Гарбузове намисто

2022-08-19 14:07:00 Сієста по-українськи

От надумали ви подрімати годинку-другу в обід чи вмощуєтеся спати увечері.
Цей процес же має якось називатися?

І таки називається!

О́бляги — час, коли лягають спати.

Як бачилась, так і бачуся з Павлусем на вулиці в старечі обляги. (Ганна Барвінок)

Вже в пізні обляги Онися замкнула скриню. (І. Нечуй-Левицький)

З прикладів уживання видно, що слово більше стосується вечірньої пори. Тому що українці, то народ, який звик гарувати і вдень спати ніхто не вкладався.
Це вам не Іспанія з її сієстою

Я так думала, доки не знайшла слово уля́га, яке означає пізній час, коли люди лягають спати. Тож виходить, що таки вкладалися відпочити і вдень.

А ще, слово о́бляги має цікаві фонетичні й словотвірні варіанти:

вля́ги
завля́ги
зальо́ги (засада)
залягти́ (захворіти)
заляга́ння (скупчення; розміщення)
залячи́ся (залягти в норі, поселитися)
злєщи́ (померти; загинути; захворіти)
зляга́тися (вступати в любовні зв’язки)
злягти́ (лягти; занедужати; розродитися)
ля́га (ледар)
ляга́вина (пологий берег річки)
лягі́вка (час висиджування яєць)
по́ляг (тиск; вантаж)
поля́жка (виляглий хліб)
уля́глий (податливий) Відкрити / Коментувати

2022-08-18 10:57:00 Вибачатися чи ні?

Мовознавці кажуть, що вибачатися — це неправильно. І справа не в тому, щоб визнати свою неправоту і перепросити. Справа в самому слові.

Бо вибачатися — це ж, по суті, що? Це зворотна форма дієслова, утворена часткою -ся, яка в дієслові перетворилася на суфікс.

І що, які з цим проблеми?
Теперішня частка -ся — це давній займенник себе. Тобто виходить, що ви завинили і замість спокутувати провину перед ближнім своїм, просите вибачення у себе — вибачаєте себе.

Окей, скажете ви. А як же тоді вітатися, цілуватися і обійматися? Тут же дія спрямована не на себе…

Все ті ж мовознавці (чи якісь інші) кажуть, що частка -ся — не завжди скорочена заміна себе. Об’єднуючись із дієсловами, вона надає їм і інших значень.
Наприклад, взаємної дії:
вітати одне одного, обіймати одне одного.

Бо якщо слова взуватися, умиватися означають взувати, умивати себе, то в слові молитися, частка -ся надає значення молити Бога за себе.
Те ж саме з вибачатися — просити вибачення за себе.

Якась логіка в цьому поясненні є, але краще не грайтеся з тим -ся і вибачайтеся правильно, щоб довго не пояснювати, що ви прочитали це десь у «Гарбузовому намисті»

Прошкодилися? Просто скажіть:

Вибачте
Пробачте
Перепрошую
Даруйте
Дозвольте перепросити Відкрити / Коментувати

2022-08-17 14:07:00 Дерева у вікнах

Я скучаю за кожним вікном, у яке заглядала хоч якась деревина, доки я обмінювала життя на сон.

Десь, погойдуючи нитками косматої гриви, зоріла пальма, а десь інжир махав широкою п‘ятірнею пахучого запилюженого листя.

Десь вишні тяглися тоненьким віттям, а десь яблуня, всміхаючись рожевим цвітом, тарабаніла в шибку.

Десь тополя жбурляла ватяні кубла в прочинені двері балкону, а десь абрикоса губила плоди, що важко падали додолу й одразу розбивалися.

Десь кивала розлогим віттям смерека, а десь величезний каштан затуляв собою місяць.

Я завжди запам’ятовую дерева у вікнах. Вони дарують мені відчуття затишку.
І тоді, де б я не була, я знаю, що вдома. Відкрити / Коментувати

2022-08-16 14:07:00 Маю секрет для вас

Пам‘ятаєте секрет звука у?
Ну про те, що в певних позиціях він стає нескладотворчим.

Так от, у такий не один. Є ще один звук, дуже вразливий, який раптом що — стає в позу. Тобто стає нескладотворчим голосним. І доки ви не подумали, що це якийсь звук-істеричка, додам, що він має принципи. А отже, стає нескладотворчим голосним за певних умов.

Це звук й
І є дві позиції, коли однією ногою він приголосний, а другою — нескладотворчий ĭ.

А ось, власне, і самі позиції:

у кінці слова після голосного:
гортай – [гортаĭ], мій – [міĭ], розмай –[розмаĭ], співай – [співаĭ], чай – [чаĭ]

у середині слова перед приголосним:
зійти – [зіĭти], прийти – [приĭти], чайка – [чаĭка], чайний – [чаĭниĭ]

А на початку?
Ні, на початку слова, а також у середині після голосного, у й завжди все законно. Там він:

або в парі з о утворює звукосполуку йо:
йод, йому, район, кийок

або ж об’єднується з котримсь із голосних, перетворюючись на я, ю, є, ї:
яблуко, юрта, єнот, їжак

Чи потрібно терпіти ті вибрики й з його позиціями?
Так, бо це явище переходу звуків, яке допомагає полегшити вимову й зробити мову милозвучнішою.

