Книги Гриньової

2022-06-16 14:45:28 Відкрити / Коментувати

2022-06-16 14:44:57 КУПІТЬ ВЗУТТЯ ЗАХИСНИКУ!

Тактичне взуття - одна з найважливіших речей на фронті - вони мають бути зручними, міцними та витривалими. У ньому виконують різні завдання, пробираються маршрутами, де складно пройти та просто сплять, не знімаючи.

Американські, «натівські» чоботи коштують від $200 та їх складно і довго доставляти. Українські виробники Marsala Official та моя суперподруга Maria Masliy зробили більш демократичну за ціною та функціональну і якісну модель тактичного взуття, що зроблено за прикладом тих самих LOWA, виготовлені на українському виробництві, що працює вже 40 років, протестовані військовими та коштують всього $57. У нас вже є запити від десятка батальйонів на це взуття та ми хочемо зібрати кошти на виготовлення 500 перших пар, яких вже дуже чекають наши захисники.

Ви можете задонатити всього $57 (звичайно, будь-яку іншу суму) і купити взуття нашому солдату, що захищає нашу Україну.

Ось тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449

Детальніше про взуття:
1. Деталі задника та носка з особливо стійкої італійської шкіри з гумовим покриттям
2. Формовані деталі з гладкої оливкової шкіри під шнуровку
3. Тактична тканина "піксель"
4. Нержавіюча фурнітура
5. М'яка латексна устілка покрита шкірою КРС, підкладка комбінована з м'якого текстилю та шкіри
6. Та звичайно - наш жовто-блакитний символ волі та перемоги.

$57 або будь-яку іншу суму можна задонатити тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449 Відкрити / Коментувати

2022-06-15 14:01:48 На днях я дізналась про спецпідрозділ KRAKEN - це круті хлопці, що сформувались ветеранами Полку “Азов” та інших добровольчих формувань, а також добровольців новобранців.
Цей підрозділ вже три місяці звільняє від орків населені пункти Харківщині, а зараз - і на Луганщині. Після успішного вибиття росіян з Харкова KRAKEN перейшов у контрнаступ. Бійці “KRAKEN” звільнили багато населених пунктів у Харківській області, зокрема Питомник, Ольхівку, Руську Лозову (нажаль, сім бійців загинули під час звільнення Лозової). Зараз вони відтісняють солдат путіна до держкордону, відновлюючи територіальну цілісність України.
Командири - Костянтин Немічев та Сергій Величко, відомий також за псевдонімом “Чілі”. Обидва є харківʼянами, служили в полку АЗОВ, після демобілізації почали займатись громадською діяльністю, а тепер очолили KRAKEN.
Зараз бійцям KRAKENу потрібна допомога! Ми отримали наступний, дуже об’ємний запит на загальну суму 1 900 000 грн. Разом із Порт Франківськ вже знайшли та забронювали усі позиції з запиту в Польщі, Україні та Німеччині. Майже 300 000 грн вже зібрано і потрібно ще півтора мільйони. Це велика сума, але минулого разу ми з вами зібрали більше 700 000 грн для Азову за три дні!
ДОПОМОГТИ ЗА ЛІНКОМ - https://bekind.ua/uk/project?id=9239fa61-df63-453d-b32c-f41bb6155153

Що ми купуємо?
Каліматор Holosun 503 red dot 20 шт
Магніфаєр Zoom 3X Holosun 20 шт
Цівка на АК-74. 5,45 калібр 30 шт
Цівка на АК. 7,62 калібр 15 шт
Приціл з нічником та тепловізором 5 шт
Каліматор Vortex 3 Moa 5 шт
Каліматор Vortex 6 Moa 5 шт
Планки Пікатіні на АК-74 50 шт
Тепловізори від 1500м дальності 5 шт
Рюкзаки тактичні 100 шт
РПС 100 шт
Як доставляємо?
Закуповує та доставляє Порт Франківськ, вони є на безпосередньому контакті з сержантським складом спецпідрозділу, їхніми кураторами з ГУР МО та замом по тиловій роботі спецпідрозділу “Кракен”.
Деталей передачі розкривати не можна, але можемо запевнити, що ризик навіть найменших втрат закупленого по дорозі до позицій зведений до мінімуму. Відкрити / Коментувати

2022-05-18 16:58:34 Відкрити / Коментувати

2022-05-18 16:58:22 Сергій Проневич на фото - герой-марафонець, що загинув у Боромлі Сумської області, самотужки вночі знищуючи військову техніку (у березні 2022го Сергій знищив вісім одиниць техніки рашистів). До цього у 2019му він у повній військовій амуніції пробіг марафонську дистанцію за 4 години 36 хвилин у 2019 році (марафонці зрозуміють, що це за рекорд - неймовірно).

