Get Mystery Box with random crypto!

Книги Гриньової

Логотип телеграм -каналу greenlegs — Книги Гриньової К
Логотип телеграм -каналу greenlegs — Книги Гриньової
Адреса каналу: @greenlegs
Категорії: Блоги
Мова: Українська
Передплатники: 2.00K
Опис з каналу

Читаю книжки та пишу про них (і не тільки).

Ratings & Reviews

2.50

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 2

2022-08-11 08:10:50 У вас много талантов, один из них - быть очень откровенной перед окружающими. Но будьте очень осторожны с этим! - сказал мне один очень уважаемый мною (и не только человек). И это было одновременно очень приятно и очень страшно: что он хотел сказать этим «будьте осторожны»?!
Всё, как в кино: после таких слов срочно хочется потрясти человека со словами «что, что вы имели ввиду, когда говорили «будьте осторожны»?»… Я практически «потрясла» и попросила давать мне конкретные советы, если меня действительно будет заносить на поворотах, на что получила загадочную улыбку в ответ.
Всё так, всё так, дорогая откровенная Таня.
Не заигрывайся с откровенностью: не путай её с эксгибиционизмом, не спекулируй ею и не обесценивай себя, - оставляй что-то для себя самой. Я думала о том, как соблюдать, как _соблюсти_ этот баланс: и ответ был у меня один. Помнить, зачем ты выбрал откровенность. Какова цель? Польза для других? Для тебя? Конечная точка? Нахіба, как говорят украинцы?
Это самотерапия или попытка хайпануть? Это социальное миссионерство (подсветить проблему) или претензия на искусство? Это писательство или графоманство, в конце концов?

Как говорят многие писатели, ты не знаешь, как будет выглядеть книга, каждая отдельная глава и даже общий смысл всего, пока не сядешь писать. Невозможно «написать» книгу в уме. Смыслы рождаются в процессе - в этом и есть суть творчества: вскапывая огород, находишь камни и корни, которые меняют суть процесса. Идешь реализовывать бизнес-план - сталкиваешься с форс-мажорами, конкурентами и неопределенностью. Это и есть суть творчества и созидания, - прыжок в неопределенность.
Кажется, только с головой, без четких намерений, можно откровенно говорить о самом важном: это как самые интимные разговоры на кухне, как лучший секс, - непродуманный и неподготовленный. Чувства потока и доверие к неопределенности. Любовь неопределенности.
Прыгаю, ныряю.
(Ни слова в этом посте об алкоголе и зависимостях, - видите! Но всё будет в книге. Заказывайте по ссылке. Очень вдохновляет меня то, что это многим интересно, что это ждут).

Инстаграм - https://www.instagram.com/drinkdrunkdrunk/
Предзаказ - https://kindchallenge.net/user/5fc8ab7c229b460007b625d1
1.1K views05:10
Відкрити / Коментувати
2022-08-06 13:09:49 И последняя (но важная!) рефлексия перед моей длинной историей: мой инстаграм про алкоголь нашел мой бывший муж. О нём будут главы в этой книге, их довольно много - завуалированные, припудренные, обобщенные - но, безусловно, да. Он узнал себя в одном из эпизодов и, видимо, не смог удержаться от того, чтобы со мной это обсудить: ведь его образ там также не был привлекательным, и он искренне не верил в то, что я могла так _запомнить_ некоторые сложные истории из нашей совместной жизни.
Правильно ли я понимаю, что ты пишешь выдуманные истории на базе каких-то идей из жизни? Или ты _действительно_ так помнишь ту ситуацию? Ведь всё было иначе…

Я читала Канемана и давно изучаю когнитивные искажения - да, безусловно, события 14-ти летней давности могут совершенно НЕ ТАК храниться и в моей голове и у других участников происшествия. На то есть много причин - как минимум, хитрый мозг хочет выжить в первую очередь и удаляет наиболее травматические (и стыдные в том числе) детали из нашей памяти. Как максимум - мы склонны всё-таки считать себя чаще _правыми_, чем мудаками. Потому прошу считать всё написанное здесь - художественным трудом, а все совпадения с реальными персонажами - абсолютно случайными. Что не мешает этой Большой Истории быть чувственной и вызывать эмоции, воспоминания и даже какие-то решения.

