, характеру людини. 

Ще Котляревський писав у "Енеїді"...

"Завзятого троянці кшталту, 
Не струсять нічийого ґвалту 
І носа хоть кому утруть…

Також слово “кшталт” вживається у складі вислову “на свій кшталт” - тобто, на свій лад, по-своєму. 
 
Прийшло це слово до нас із німецької через посередництво польської.

У польській kształt - фігура, форма, вид. Kształty geometryczne - геометричні фігури.

Німецьке слово gestált - означає «форма, образ; фігура». Звідси і той самий гештальт, який останнім часом стало модно завершувати. 
 
Аби не лишати відкритих гештальтів, додам, що деякі філологи (не я) вважають вислів “на кшталт” не дуже бажаним в українській мові. Мовляв, через його фонетичне звучання: 5 приголосних і лише один голосний звук. Кажуть, що перевагу слід надавати варіанту “на зразок”. А я за те, щоб вживати різні варіанти, від чого мова буде багатшою.  Відкрити / Коментувати

2022-08-01 11:18:26 Поширені помилки у слововжитку:

під рукою - напОхваті
як правило - зазвичай, здебільшого, переважно
понести втрати – зазнати втрат
в тому числі - зокрема
залиш мене в спокої – дай мені спокій
у розстрочку - на виплат
під відкритим небо - просто неба
ввійшло в звичку - стало звичкою Відкрити / Коментувати

2022-07-29 15:57:45 А ось суфікси, які передають негативну оцінку та вказують на збільшені розміри:

-ищ(е): вітрище, ножище, хвостище, вовчище, хмарище, каменище, позорище, свекрушище
-иськ(о): хлопчисько, дівчисько, зайчисько, нездарисько, чудовисько, посміховисько, дітиська. А ще витріщити очиська. Прибери свої лаписька! Знову-таки свекрушисько (цікаво, що слів "невістище", "тещисько" у словнику чомусь немає )
-юр(а): собацюра, ледацюра, босяцюра
-юг(а): ледацюга, злодюга, вітрюга, жаднюга, п’янюга, козарлюга, вовцюган
-яр(а): носяра, мисяра, дощара, слоняра Відкрити / Коментувати

2022-07-29 15:32:50 Українській мові невластиві пестливі форми імен, як-от Андрюша, Серьожа, Катюша, Наташа, Саша, Маша, Міша тощо.

Натомість краще казати Андрійко, Сергійко, Сергійчик, Катря, Катруся, Натуся, Сашко, Сашуня, Марійка, Марічка, Маруся, Михась, Михасик.

І не забувати, звертаючись, ставити імена у форму кличного відмінка, бо це красиво і ніжно: Михасику, Петрусю, Павлусю, Сергійчику, Сашуню, Марійко, Дарусю. Ну все, досить.

Так само неприродно звучать слова: татушка, пальтішко, кафешка тощо. А як? Можна самим творити нові слова, використовуючи суфікси з попереднього допису. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 17:42:28 Ніжний допис про "ніжні" суфікси української мови. Це ті, що утворюють зменшувально-пестливі форми слів. В українській мові таких багато:

-к: тато - татко, риба - рибка
-ок: сніг - сніжок, кожух - кожушок
- ик: брат - братик, дощ - дощик, аркуш - аркушик
- ець: хліб - хлібець, папір - папірець, а ще баранець, камінець, ремінець, вітерець
- ичк, -ечк, - очк: криничка, водичка, молодичка, невісточка, свекрушечка, словечко, містечко, тістечко.
-иньк, - еньк, -оньк: дівчинонька, калинонька, мовонька, горенько, лишенько, воріженьки.
- ус: бабуся, матуся, кавуся, рибуся; у словах чоловічого роду - дідусь, Петрусь, котусь. А може бути ще й котусик/гарнюсик/рибусик.
- ун: бабуня, гарнюня, манюня, кицюня.
- усіньк, -есеньк: малесенький, гарнесенький, смачнюсінький, дурнюсінький, вреднюсінький.
-еня — козеня, цуценя, левеня, бобреня, їжаченя, гіпопотаменя. Ви зрозуміли, що цей суфікс утворює слова, які позначають назви дитинчат тварин. Та й взагалі усе маленьке й гарненьке, наприклад, рученята, ноженята, оченята, грошенята.