Є випадки, коли цей перехід відбувається повністю і відображається на письмі.
Наприклад, чергування у-в та і-й:
вчитель – учитель; Яна і Юрій – Оля й Павло Відкрити / Коментувати

2022-08-15 14:07:00 Дохід ≠ прибуток

— Нічого не розумію, — чеше потилицю дядько в пістрявому картузі. — Ніби й базарний день, ніби й поторгував, а грошей не заробив.

А все тому, що дохід — не завжди прибуток

Дохід — це всі гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, торгово-промисловою установою, приватною особою і т. ін. в результаті якої-небудь діяльності.

Доходи будуть там, де є витрати, І кров поллється, де панує лють.
(Д. Павличко)

Прибуток — сума, яка складає різницю між доходом і витратами; приріст, збільшення чого-небудь; узагалі користь, добрі наслідки від когось, чогось.

Невже гадаєш ти, що є прибуток якийсь товаришам з твоєї смерті?
(Леся Українка)

Можна також сказати:
ви́года, виторг, вжи́ток, дивіденд, зиск, інтере́с, ко́ри́сть, пожи́ва, пожи́вок, про́фі́т, пуття́, толк, ужи́ток, хосе́н Відкрити / Коментувати

2022-08-12 14:07:00 Книга чи книжка?

Вмостилася в гамаку почитати і задумалася: книжка у мене в руках чи книга?

Що ж, давайте розбиратись у відмінностях.

В українській мові слова книга і книжка — синоніми, але вживання все ж залежить від контексту.

Книга — велика за обсягом або важлива за змістом книжка, грубий фоліант чи колекційне видання. Зшиті в одну оправу аркуші з якими-небудь записами:

касова книга, гросбух — головна бухгалтерська книга, книга вхідних і вихідних документів, книга скарг і пропозицій, церковні книги, а також Будинок книги

Книжка — зброшурована в одне ціле й оправлена певна кількість друкованих або рукописних аркушів. Неперіодичне друковане видання, окремий том зібрання творів, шкільний підручник. Також вживають у назвах офіційних документів і сталих словосполученнях, де книжка буває:

записна, залікова, розрахункова, трудова, чекова, ощадна

Наголос у слові кни́жка, в множині переходить з кореня на закінчення:
книжки́, книжо́к, книжка́м
Але: дві, три, чотири кни́жки.

А ще, книгу чи книжку не відкриваємо і не відчиняємо, а розгортаємо.

P.S. Розібралась, у мене таки книжка Відкрити / Коментувати

2022-08-11 11:07:00 Щоб дзвінкіш лунала мова,
Я прийшла в абетку знову…

Ґ — героїня сьогоднішнього допису. Ох, скільки ж випробувань випало на її долю!

То радянська влада вилучала її, щоб наблизити українську мову до російської. То мовознавець Ю. Шевельов класифікував її як «не характеристичну для української мови»…

Проте ґ — давній звук, відомий ще з праслов’янської мови, де на письмі передавався буквосполукою кг:
кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, розкга

Особливе написання ґ вперше зафіксовано у Пересопницькому Євангелії. А до абетки літеру ввів Мелетій Смотрицький у 1619 році, запозичивши курсивний варіант грецької гамми (γ).

Мовознавець О. Тараненко вважає повернення ґ в сучасну абетку «найвиразнішим виявом прагнення до „європейськості“».
Та з поверненням, почалося й надмірне вживання — гіперкорекція. Це коли ґ тулять де треба, і де не треба, забираючи роботу в г.

Тому йдемо у правопис, щоб точно знати, коли ґ на своєму місці.

Отже, буква ґ вживається:

В українських і давно запозичених й зукраїнізованих словах:
а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда́ , ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґелґотіти, ґерґелі, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель- мо́ґель, ґонт(а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, ґура́льня, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик, дриґа́ти і дри́ґати, ремиґа́ти

У власних назвах — топонімах і прізвищах українців:
Ґорґа́ни, Ґоро́нда, У́ґля; Ґалаґа́н, Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта, Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа

А як щодо передачі іншомовних звуків g і h?