Четырнадцать дней и книга будет на почте у каждого, кто сделал предзаказ. Печатная - позже.
Подписывайтесь на инстаграм и делитесь своими историями в личных сообщениях - https://www.instagram.com/drinkdrunkdrunk/ А предзаказ здесь - https://kindchallenge.net/user/5fc8ab7c229b460007b625d1
1.2K viewsedited  10:09
Відкрити / Коментувати
2022-08-06 13:09:49 Через 14 дней - мой день рождения. Год назад я пообещала всем написать книгу «Женщина, которая пьет» и даже открыла сбор денег на то, чтобы её издать.
У меня было две мотивации: первая - стать, наконец, писателем. Вторая - бросить пить. Я поняла, что прошел практически год и я не сдвинулась с места: ну как, немного «подергалась» в попытках, но книга так и не издана, а я продолжила пить так же, как и было до этого. Вот уже 21 год: какая ирония судьбы - именно в этом возрасте в Штатах разрешают продавать алкоголь.

Четырнадцать дней до дня рождения, и я твердо решила сделать себе лучший подарок - исполнить эти два желания: излить таки всю себя в эту книгу (о да, мне есть что сказать) и распрощаться со страданием, которое я испытываю все эти двадцать лет - сначала неосознанно, последние три года - с полным пониманием проблемы, с которой я живу, периодически закрывая глаза.

“You are the overthinker! Not an alcoholic!” - говорит мне мой новый друг здесь, в Голландии, где живу я последние 5 месяцев. Конечно, overthinker - ведь с ним я никогда не пью лишнего, я всегда ухоженна и собрана, - как бы чего не вышло. Ни в коем случае нельзя, чтобы новые люди узнали о тебе всю правду - ведь кто тогда захочет с тобой быть? (В книге я буду рефлексировать о том, нужно ли для близости то, чтобы о тебе знали действительно ВСЁ).

“Вы пишете фикшн или действительно БЫЛИ алкоголиком?” - задает мне вопрос подписчица, которая случайно забрела на мой инстаграм. Первые минуты я раздражаюсь (ну зачем кому-то здоровому писать об алкоголизме? и как он СМОЖЕТ об этом написать?) от очевидности ответа. Потом я таки собираюсь и говорю, что не только БЫЛА, но и продолжаю им быть. Потому что бывших алкоголиков не бывает - зависимость не лечится, её можно только “обуздать” и держать под контролем. Всегда, до конца жизни - если хватит сил и мотива не слететь с катушек. Если найдете в жизни смысл и оставите страх САМОЙ ЖИЗНИ. Ведь любая зависимость, по моему мнению, - не что иное, как страх жизни. Страх чувств (ох, очень разных), страх решений, страх изменений и страх неопределенности, которые преследуют нас везде, куда бы мы ни пошли. Гораздо проще найти аддикцию и уцепиться за неё - чтобы не делать выборов, чтобы следовать унылому, но стабильному образу, чтобы влачить некое существование с определенной составляющей. Это проще, чем быть живым. Хоть и больнее. Но ведь к боли привыкают, вы знали?

Четырнадцать дней писал своих “Тигроловов” Иван Багряный, прячась от гестаповцев: говорит, что это было просто и слова лились рекой - ведь это была его история, которую было легко и приятно рассказывать… Смогу ли я рассказать свою историю 21 года за 14 дней? Очень постараюсь - ведь это вся моя сознательная жизнь функционального алкоголика, который никогда не планировал иметь такой пожизненный диагноз в своей биографии.
Я думала над тем, как рассказывать о таком страшном изменении личности и сознания - драматично? Пугающе? Предупреждающе? Ведь это рискует превратиться в унылую липкую страшилку, чего бы мне не хотелось - моя жизнь была и есть увлекательной и интересной. Рассказывать смешно и остроумно, посмеиваясь над своими приключениями - может значить обесценивание болезни и переживаний. Ещё, конечно, страшно быть эксгибиционистом перед всеми новыми людьми, которых секретные подробности жизни алкозависимого могут отпугнуть - перед новыми друзьями, новыми отношениями, сотрудниками и партнерами… Но сделав камин-аут два года назад я ещё раз поняла, что честность - самая простая политика, и если ты, настоящий, не нравишься кому-то, то уж приукрашенный, с “яблочком во рту”, ты точно не станешь более привлекательным. Разве что - до поры до времени.
1.1K viewsedited  10:09
Відкрити / Коментувати
2022-08-05 07:33:27 ПРО ЛОПАТИ ТА НАТХНЕННЯ.

