сховок.

2022-06-10 13:50:23 [ обирай своїм каменем той, завдяки якому поклоняються королям у їхніх коронах і яким лікарі лікують своїх хворих, бо він близький до полум'я ]


— псевдо-аристотель, rosarium philosophorum Відкрити / Коментувати

2022-06-06 23:56:21 сонце так само сумує за відчуттям
спокійного засинання:
тепер голова заледве торкнеться подушки обрію
аж ось треба знову сходити

вчора грім зглянувся і пройшов навшпиньки
понад людьми які звикли
засинати і прокидатись зі сціпленими зубами
адже не можна бути байдужим до тих
хто дізнався що досвід уміє
бути занадто просторим мов одяг з чужого плеча
і хто виявив що немає вже
іншого вибору — тільки вирости Відкрити / Коментувати

2022-06-01 10:25:22 [
так воно — бути равликом
носити свій дім на собі
і не могти запросити нікого в гості:
чоловік який бачив своїх дітей
тільки тоді коли ті були ще маленькі
вночі попросив у темряви молока
а коли не отримав відповіді
розповів довгу казку про те як йому довелося
бути бездомним собакою
якого женуть із кожного двору
до якого він хоче прибитися
] Відкрити / Коментувати

2022-05-26 22:21:17 у цій кімнаті нічого не змінилося:
стіни бояться глянути одна одній в очі
щоб не визнати моєї відсутності —
пам'ять росте як волосся
на руках у мерця
пам'ять зуміла
змовкнути так щоб здавалося ніби вона
досі співає
пам'яті скоро вдасться ніколи
не замовкати Відкрити / Коментувати

2022-05-20 09:18:59 синок варвари знов розпускає
рукав сорочечки —
нитка вибилась із манжета
спершу була коротка а потім виросла
й стала збиратися у клубок
як збираються всі сорочки
вишиті чистотою та порожнечею

син варвари пізніше казав що
приходить до нього перекотиполе
лащиться до чобіт зазирає в долоні
випрохуючи гостинець
а він обіцяє наступного дня
принести великий клубок

так само було й того разу
коли син варвари поїхав
і не повернувся Відкрити / Коментувати

2022-05-16 19:33:46 мої тексти сплагіатили.

я б хотіла принести вам сьогодні якийсь новий вірш чи ще щось хороше — втім, маємо натомість отакий дражливий інфопривід.

я випадково натрапила на канал, де останній пост починався рядком із мого вірша. от тільки решта рядків були не мої.

далі — більше: рядок із мого тексту, який відрізнявся від оригіналу лише тим, що "нема" було замінено на "немає".

далі — ще більше: повністю мій текст. скопійований, а не пересланий.

питання вже начебто залагодили, але відчуття незахищеності лишилося. це як історії про розкрадені росіянами українські квартири: болісне і заразом здивоване усвідомлення того, що існують люди, яким крадене не пече рук.

можу сказати лише одне: не толеруйте плагіату і не беріть чужого. бо це про повагу — насамперед до себе. Відкрити / Коментувати

2022-05-08 22:27:10 наші старі сидять за столом
і не знають якої співати
бо навіть по колисковій
не лишилося пам'яті

відібрана пісня розриває чужу горлянку
шматком шрапнелі
і повертається
щоб сісти побіля нас як колись —
із її місця на лаві крапає кров

всі піднімають голови дивлячись як
небо згромаджується на дощ
болить від думки про те як важко
нашим дається дихати після
авіаудару Відкрити / Коментувати

2022-05-03 10:10:10 місто навчало переживати погані дні:
затамовуєш подих і наїжачуєшся
а сповістять про кінець повітряної тривоги —
можна буде вернутися до життя:
намагатися вихопити
кілька знайомих облич у громадському транспорті
і не впізнати жодного

— ці розпружені люди готові до всього:
вмістити в собі якомога більше
взяти на себе чийсь найтяжчий тягар —

річка була такою як в інші холодні дні
та пасажири метро обертались до вікон:
раптом в останню хвилину
мені пригадається саме оце? Відкрити / Коментувати

2022-04-26 13:17:54 нам із миколою костевичем прибуває віку в один день — сьогодні ще й одарка-20, тож маєте гарний привід скинути якусь копійчину на зсу та/або надіслати друзям улюбленого вірша зі сховку. радійте, веселіться, згадуйте незлим тихим словом. Відкрити / Коментувати

2022-04-26 13:17:52 це мав би бути сонет але
слова не вмістились в обойму рядків
бо були
не того калібру

сонет мав бути про те
що ми розділили помаранчу часу навпіл
і мені думалося
що моя половина краща

втім на наших долонях горять
однакові стигми квітня
ми однаково намагаємось гідно знести їх
щоб не зганьбитися перед тими хто навіть не знає про нас

я уявляю як ми сидимо одне проти одного
їмо кислу помаранчу й не морщимося


//зеров — 132// Відкрити / Коментувати