Сергій вирішив діяти, як одинак-партизан: пробіг уночі десяток-два кілометрів, розвідав обстановку навколо Боромлі і сусідніх сіл, на ранок повернувся додому і доповісти про місце знаходження ворога. Коли ж після таких «пробіжок» в Боромлі почали дізнаватися, що то під Жигайлівкою, то біля Новгородського вночі горіли то танк, то БТР, близькі та друзі Сергія почали здогадуватися, що той сам почав діяти.

Удень Сергій виготовляв «коктейлі молотова» – саморобну запалювальну зброю, а вночі клав кілька пляшок в рюкзак і біг для розвідки ворожої техніки. «Коктейлі» виявилися ефективним засобом знищення техніки окупанта – за два тижні у ворога згоріло вісім одиниць. За одинаком-месником почали «полювати» росіяни, на всіх постах вночі з тепловізорів вже пильно слідкували навколо за будь-якими переміщеннями.

Спіймали його біля телевізійної вежі, що за кілька кілометрів від Боромлі. Спочатку Сергія Проневича катували, потім – розстріляли. Там і знайшли його тіло після визволення Боромлі – через тиждень після зникнення...

В Україні з’явився сайт про загиблих на війні атлетів. У ньому на сьогодні прізвища 33 представників українського спору- легкоатлетів, футболістів, гімнасток, боксерів, важкоатлетів, веслувальників, кікбоксерів, регбістів, гирьовиків, шахістів, самбістів, біатлоністів…

Спортивний комітет України запустив відповідний сайт- реквієм і назвав його Янголи спорту -
https://yangoly-sportu.teamukraine.com.ua/

Страшно дуже читати все це
"У заблокованому Маріуполі загинув суддя з боксу"
"Від ракетного обстрілу Одеси загинула чемпіонка Одеси та віцечемпіонка Південного регіону з бодибілдингу, а також її чоловік Богдан, що в момент вибуху перебували в квартирі четвертого поверху. Пара чекала дитину"
"В Ірпені російські загарбники розстріляли відомого українського боксера і дитячого тренера Олексія Джунковського."
"Захищаючи столицю України від російського агресора у лавах військової частини А3892, героїчно загинув лейтенант - чемпіон із регбі..."
"У війні із російськими окупантами загинув призер Ігор нескорених"
"Російські окупанти стратили чемпіона України з кіокушинкай карате"
"Унаслідок ракетного удару по житловому сектору міста Суми загинув самбіст"
і так 33 рази...

Горіть в аду, російські визволителі. Нехай ніхто ніколи про вас не згадає.

Слава Україні!

Так, бігуни - і вступайте до клубу Run for Ukraine на Страві - https://www.strava.com/clubs/1006108/
Там вже 10 000 +, вас не вистачає. Відкрити / Коментувати

2022-05-05 14:11:16 ЗНАЄТЕ, ЩО ТАКЕ СЕПСІС?
Це майже незворотня реакція організму на інфекцію, дисфункція, що розвивається часто при відсутності завчасної медичної допомоги та виявлення запалення. При онкології, антисанітарії, війні сепсис - це причина багатьох смертей, тому що його просто неможливо вчасно визначити у відсутності спеціального обладнання.
Збираємо кошти на аналізатор крові для виявлення сепсісу для медицинського дитячого центру у Львові, де лікуються важкохворі (онкологія та інше) та поранені діти із усієї країни.
Навіщо це потрібно? Це обладнання зменшить ризик летальних випадків через сепсис, а також попередить його важкі наслідки, оскільки ефективне лікування буде призначене вчасно. Сепсис розвивається тому, що багато дітей не отримують медичну допомогу вчасно.
У Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові госпіталізують дітей, які мають поранення, онкологічні й інші важкі захворювання. Вони не могли вчасно отримати лікування, бо не було медикаментів, а також доводилося ховатися у холодних підвалах від обстрілів. Імунітет важкохворої дитини і так ослаблений, а в таких умовах ризик отримати інфекцію збільшується в сотні разів.
Лікувати сепсис надзвичайно важко, дорого й іноді неможливо. Лікарі завжди намагаються попередити такий стан пацієнта. Для цього потрібне якісне сучасне обладнання, якого, на жаль, у Львові не вистачає.
Тут лінк на допомогу - https://bekind.ua/en/project?id=526620f7-298d-41a1-a342-bab8b8ea8d9a Відкрити / Коментувати