Ми збираємо гроші на ЛОПАТИ. На 900 піхотних лопат для військових на передовій. Для підрозділу мойого друга, якого я не можу тегати у зборах - бо такі правила війни (але мої друзі впізнають). Одна лопата - всього 140 грн. Потрібно 900 штук.

Дзвоню йому тільки от. Кажу
- Фіш, розкажи мені надихаючу історію про важливість піхотних лопат. Щоб я написала і ми швидко зібрали.

- Ага, ну слухай, тут все просто - ТИ НЕ ВКОПАВСЯ - ТЕБЕ ВБИЛИ. Ось одна рота не встигла вкопатись, - їх перестріляли (коментар автора - я не пишу назви роти)

- Так, це не сильно надихаюча історія. Давай шось інше.

- А шо ти хочеш надихаюче про ЛОПАТИ?.. Ну важливо, щоб це була звичайна, олд скул лопата, не складна. Бо складні ламаються і не працюють. У кожного бійця має бути лопата. Немає лопати - великий ризик бути вбитим.

- Ну ок, носить надихаюче… Так і напишу. А де ти зараз? Якщо можеш казати. Хоч приблизно.

- Південь.

- Ооо… Я ж з півдня. З Херсонської області. Моє місто окуповане.
- Ну старайся з лопатами, ми якраз хотіли б вас захищати.
- Берислав! 16 років там прожила.
- Давай лопати, все буде за&*(сь.

Дати на лопату 140 грн (або 1400! Або 14000! Можна за лінком - https://bekind.ua/uk/project?id=cd9b1179-865e-40ba-9ba3-678b9598dfc0 )
1.0K views04:33
Відкрити / Коментувати
2022-08-04 11:59:07 За чотири з половиною місяці життя в Амстердамі у мене жодного разу не виникало ідеї розгадати «загадкову нідерландську душу». Але через це побутове і різне спілкування я, здається, розгадала одну із особливостей _української_. Душі.

МИ ПОСПІШАЄМО ЖИТИ.
У НАС НЕМАЄ ЧАСУ.

У нас, українців, ніколи не було часу. Ні на що взагалі - ні на довгострокове планування, ні на насолоду від життя, ні на витримку та помилки. Все наше життя було - «то понос то золотуха»: тут москальскі імперії і пани, тут революція, голодомор, війна і совок, тут Чорнобиль і 90ті, тут януковичі, тут Крим, тут ковід, а потім взагалі - 24 лютого 2022 і все, що триває… Після чого взагалі ніхто не уявляє, як це - жити НЕ сьогодняшнім днем, тому що кожного дня кожному зрозуміло, що завтра може і не бути.

Нам незрозуміло, коли ми пишемо голандцям листа з поміткою ТЕРМІНОВО капслоком, а вони відповідають через тиждень автовідповідачем «я у відпустці до 38го серпня».
Нам незрозуміло, коли для того, щоб заблокувати чи поміняти картку, треба їхати до відділення банку. Незрозуміло, що вони починають шукати роботу після 25 років, коли закінчили всі свої освіти і, нарешті, усвідомили напрямок - чому хотіли би присвятити своє життя…

Незрозуміло, що у них є статуси « we are dating» та «we are in relationship», що означають різні речі. При цьому у статусі «dating» ви можете бути декілька років - це просто означає, що ваші відносини поки що не ексклюзивні. Тому що ви ще не визначились, вам потрібен час. І у вас Є ЧАС.

Незрозуміло, коли о 3й дня, коли закінчується школа у дітей, чверть Амстердаму сидять на террасах з келихом пива/вина, друзями, дітьми і собаками (КОЛИ ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ?!).
Незрозуміло, як школа взагалі може закінчуватись о 3й - що потім робити з дітьми?!

Незрозуміло, як так - вони ніколи не запізнюються. І тому все встигають. Можливо, менше планують, - тому все виходить?

Незрозуміло, що «вечеря» у голандців - це _завжди_ між шостою та восьмою, тому що це вже час для родини та дітей. Незрозуміло, як це - не працювати у суботу і неділю.

