Гарбузове намисто

2022-08-06 14:17:00 Яка різниця між маркуванням і маркованням?

Маркува́ння це:
дія за значенням маркувати — процес нанесення на виріб, документ, паковання, етикетку, умовних позначень, тексту чи зображень.

В залежності від контексту можна сказати:
мічення, позначення, міткування, таврання

Марко́вання це:
результат процесу маркування — мовні позначення, текст, зображення, знак, помітка на виробі, товарі, що вказує на сорт виробу, назву підприємства, яке виготовило товар, тощо.

Можна також сказати:
ма́рка
клеймо́
тавро́
ви́щип (вирізка на вусі тварини або на нозі птаха)
тамга́ (тотемний родовий, а згодом сімейний знак власності у кочових народів Центральної Азії, Сибіру, Причорномор'я) Відкрити / Коментувати

2022-08-05 14:17:00 Буква «ф» взялася в боки…

Коротше кажучи, ф трохи ображається, бо є однією з найменш уживаних в українській мові.

Все тому, що ф — чужинець, який прийшов в українську абетку з грецької мови і вживається тільки в іншомовних словах:
ліфт, телефон, факс, факт, фінік

Та ще й п і х споконвіку перебігають дорогу, витісняючи ф в іншомовних запозиченнях:
Пилип, Юхим, Хома, пляшка, ху́ра

А в питомо українських словах на місці потенційного звука ф взагалі вживається звукосполука хв:
хвіртка, хвилина, хвіст, хвалити

Окрема історія взаємин ф і т

Раніше, запозичена буква ф називалася ферт і, ймовірно, утворилася звуконаслідувальним способом — так фиркають коні і, можливо, хтось із людей, коли чують слова:
етер, міт, катедра, дитирамб

Якщо раптом це ви і ці слова надто болючі для вас — просто не використовуйте. Бо за Українським правописом, який 2019 року переміг у боротьбі за вживання т на місці грецького θ (th), допускається орфографічна варіантність:

анатема — анафема
дитирамб — дифірамб
ефір — етер
кафедра — катедра
логарифм — логаритм
міф — міт
міфологія — мітологія
Агатангел — Агафангел
Афіни — Атени
Борисфен — Бористен
Демосфен — Демостен
Марфа — Марта
Фессалія — Тессалія

Все заради того, щоб ф не втратив роботу

Ф також залишається на робочому місці і звучить як ф в усіх словах грецького походження із звукосполукою ph:
діафрагма, сфера, фотометрія, літографія Відкрити / Коментувати

2022-08-02 14:17:00 Равлик, котик і собачка

Весь цей зоопарк сьогодні зібрався заради одного символа, що використовується в мережевих сервісах для відділення імені користувача від назви домену — @

@ — походить від англійського at, і фактично означає надсилання листа адресату на певному домені:
хтось на gmail крапка com

За однією з гіпотез символ з‘явився в середньовіччі, коли ченці перекладали й переписували трактати з латини, де є прислівник ad. Він вказує на приналежність, напрям і наближення, та є відповідником сучасного англійського at. У шрифті, який використовували ченці, у літери d був хвостик, що й «допоміг» ad перетворити на @.

Але чому ж цей знак почали називати собачкою?

В американському жаргоні програмістів є висловлювання dog shit, буквально — собачий кренделик. Перші російськомовні комп’ютерщики, які взялися за переклад термінології англомовних колег, просто прибрали слово і залишилося миле безвинне створіння — собачка.

І от нащо нам той собачий кренделик?
Адже в українській мові є найменування милозвучніші і відповідніші візуально й за сенсом:

равлик
вушко
мушля
мавпочка
пуголовок
ко́тик
на
ет комерційне
а комерційне
а в колі Відкрити / Коментувати

2022-08-01 14:17:00 Коли запитання — не питання

Запита́ння — це звертання до когось, яке потребує відповіді, з’ясування. Вимога, прохання з приводу чогось. Те саме, що і запит.

Запитання може бути засобом образної мови. Тобто звернення, що не потребує відповіді — риторичне запитання.

Пита́ння — це положення, справа, проблема, предмет, порядок денний, пункт документа, обставина, що стосується чого-небудь, залежить від чогось, що потребує розв’язання, обговорення чи дослідження.

Питання також вживається в граматичній термінології:
знак питання, питальне речення, питання, на які відповідають відмінки й члени речення.

Простий спосіб перевірити доречність використання того чи іншого поняття:
Якщо питання можна замінити словом справа, значить це таки питання.
Якщо ні — запитання.