2022-05-03 14:55:04 Тигролови, Іван Багряний

Війна забрала у мене звичку читання: фокус збився, ніякі події та ідеї у художніх, нон-фікшн чи історичних книжках вже не вражали і не заслуговували уваги: що може бути важливіше, ніж та історія, жахлива і непередбачувана, що створюється зараз?
Але трохи зібрав себе докупи (я не в окупації і не під градами…), я вирішила повернути звичку читання. Щоб це мало якийсь сенс (для мене зараз), - буду читати українську літературу.

Почала з Івана Багряного, «Тигроловів». Так, ми колись читали це у школі, - але чи могла я осягнути масштаб та справжнє значення Багряного і Тигроловів у свої 12-15? Коли не розуміла ні долі самого Багряного (а Тигролови - це автобіографія, яку написав він за 14 днів під окупацією на Львівщині), ні усвідомлювала _щастя_ жити у вільній країні, де людей не засовують у в‘язницю за їх думки, і де не прилітають щодня десятки крилатих ракет…

Тоді я не усвідомлювала важливості шкільної укрлітератури, - «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та «Каменярів», які готували нас, насправді, до усього, що відбувається. І «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» також не несло тоді серйозного попередження. І тільки зараз ми розуміємо всі ті «прогнози» та масштаб довгої історії українського народу, що завжди ставив волю та справедливість понад усе. Так повезло вирости саме у такому середовищі і не мати інших цінностей та варіантів…

«Тигролови» захоплюють сильніше, уявляючи, що це реальна історія талановитої людини із супер-волею, - яка пройшла виправні табори на сході росії за політичні «інодумства», але зуміла це пережити та не зламатись під силою Системи. «Тигроловів» Багряний написав у 1944 році, за чотири роки до Оруелівського «1984», предиктивної історії- антиутопії про інодумство, прикладу рабського суспільства, що ми спостерігаємо зараз у нашого диктатурного сусіда. Про Оруела я згадую, тому що початок «Тигроловів» схожий на 1986: диктатура та політичне рабство, тижневий шлях потягу на Сибір, де хтось ще сподівається на «нове життя». Але всі у потязі приречені на інше, крім тих сміливих, що будуть мати щастя.

«Тигролови» про те, що щастя і свобода можливі, але коштують багато: ВСЕ. Твоє нове життя буде коштувати тобі старого. Перед тим, як отримати щастя, треба спалити все старе. Не всі готові на такі жертви - і навіть зараз. Моторошно, хвилююче, але дає надію.
Якщо ви раптом, як я, ще не читали «Тигроловів» (і взагалі тільки починаєте читати і говорити українською) - рекомендую. Мова прекрасна у Багряного, як і сенс, і ідеї, і надія, яку нам всім послав він за 80 років…
До речі, Багряного (Лозов’ягу) навіть почали висувати на Нобелівську премію, але не встигли - він помер, у 56 років, у еміграції в Німеччині. Де також не було свободи, за його листами, але з’явились «Українські вісті» під його керівничтвом. І встиг написати памфлета «Чому я не хочу повертатись до СРСР». Але про це наступного разу… Відкрити / Коментувати

2022-05-02 12:22:59 Помните, я писала книгу об алкоголе? «Женщина, которая пьет». Так вот, я её забросила в войну. Только сейчас появились силы вернуться. Не знаю, есть ли у вас силы читать что-то не о войне, - но как есть. Пишу по-русски это.
Прочтите текст внизу и поймете, почему я бросила. Писать.

Откат

68 дней войны. 68 дней подряд я пила. Почти каждый день, начиная с маленького количества, заканчивая парой бутылок в одно лицо…

Откат.