Ми звикли впахувати до останнього, відвозити дітей на 8 і забирати о 7й, вечеряти разом по неділям, або швидко та пізно - тому що немає часу, тому що треба встигнути. Зробити, заробити, навчитись, одружитись, народити, визначитись, ВИЗНАЧИТИСЬ.
ЗНАТИ, чим все закінчилось, чим все закінчиться максимум завтра. Тому що завтра може і не бути - ми це проходили сотні разів.
Правила на працюють, правил немає, бали згорають без попередження, все обнулюється.
Вивчився? Працюй! Працюєш? Роби краще, заробляй більше. Завтра може все змінитись, встигай.
Закохався? Одружуйся. Зустрічаєшся? Роби пропозицію. Одружився? Народжуй. Заробляєш? Купуй квартиру. Думати? Немає часу. Насолоджуватись? Чим? Коли? Як? Навіщо? За що? Хіба у тебе колись був на це резерв? Час? Зараз його немає взагалі…

Відсутність спокійного _завтра_ зараз особливо відчувається, але так було завжди - я завжди поспішала і жила ол-інн, тому що не було часу, резерву, запасу, підстраховки. І зараз немає. І зараз, здається, немає часу ні у кого - і тут треба повчитись. Чи голандцям від нас - швидкості та відчуттям «немає часу», чи нам - розслабленості та резервом мозку «на подумати». У мене немає відповіді, - я не встигла ще розслабитись, але коли 15 серпня мені на всі листи почали приходити автовідповіді, то я зрозуміла, що наш жарт про «післямайських» - це для когось стиль життя. З однією лиш відмінністю - вони впевнені у тому, що у них ПІСЛЯМАЙСЬКИХ буде. А у багатьох із нас уже - ні (

PS. Ніяких висновків чи, не дай Бог, оцінок, - тільки спостереження. Ми такі різні, хотілось би мати можливість (І ЧАС!) один у одного повчитись.
1.2K views08:59
Відкрити / Коментувати
2022-08-03 16:29:27 У каждого человека есть три жизни: личная, профессиональная и секретная.
Есть такое мнение, что чем меньше у человека _секретной_ жизни, тем более он счастлив. Так как ему, по сути, нечего скрывать.
Если вы думаете, что у вас нет секретной жизни - вы или лукавите, или обманываете сами себя, или, в крайнем случае, счастливый человек.

Секретная жизнь - это переписываться с чужой женой на личные темы, подсматривать сториз новой девушки бывшего с фейкового эккаунта, курить в туалете самолета, ковыряться в носу в пробке за рулем, в конце концов…
Секретная жизнь - это и зависимости в том числе, это то, что вы тщательно скрываете от других, стыдясь, но не имея возможности прекратить по иррациональным причинам.

Алкоголизм - это секретная жизнь.
Чем больше вы алкоголик, тем больше у вас секретной жизни.
Я прочла десятки книг- личных историй об алкоголизме (и, поверьте, они все похожи друг на друга), выслушала десятки рассказов тех, кто жил рядом с алкоголиками, и они все демонстрируют одинаковое поведение - секретная жизнь, всё более стыдная и плохо пахнущая. Липкая слизь, которая всё прибывает и начинает переполнять сосуд, вытекать из всех щелей беспощадно… Мусор, который так долго заметали под ковер, и вот он, наконец, начал там не умещаться, гнить и вываливаться наружу.

Обидно, правда? Когда твои секреты неуникальны? Когда они предсказуемы, одинаковы, такие же, как и всех остальных?
Может быть, вы не знаете, что это за секреты? Так я расскажу.

Первый признак алкоголизма - пить в одиночку. Общество, к сожалению, дестигматизировало это - расслабиться, снять стресс. В аэропорту, в лобби, на кухне или в спальне уставшей матери есть бутылка вина, - мол, конечно, с такими-то переживаниями разрешено. Сначала бутылка вина стоит в открытую. Потом…

1 - прятать алкоголь дома. Да-да, у себя дома - если вы не живете сами, и понимаете, что пьете больше, чем могут одобрить члены вашей семьи или сожители, то вы начинаете _шифроваться_. Прятать бутылки за кроватью, переливать вино в «спортивные» бутылки, носить бутылки в сумке… Вариантов много. Никогда не думала, что напишу об этом. Да, это так. Не поверите, как много ваших знакомых так поступают.