Ще один важливий момент:

Запитання ставлять, а не задають.
Питання порушують або вирішують, але не підіймають. Відкрити / Коментувати

2022-07-29 14:07:00 ​Чорниця

1
2
3
4

5
Коли небо почало займатися рожевим, додому поверталися вже втрьох. Я пригортав цуцика, тато розповідав як дитиною сам ночував у лісі, бо був такий же допитливий як і його син. Я не вперше чув ту історію, а тому мовчки кивав, час від часу занурюючись носом у пухку шерсть.

Удома мама зустрічала пирогом з афиновим варенням. І доки батько змивав пил з обличчя, я розливав по чашках молоко й переповідав мамі як то воно було, коли мені винесли собача. Потім ми наминали пиріг на подвір'ї, а на наших обличчях відбивалося світло ліхтарів. Цуцик сидів на моїх колінах, вертів головою, роздивляючись комах, а його очі блищали чорними ягідками.
— Як ми його назвемо? — звернувся я до батьків, відтягуючи собача від своєї тарілки з пирогом.
— А як ти хочеш? Може Хмаринкою? — запитала мама і схилила голову батькові на плече.
— Назвімо його Клауд? — запропонував тато й поцілував маму в маків’я.

Тим часом песик вибив у мене з рук шматок пирога, а потім зіскочив за ним під стіл. Доки всі сміялися він вже просився назад на руки, шкребучи лапами по моїх ногах. Увесь його писок був вимащений варенням.
— Чорниця, та це ж Чорниця! — пирснув я крізь сміх. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 14:17:00 Про походження назв Русь, руський

Точно можна сказати одне — загальноприйнятої етимології назви Русь немає і досі.

За однією з версій — це запозичення із скандинавських мов через фінське посередництво. Інші — будуються на положенні про місцеве, південне походження назви, у тому числі з індоарійських (rakṣa «світло, світлий»), і кельтських мов (прив‘язка до назви племені Rut(h)ēni «рутени»).

Етнонім рус (hrus) уперше згадується в сирійській хроніці VI ст. н. е. стосовно якогось населення в Північному Причорномор'ї.

Найвірогідніше, що роси (руси) в середині І тис. до н. е. — це одне з іраномовних сармато-аланських племен Середньої Наддніпрянщини, яке, можливо, входило в антський племінний союз. Назва роси (руси) у своїй основі могла мати найменування річки, відображене в топоніміці регіону й донині:
річки Рось з її притоками Роська та Росава, яка має притоку Росавку, а також Роставиця.

Вважають, що руссю спочатку називалися антські вояки-дружинники, а від них ця назва згодом перейшла на найпівденніший протоукраїнський союз племен — полян у трикутнику між Дніпром, Ірпенем та Россю.

У давньоруських джерелах термін Русь має подвійне значення: Русь первісна, наддніпрянська і Русь Київська — вся держава разом з приєднаними до неї землями неслов'янських племен і народів.

Етнічне визначення руський у розумінні «український» безперервно зберігалося протягом століть. Русинами називали себе українці у Великому князівстві Литовському, а у львівських міських книгах від 1599 р. навіть використовується термін «руська нація» (Natio Ruthenica).

Русь, руський, русинський — давні й органічні для українців найменування, які після розпаду Київської Русі й занепаду Галицько-Волинського князівства, присвоїли північно-східні сусіди. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 14:07:00 «Огірки», друга серія

Сьогодні мова піде про оті жовті товстелезні огірки, гіркущі до неможливого, які ніхто не хоче їсти. Над ними хіба плакати залишається, коли недогледів і не встиг позбирати на городі, поки були дрібненькі

Зовсім як у народній поезії, де огірок символізує горе і сльози. Дивіться, це ж точно про ті гіркі жовті:
Посадила огірочки близько над водою,
Поливала огірочки дрібною сльозою.

А ще в народній творчості молоді огірки символізують молодих хлопців, а жовтяки — старих парубків:
Ой гіркі жупляки, старійтеся парубки,
А в нас огірочки самі зелененькі, а в нас парубки самі молоденькі.

Дуже якось усе логічно в тій народній творчості…

Гаразд, визнаймо, що жовті товстелезні огірки теж потрібні. І їх теж якось називають у різних регіонах.

І таки називають:
кабак, репаник — Черкащина, Полтавщина
кабак, репаник, жупляк — Київщина
насінник, насілник — Черкащина, Рівненщина
жовтяк — Черкащина, Луганщина
жовтняк — Житомирщина
жовпляк — Чернігівщина

Окрім позначення перестиглих огірків у діалектах, ці назви мають свої визначення і цікаві словотвірні варіанти:

насінник:
рослина, її плід, а також зерна, бульби і т. ін., залишені на насіння
дерево, залишене під час суцільного вирубування лісу для обсіменіння лісосік
ділянка, відведена для вирощування рослин на насіння разом із такими рослинами
фахівець із насінництва

репаник, репанець — плід або хліб, що тріснув
репанка — сорт дині й картоплі
репíй — неїстівний гриб, шапка якого має потріскану поверхню