Он случился со мной во время войны, в первый день, 24 февраля. С 1 января, попав в больницу с тревожным расстройством, я отказалась от всего, что меняет сознание - любое количество алкоголя с того момента вызывало у меня панику и страх того, что я не управляю своим телом, мыслями и решениями. Первые дни года я встретила в непреходящем кошмаре, 10 января я вышла из больницы и решила, что нет уж - больше никогда, никогда. Это получалось - до 24 февраля.

В момент, когда мы рыдали от новостей о летучих ракетах по всей Украине, проснувшись во Львове, в командировке, первой моей мыслью было «как я справлюсь со своими паническими атаками»?! Как в этом мире, не поддающемуся моему контролю, я смогу выжить? Как я смогу что-то делать? Как смогу принимать решения за себя и за этого парня (со мной в отеле проснулся мой сын)?

Ответов не было, гидазепама, прописанного врачом, хватало на неделю максимум, и, простояв очередь в аптеке с паникующими людьми, я поняла, что таких лекарств нет уже нигде. И тут подлая мысль о вине посетила мой мозг.
⁃ НУ ТЕПЕРЬ-ТО МОЖНО?!!..

Я как будто разрешила себе НЕ справиться, разрешила отпустить контроль, дала слабину. Друг в Киеве сфотографировал свою тележку из супермаркета, - ТЕЛЕЖКУ 24 ФЕВРАЛЯ (тревожная тележка?!) - и там было несколько бутылок рома. Конечно, первым делом я заметила их, - как ещё? И это дало мне очередную индульгенцию - я имею право не справиться с этим, когда война…

Мы выстояли ещё одну очередь - в супермаркет, где люди гребли всё подряд, и мы вместе с ними - гречку, туалетную бумагу, консервы. Было страшно, постоянно хотелось плакать, - от новостей, от очередей, от эвакуирующихся людей, которые пытались купить бензин, еду и лекарства.

В моей тележке оказалась бутылка вина и бутылка рома. Второе - «на всякий случай». На какой-то случай… Я не знала тогда ещё, какой, но уже в 12 дня, когда осталась в номере вдвоем с сыном, упаковав тревожные пакеты в багажник (кажется, у меня до сих пор хранится туалетная бумага и овсянка с того дня), я открыла бутылку красного вина, смотрела новости, - про цунами ужаса, про кровавый кошмар, который расползался по всей стране и больше ничего не имела смысла, ничего до этого…

Я смотрела, плакала и пила, меня ужасно трясло (и ещё три дня после), я понимала необратимость всего, что происходит в мире, в моей стране, в моей жизни, и хотела добавить этой необратимости сверху - своим вином, первым за полтора последних месяца. И мне было органично ок - пить красное вино из стакана и плакать. Ощущения затуплялись, реальность была менее пугающей, было очень жаль себя и по-прежнему непонятно, что делать.

Через семь часов, выпив две трети бутылки и выплакав примерно такое же количество слез, я села в машину и поехала на границу, - подальше от войны. Все посты тут - https://www.instagram.com/drinkdrunkdrunk/ Відкрити / Коментувати

2022-04-25 18:15:22 У Харкові з початку війни було зруйновано більше 1500 будинків, більше 1000 - житлові.
15000 людей людей живуть у метро вже майже два місяці, поки тривають обстріли.
Пам’ятаю, як мене вразило фото 1942го року із Лондонського метро, де люди ночували прямо на пероні. Тепер, 80 років поспіль, таких фото вдосталь у Харкові та Києві…

Тим, хто залишився жити у Харкові, потрібна допомога! Їжа, вода, засоби гігієни, ковдри та інші прості речі. Мої друзі із Полтави (до яких я у мирний час приїзджала у ті самі Верхоли - пам’ятаєте?) організували поїздки раз на три дні і роздають допомогу харків’янам, які мешкають у підвалах, бомбосховищах, станціях метро, а також будинках для літніх людей.
Раз на три дні фонд розвозить необхідні речі самостійно або ж через карети швидкої допомоги. Допомога надходить у райони міста, до яких є можливість дістатися, здебільшого це Салтівка. На фото і відео - Харків та наші друзі.