2 - пить в гостях/ на событиях незаметно. Причина та же - вам нельзя показывать, что вы пьете больше, чем «средний по больнице человек», и вы точно знаете, что остальные пьют меньше. Но вы-то не из тех, кто будет подстраиваться под среднего по больнице! Вам точно нужно больше, сколько бы не значило «среднее», потому вы находите способ удваивать количество бокалов, пить быстрей других. Не спрашивайте, зачем, если не понимаете - это всё иррационально. Это замена реальности, это азарт, игра, привычка, которая никогда не заканчивается ничем хорошим, но по-другому уже не можешь.

3 - маскировать своё похмелье или состояние «подшофе». Правило функциональных алкоголиков - никогда не говорить, что у вас похмелье (ведь обычные люди говорят!). Знаете, почему? Оно у алкоголиков _всегда_. Вы настолько привыкаете к состоянию вечного похмелья и вечно-пьяного, что в первом случае просто неуместно и стыдно это говорить (палитесь - у кого-то это раз в году или жизни, у вас - каждый день или раз в пару дней). Во втором случае (состояние выпившего) - тоже палитесь. Никто на самом деле не помнит вас трезвым, - но просто не знает о том, что ваш образ, - это не совсем вы. Или совсем не вы?

4 - выпивать до вечеринки. Я точно помню, когда со мной случилось это. Я представила, как долго же будет всё развиваться на празднике жизни - пока я доеду, пока начнется часть с вином и так далее… Почему бы не начать прямо сейчас? Это было похоже на фильмы про богему, - когда барышня ходит по дому с красивым бокалом. Делает макияж с бокалом, одевается с бокалом, вызывает такси с бокалом… Как будто бы вас снимает скрытая камера и этот скрытый оператор - Энди Уорхол… С одним лишь НО. Вы бы не хотели, чтобы вас снимали на вечеринке. Потому что к тому времени вы уже так «подготовились», что точно не хотели бы видеть себя со стороны, нет.

Дали буде, и всё ещё работает предзаказ на книгу.
1.2K views13:29
Відкрити / Коментувати
2022-07-31 16:23:22 Про магічне мислення та опори у новому житті, з яким не знаєш, що робити.

Рік магічного мислення. Джоан Дідіон, американська письменниця та журналіст, написала цю книгу після смерті свого чоловіка, найкращого друга та партнера. Автобіографічний щоденник (за який Джоан отримала Пулітцера) – хронологія болю, нерозуміння нового життя та спробами з нею впоратися будь-якими можливими способами. Найдієвішим виявилося «магічне мислення» - досить примітивна парадигма у розвиненому світі, що суперечить усім доказовим базам та науково-технічному прогресу. Магічне мислення – спроби знайти нові опори, коли ти повністю дезорієнтований у просторі, коли старі віхи перестали існувати. Це схоже на дитяче загадування бажань: «якщо не наступати на краю клітинок, коли йдеш по плитці, - бажання збудеться» і так далі.

Я згадую цю книгу зараз, коли руйнуються навіть ті опори, про які ти ніколи не думав і готовий хапатися за повітря, щоб просто вижити. Коли місто, в якому я закінчила школу, вперше закохалася та заводила друзів, знаходиться під окупацією, а з моїми вчителями немає зв'язку. Коли я сама не бачила свою квартиру, кота та офіс п'ять місяців і живу у чужих людей за тисячі кілометрів від будинку, мандруючи з сином, нетривожною валізою та машиною. До біса валізу і кота - коли мою країну місто за містом порівнюють із землею, щодня вбивають дітей та дорослих, публічно гвалтують і каструють. Коли абсурд стає культом, а антиутопія Оруелла – реальністю. Коли знайомі та співвітчизники діляться на якісь табори з будь-якого нового приводу – від безсилля, агресії та, знов-таки, зруйнованих опор.

Коли ти намагаєшся грати роль хорошої, красивої, старанної, працьовитої, милої та дотепної в чужому місті, щоб якось жити далі, і тому що не вмієш жодної іншої ролі - адже в мене все є, ось і руки, і ноги, і рідні люди, а потім не спиш ночами від абсурду того, що відбувається і щипаєш себе - це я? Це я точно? Я ніколи такого не хотіла та не загадувала, як жити далі?