жовтяк:
переспілий огірок, що має жовту шкірку
худа, виснажена, хвора людину, яка має бліде з жовтизною обличчя
жовчу́к — тварина жовтого кольору

Ну про кабак ви й самі знаєте Відкрити / Коментувати

2022-07-26 14:07:00 Заварити каву й засісти з теплим горнятком подалі від усього світу…

Тільки є одне але — каву з горняток не п‘ють. Якщо це, звісно, не єдина посудина, яка у вас є

«Чашка, філіжанка (а не: горнятко). Прошу дати мені чашку кави.
Сказати ”горнятко кави” може викликати в більшості українців усмішку, бо слово
”горнятко” має інше значення — це невеличкий горщик; в нім можна тільки варити каву або кашу, а не пити.»

Ось таку думку щодо горнятка подає у своїй праці «Чистота і правильність української літературної мови» мовознавець П.Ковалів, у 1946 році.

Сучасні словники говорять те саме:
горня́тко — зменшено-пестлива назва від горня́.
горня́ — маленький горщик, глиняний посуд, у якому варять їжу.

Тож давайте горщики залишимо для гарячих страв, а питимемо з чашок і філіжанок

А якщо їх вам замало, то дивіться скільки ще всіляких найменувать є для різних напоїв:

кухоль, кухлик
карва́тка, ква́рта (металева, череп'яна й інша посудина з ручкою для пиття різних напоїв)
водопійча́ (кухлик для води)
па́влик (глиняний кухлик)
кі́нва (дерев‘яний кухлик)
коні́вка (кухлик дерев'яний або металевий)
коре́ць, коряк, корячок (кухоль чи ківш з держаком, чашка)
михайлик (кухоль часів запорозьких козаків)
ку́па, ку́пка (кухлик для води з носиком)
питу́н (діалектна назва кухля)
піня́к (кухоль (очевидно, через піну від напоїв)) Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:07:00 На Україні чи в Україні?

З історією виникнення назви Україна тісно пов'язане правило вживання прийменників на і в (у) при позначенні місця або простору.

Прийменник в (у) у просторовому значенні слід вживати тоді, коли йдеться про щось ціле, докладно окреслене, компактне, центральне — країни, міста, населені пункти:
в Німеччині, у Франції, в Угорщині, у Польщі, у Чернівцях, в Полтаві, Львові, у селі.

Прийменник на вживається, коли йдеться про складову частину країни, про якусь її етнографічну територію, про частину міста, віддалені від центру околиці:
на Волині, на Поліссі, на Донбасі, на Полтавщині, на Подолі, на хуторі, на селі (у значенні «не в місті»).

Є й випадки, коли частини країни або міста, через особливі історичні умови виступають своєрідними політичними, культурними або адміністративними центрами чи осередками суспільного життя. Тому стосовно них узвичаїлося вживання прийменника в (у):
у Галичині, у Дарниці, у Квебеку.

Ніби все просто. Тоді чому ж при просторових визначеннях щодо України здавна закріпився прийменник на?
А все тому, що українами спочатку називали окремі князівства, які відокремилися від цілої держави. А потім вже Україну як усю східну частину етнічної території українців, що перебувала у складі росії.

Та тепер, коли Україна суверенна й незалежна держава, єдино правильна форма конструкції — в Україні. Відкрити / Коментувати

2022-07-22 14:07:00 ​Чорниця

1 (початок)
2
3

4
З боку ангара, з робочки, показався дід Тихон. Він важко пересував ноги в брудних шкарбанах. Свої великі старечі руки, дід тулив до грудей, і було видно як щось біліє між пальцями. По-хитрому усміхнувшись, він нахилився, відвів руки донизу, і те біле викотилося на траву поруч його ніг. Я заворожено дивився як шерстяний клубок, похитуючись, несміливо роззирається довкола.
— Собака! — не те щоб я про неї мріяв, але зо пару разів казав батькам, що було б класно, якби у нас жив пес. Проте зараз, коли він сидів поруч мене, такий реальний, мій пес, я був щасливий.

Тато стояв збоку задоволений. Дід теж усміхався крізь вуса:
— Ну хлопче, давай-но, погладь його.
Я присів біля цуценяти й обережно простягнув до нього руку. Той потягнувся округлим тільцем і почав обнюхувати руку, ледь торкаючись вологим носом. Було тепло і лоскотно водночас. Я нахилився ближче і погладив білу пушкувату шерсть.
— Ну що, подобається новий товариш? Забираємо додому? — батько теж присів поруч і так скуйовдив собача, що те завалилося на бік.
Я нічого не відповів. Моє обличчя сяяло, і ця радість не потребувала слів.

* Продовження наступної п‘ятниці Відкрити / Коментувати