Звук g та близькі до нього звуки, що на письмі позначаються буквою g, передаємо буквою г:
авангáрд, агітáція, агрéсор, блóгер, гвáрдія, генерáл, гламу́р, грáфік, грог, ембáрго, лінгвíстика, маркéтинг, мігрáція, негатúвний, сéрфінг, синагóга; Вахтáнг, Гарсíя, Гайнетдíн, Ердогáн, Гвінéя, Гольфстрúм, Гренлáндія, Гру́зія, Гéте, Геóрг, Гурамішвíлі, Люксембóрг, Магомéт, Фольксвáген, Чикáго

В іншомовних прізвищах й імена можна передавати звук g і буквою г (шляхом адаптації до звукового ладу української мови), і буквою ґ (шляхом імітації іншомовного g):
Вергіл́ій – Верґіл́ій, Гарсі́я – Ґарсі́я, Ге́гель – Ге́ґель, Гео́рг – Ґео́рґ, Ге́те – Ґе́те, Грегуа́р – Ґреґуа́р, Гулліве́р – Ґулліве́р

Звук h переважно передаємо буквою г:
гандбо́л, герба́рій, гі́нді, гіпо́теза, горизо́нт, го́спіс, го́спіталь, гу́мус; Га́рвард, Ге́льсінкі, Гіндуста́н, Ганніба́л, Ге́йне, Гора́цій, Люфтга́нза

Лише в окремих словах, запозичених із європейських і деяких східних мов, h передаємо буквою х:
хо́бі, хоке́й, хол, хо́лдинг, брахма́н, джиха́д, моджахе́д, хану́м, харакі́рі, хіджа́б, шахід́, Алла́х, Ахме́д, Муха́ммед, Сухро́б, Хакім́, Хаммура́пі Відкрити / Коментувати

2022-08-10 14:07:00 Стою в підземному переході на Харківській, піджидаючи свого чоловіка. Спостерігаю за людьми.

Навпроти входу в метро дідусь. Білий картуз і біла теніска в дрібну синю клітинку. Перед ним, на перевернутому ящику, симетрично розставлені пластикові коробочки з малиною. Зупиняються двоє хлопців:
— Почом ваша малина?
— 60 гривень за лоточок, судочок, коробóчок, тазік. Малінка, вітамінки, укрєпляєт мясо, — старається продати дідусь.

Бабуня в квітчастій сукенці тягне східцями відра з рожевими й червоними майорами. Майори з надією виглядають із целофанок — від учора їх заносять сюди вже вдруге і ще досі ніхто не порозбирав додому.

— Берем п‘яти чистить, — припрошує огрядний чоловік з мисочкою пемз у руках, на тих же східцях, трохи вище бабуні.

Ще один дідусь біля ятки з квітами. Світло-блакитний піджак, під ним, на пару тонів світліша, застібнута на всі ґудзики сорочка. Дідусь терпляче чекає, доки продавчиня складе в букет відібрані ним червоні троянди. Обличчя його спокійне, а погляд розгублений.

Іще один дід. Чорна теніска, світлі джинси, з-під яких виглядають сірі шкарпетки у білий ромб. І хтивий погляд. Дід не пропускає жодної спідниці. Навіть тої, що у штанах чи шортах. Ніби на мушку ловить перехожих дівчат і жінок, прицілюючись правим оком. Коли під приціл потрапляють ну зовсім цікаві екземляри, він ніби підвисає всим обличчям, схиляючи голову набік.

Справа від мене, під стіною, хлопець. Сині джинси, синя олімпійка з червоними й білими широкими полосками на рукавах. Дістає зошит. Звичайний чистий зошит у клітинку. Перегинає обкладинку, підклавши її під низ. Дістає ручку і пише, прикриваючи своє письмо рукою. Хоча ніхто й не думає заглядати в той зошит.

О, а ось вже й мій чоловік! Відкрити / Коментувати

2022-08-09 14:07:00 Не кожен термін — строк

Чим відрізняються ці поняття?
Бо значення нібито синонімічні, але різниця таки є і вона важлива.

Строк — встановлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу.
Вимірюють годинами, днями, місяцями, роками тощо:
Кредит строком на пів року.
Строк договору становить три роки.

Також можна сказати тривалість.

Термін — призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь.
Тобто, термін — це конкретна дата:
9 серпня закінчується термін придатності.
Термін виконання проєкту — до 9 серпня.

Можна ще сказати крайдень або речене́ць.

Мовознавці радять вживати саме строк, а не термін, коли йдеться про вагітність. А також бути уважними в юридичних документах. Відкрити / Коментувати

2022-08-08 14:07:00 Шо́кати дозволено

— Шо?
— Так-так, шо́кати це окей, і ніхто не має права вам дорікнути чи назвати селюком.
Бо шо — це не суржик і не діалектизм, а давня одиниця розмовної мови.

Шо — це наддіалектна форма, притаманна багатьом мовним середовищам і не обмежена певним діалектом.

Та й взагалі, які можуть бути запитання, якщо літери старослов’янської абетки, відповідники сучасних ш і щ, називалися ша і шта?

Щ мала назву шта через те, що поєднувала звуки ш і т, а хвостик у неї був не збоку, а посередині. Пізніше, звук т перейшов у ч внаслідок фонетичних змін у праслов‘янському слові čьto (чьто). Яке буквально означає той, що і утворено поєднанням займенника čь (що) із займенником tъ (той).

Мовознавець О. Потебня подає такий ланцюжок перетворень:
чьто - што - ш'ш'о - шчо

Бачите, спочатку було шо, а тоді вже що.

І ось чому при відмінюванні займенника що отримуємо ч:

називний — що
родовий — чого́
давальний — чому́
знахідний — ві́що, що
орудний — чим
місцевий — чому́, чім Відкрити / Коментувати