Магічне мислення - єдине, що може допомогти вижити і не збожеволіти (не точно). Ритуали, дисципліна, розуміння того, що «ще один день». Вчора сказала подрузі, що найщасливіша частина мого дня – це ранок зі спортом. Це «клітинки на плитці», які не дають мені звалитися в прірву: коли о 6-й ранку я вибігаю з дому бігати в парк за будь-якої погоди або мчу в спортзал, і життя здається звичним і керованим, ну і дофамін дає енергії протриматися ще кілька годин у хорошому настрої (якщо не читати новини).

П'ять місяців я не знаходила в собі сил писати нічого: точніше, сили були, але здавалося, що в мене зник голос і будь-яке право на вираження своїх думок. Ніби зі зміною світу будь-яка моя думка перестала означати стільки, щоб про це взагалі варто говорити вголос. Поки я не згадала про те, що письменство та читання завжди-завжди були моїми головними опорами – з п'яти років, коли я почала читати сама. З восьми, коли написала (хаха) першу «книжку» у двох спільних зошитах. І ось він, голос, зник – як і опора.

Вчора друг з передової Максим Тыднюк сказав, що голос у мене був і є, і спитав, що для мене зараз важливо. І я взяла добу подумати - оскільки будь-яка «перша» відповідь видавалася недостатньо правильною.
Через добу я зрозуміла, що нічого не змінилося – найважливіше залишилося на місцях.
Найважливіше - свобода, любов, дружба, чесність, краса та довіра. У нових контекстах і з більшими сенсами. Не забути тільки на них спиратися. І на письменництво також - неважливо, кому там здається, який у вас голос і чи є він взагалі. Згадайте про свої опори, - там точно щось є.
376 views13:23
Відкрити / Коментувати
2022-06-30 20:35:53 Збираємо кошти на їжу для прифронтових територій. Дайте 15 грн на хліб!
15 грн - це приблизна ціна одного буханця хліба. Наразі ми збираємо кошти на обладнання для випікання хліба та виготовлення макарон для громад на Сході України.

Щоб придбати обладнання для лише однієї з громад, потрібно близько 686 052 грн. Так, це багато. Але якщо 45 737 українців скинуться всього лише по 15 гривень (ціна однієї буханки хліба!), ми закриємо цей збір.

Тож ми хочемо розповсюдити інфу про те, щоб всі задонатили по 15 грн - вартість буханця хліба. Сюди - https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0

Ідея така - Фонд Життєлюб придбав для жителів Охтирки, що в Сумській області, велику хлібопекарську шафу, тістоміс та сушку. А також зібрали кошти на апарат для виготовлення, сушки та фасування макаронів. Вже за 11 днів роботи в Охтирці:
83 жителі громади долучились до виробництва,
виготовлено понад 1 000 кг макарон,
щодня випікається 1 800 буханців хліба,
26 000 людей отримали вироблені продукти.

Зараз у нас є запит ще від 10 громад на отримання такого ж обладнання. Це дозволить у довготривалій перспективі вирішити продовольчу кризу в постраждалих регіонах, забезпечить продуктами харчування жителів та переселенців у містах, а також воїнів ЗСУ та ТРО.

ДАЙТЕ 15 грн, будь ласка! Та розповсюдьте у себе у сторіз чи соцмеражах!
https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0
426 views17:35
Відкрити / Коментувати
2022-06-29 13:10:39
520 views10:10
Відкрити / Коментувати
2022-06-29 13:10:12 Розігруємо шматки збитого руського літака - СУ-34, це результат роботи наших ЗСУ! У нас є 5 таких трофеїв-брелоків, розігруємо за донат на підрозділ КРАКЕН, - хоробрі хлопці, що визволяють харківський та луганський напрямок, а ми купляємо їм тепловізори, тактичні рюкзаки, приціли та інше на майже 2 мільйони (половину вже зібрано!). Умови розіграшу - донат від 5555 ($155) на кампанію КРАКЕНА - https://bekind.ua/uk/project?id=9239fa61-df63-453d-b32c-f41bb6155153
Для участі у розіграші вкажіть свій активний e-mail при донаті.
Дармовиси (саме так українською називаються брелки!) знайдуть своїх власників 5 липня. Про результати повідомимо у сторіз.
Слава Україні! Смерть ворогам!
525 views10:10
Відкрити / Коментувати