Ми збираємо кошти, які допоможуть забезпечити потреби людей протягом 12 днів.
Одна поїздка (раз на три дні) обходиться у 50 000 грн (закупівлі, паливо).
Речі, їжу, воду закуповують у Полтаві.
Лінк на допомогу -
https://bekind.ua/en/project?id=6e9de1ff-91fd-43aa-b69c-56c55eab37a6 Відкрити / Коментувати

2022-04-22 15:43:59 НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ ПРО ГОСТОМЕЛЬСКИЙ ПРИТУЛОК ДЛЯ ТВАРИН ПІД ЧАС ВІЙНИ.
У Гостомелі жахіття почались у перший день, і саме таж знаходиться Гостомельский притулок з 700+ тваринами - собаками та котами. Уявіть, що 39 днів власники та робітники притулку знаходились під обстрілами в старому корівнику з усіма тваринами і не втратили жодного життя!
Зараз нарахувати кількість тварин у притулку неможливо - туди прибились собаки та коти, які залишились без дому, із Ірпеня, Бучі, Гостомелю, сусідніх сіл. На територію потрапила ракета, та багато вольєрів розбито - тож тепер ми збираємо кошти на відбудову 10 нових домівок для підопічних. Тут лінк для збору (потрібно майже $9000 - https://bekind.ua/uk/project?id=c184be14-3f6c-426d-9a5d-b1df1a32478c ), а нижче - коротка історія 39 днів війни притулку.
Перша ракета 24 лютого, майже о п’ятій ранку, прилетіла за два поля від притулку. Робітники зрозуміли, що вони не міні-притулок, не можемо взяти звірів в переноску і евакуюватися.
Розділили обов’язки: Ася Вільгельмівна (78 років), засновниця притулку, поїхала одразу туди, директорка закуповувала їжу тваринам і людям, бензин, дизель. Була змога закупити кілька тонн м’яса, але 24 лютого всі уже боялися їхати в Гостомель, і ніхто не міг його доставити, тому поставили собі за мету закупити сухі корми.
У Гостомелі через день-два зникло світло. Тиждень шукали генератор, а для притулку електрика – це в першу чергу вода.
За декілька днів Гостомель потрапив в російську окупацію. Під воротами притулку стояла ціла танкова дивізія, але волонтери примудрилися двічі доставити їжу людям та тваринам.
Крім Асі Вільгельмівни, під час окупації в притулку знаходилися управляючий Максим Борисович та працівники Лариса та Сергій. Основною метою було те, щоби в собак була їжа та вода. Поки не було електрики, не мали навіть доступу до найближчих річок – Українська армія атакувала, російська відповідала, і ходити між ними до води і назад було неможливо.
Але завдяки снігові та дощу було трошки природньої води в резервуарах. Ми давали через день сухий корм і трошки води, уникаючи зневоднення та смерті від голоду. Так, тварини схудли, але вони залишалися живими. На собі люди економили як могли, особливо воду.
Неподалік мешкали тварини Андрія Бученка, він називав це зоопарком. З перших днів як він, так і його працівники були відсутні. Вони кинули лева, паву, кроликів, котів, собак, велику свиню. Наші ходили і годували їх також. Кого змогли, забрали відразу в притулок, тому зараз по притулку ходить розкішна пава. Також під час окупації до нас прибігла вагітна собака, забігла в будку і народила. Вона розуміла, що тут безпечно.
Ми постійно були між двох вогнів. За день до відходу російських військ з території Гостомеля прийшли російські солдати, вони до нас часто навідувалися, ходили як до себе додому, забирали телефони, техніку, дзвонили з цих телефонів. Забрали Сергія, його катували, били, диво, що він залишився живий – повернувся побитий і дуже заляканий. Людей в притулку погрожували розстріляти – буцімто, вони дзвонили ЗСУ і повідомляли, куди обстрілювати. Насправді дзвонили сказати, що ще живі, передати список потреб.
На територію притулку впав снаряд, постраждали вольєри, повилітали вікна. Коли обстрілювали росіян зверху, на спорудах поїхав шифер. Котам на голову тепер тече вода, і працівникам в їхніх кімнатах – теж. Від вибухів потріскалося все, що можна – адже це старі споруди, база притулку – старий радянський корівник.
Протрималися 39 днів всіма правдами й неправдами, обклеївшись червоними хрестами, на машині управляючого, в яку двічі влучали снаряди, доправили генератор. Ані з людей, ані з тварин ніхто не загинув.
Всі тварини - герої: коли закінчувалися обстріли, вони виходили на трохи - поїли, попили і назад в будки. Була неймовірна тиша. Відкрити / Коментувати