Цікаво, що в українській мові пестливі форми можуть мати не лише іменники та прикметники, а й дієслова: питоньки, їстоньки, жертоньки, гулятоньки, танцюватоньки, працюватоньки, а ще спатуняти, спатунькати.

А ось пестливі форми прислівників: тутечки, тамечки, осьдечки, трошечки, недалечко.

А які пестливі форми українській мові невластиві?
У наступних дописах. Відкрити / Коментувати

2022-07-26 07:54:48 Маємо в українській мові слова з подвійним наголосом. Це означає, що можна сміливо казати так і так:

ба́йдуже і байду́же
ма́буть і мабу́ть
та́кож і тако́ж
за́вжди і завжди́
по́милка і поми́лка


Але деякі слова від зміни наголосу можуть змінювати своє значення.

ви́года - прибуток, зиск; мати ви́году з уго́ди
виго́да - зручності; хата з виго́дами (тобто є вода в крані та каналізація) Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:34:00 Часто помиляються у наголошуванні різних форм дієслова “бути”.

Наголошуємо останній склад у формах минулого часу: булО, булА, булИ. (а не бУло)

У формах майбутнього часу наголос переходить на перший склад:
бУдеш, бУдемо, бУдете, бУдуть. (не будЕмо) Відкрити / Коментувати

2022-07-24 07:23:01 Тема наголосів в українській мові така складна, що часто викликає одне бажання - махнути на неї рукою.

І все-таки певні закономірності у наголошуванні простежуються.

У більшості іменників жіночого роду в множині наголос переходить на останній склад: кнИжка - книжкИ, пОдушка - подушкИ, тарІлка - тарілкИ, чАшка - чашкИ, бАба - бабИ. Але не завжди, бо пОдружки, сусІдки, видЕлки.

У більшості іменників із суфіксом -анн наголос на цей суфікс і падає: завдАння, кохАння, читАння, видАння, зібрАння, навчАння, але уподОбання.

Так само у прикметниках із суфіксом пестливості -еньк, наголос завжди наголошений: малЕнький, дрібнЕнький, чорнЕнький, здоровЕнький, але чомусь хвОренький.

Далі буде.. Відкрити / Коментувати

2022-07-22 10:08:32 ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЗВУК [Ф]

Один з найменш уживаних в українській мові.
В алфавіті літера називалася “ферт” - від наслідування звуку, що видає кінь, фиркання.
Запозичений з грецької мови, тому в питомо українських словах не вживається, лише в іншомовних: факт, серафим, телефон, філософія.
Чужий звук [ф] слов’яни часто замінювали на звичніші для себе [п] та [х], ось чому грецькі імена Φιλιππος і Ευφημιος у нас перетворилися на Пилипа та Юхима.
А ще ним передають грецький звук θ: ὀρθογραφία — орфографія. Хоча в цьому питанні здавна не було єдиної думки: який звук вживати - [ф] чи [т]. Так грецьке θεολογία вимовляємо як теологія, а αἰθήρ — як ефір. Хоча звук у мові, з якої запозичено ці слова, той самий.
Український правопис від 1928 року бореться за послідовне вживання на місці грецького [θ] звичного нам [т] — звідси славнозвісні етери й катедри. У 2019 році новий правопис узаконив уживання [т] у грецизмах. Точніше, дозволено паралельне вживання, тобто можна казати ефір та етер, кафедра та катедра.
У питомих українських словах на місці потенційного звука [ф] уживається звукосполука [хв]: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Колись її вживали й у запозичених словах: хвабрика, хварба, хвігура — вони навіть зафіксовані у «Словарі» Грінченка, — проте таке використання від якогось часу стало вважатися просторіччям.
Важливо!! В українській мові у кінці слова [в] ніколи не звучить як [ф]: любов - [любоф], ходив — [ходиф].

Законспектовано з книжки Ольги Дубчак “Чути українською”. Відкрити / Коментувати