Get Mystery Box with random crypto!

Гарбузове намисто

Логотип телеграм -каналу harbuzovenamysto — Гарбузове намисто Г
Логотип телеграм -каналу harbuzovenamysto — Гарбузове намисто
Адреса каналу: @harbuzovenamysto
Категорії: Блоги
Мова: Українська
Передплатники: 9.71K
Опис з каналу

Тут філологиня Ірина збирає
намисто з мовних порад
і барвистих слівець
Авторка: @iren_neo

Ratings & Reviews

3.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

2

2 stars

0

1 stars

0


Останні повідомлення 6

2022-07-01 11:07:00 Чорниця

1
Півонії буяли пишними рожевими хмарами, хитаючи важкими головами. Цвіт вже потроху осипався і подекуди залягав акуратрими купками. Виглядало неначе хтось смикнув за хвоста велетенську хлопавку. Я сидів на східцях біля будинку й обдзьобував нігтями розкришену цеглу. Щоразу, напередодні канікул, я мав грандіозний план дій — довго гасати на луках, об’їдати ягоди, а тоді без сил повертатися надвечір додому. І так зо дня у день. Канікули вже післязавтра, а сьогодні день ні туди ні сюди. Такий, коли і зайнятися нічим, бо уроків вже немає, а гасати не хочеться. До того ж, я ще не надав собі на це внутрішній дозвіл.
Друзів я не мав, та й де їм було тут узятися, коли наша хата стоїть на самому вершечку гори, а найближчі сусіди живуть на протилежній. Та й дітей у них немає… Своїх однокласників я бачив тільки в пору шкільних занять. Було їх всього четверо і жили вони по інших селах, де немає власних шкіл. Проте я ніколи не сумував з приводу того, що не маю товаришів. Цю роль повністю компенсував тато. Разом ми грали в футбол, шашки, ходили на риболовлю чи просто говорили про життя.
Бувало я задирав голову до неба і розмірковував:
— Тату, як гадаєш, чи є за тими хмарами якесь життя?
— Яке життя, сину, космічне?
— Нууу… не зовсім космічне. Незвичайне, надприродне...
— Надприродне не обов'язково шукати високо в небі, його і поруч з нами вдосталь. Воно тут — у травах, у водоймах, в деревах, камінні, воно скрізь, синку!
На цьому тато замовкав. На його чолі пролягала глибока довга борозна між очей. У такі моменти вона ставала ще глибшою.
Завтра останній день навчального року. День, що означав — відтепер усі ранки та дні належать мені. Не потрібно ходити до школи, слухатися вчителів, робити уроки. Не потрібно робити НІ-ЧО-ГО!

*Продовження наступної п‘ятниці
436 views08:07
Відкрити / Коментувати
2022-06-30 11:07:00 Чому проєкт, а не проект?

Слово projékt «проєкт» — це запозичення з німецької мови, яке в свою чергу походить від латини — prōjectus «кинутий вперед, висунутий наперед».

Тож як би ви не пручалися, а проєкт — слово іншомовного походження і для нього, в Правописі 2019 року, є окреме правило. За ним звук [j] передається буквою й відповідно до вимови іншомовного слова. А в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: проєкт, проєкція.

Це ж саме правило діє й для ряду інших слів, які чомусь нікого так не обурюють як проєкт :

буєр, конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, параноя, секвоя, феєрверк, ін’єкція, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая, Йоганн, Рамбує, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона.

Саме проєкт говорили українці, аж до 1933 року, доки радянська влада не запровадила політику уподібнення до російської, щоб знищити ідентичність української мови.
401 views08:07
Відкрити / Коментувати
2022-06-29 12:07:11 Зміна національного етноніма русин, руський (від Русь) на українець (від Україна) була історично необхідна. Перехід до нового етноніма став своєрідною протидією аґресивній політиці царизму, який ставив собі за мету денаціоналізувати українців і розчинити їх в «общерусском море». В умовах, коли Московська імперія з експансіоністських мотивів присвоїла собі історичну назву України — Русь, а для панівного етносу запровадила трохи підправлений від слова руський етнонім русский і поширила його й на мешканців історичної Русі — України, перехід від самоназви русин, руський до етноніма українець завдав істотного удару по імперській ідеї московського самодержавства «единого русского народа от Камчатки до Карпат». Це мало величезне значення для утвердження національної ідентичності всього українського народу. Спочатку
присвоївши собі давню назву нашого народу, імперська Москва тим самим сподівалася загальмувати, а потім знищити наше прагнення до самобутності.

*З книги Григорія Півторака «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов».
383 views09:07
Відкрити / Коментувати
2022-06-28 12:33:00 Не окраїна, а незалежна й суверенна держава

Сумно, що не тільки від пересічних громадян, а й науковців, досі можна почути, що топонім Україна походить від слова окраїна. Проте це не так!
Обидва слова існували паралельно в східнослов’янських діалектах ще з давніх часів, і мали різні значення:

окраїна — погранична частина території племені. Походить від праслов’янського слова *krajь «край», похідного від krojiti «кроїти» з первісним значенням «відрізок, обрізок, окраїнна смуга землі, земля, виділена межами».

україна — вся відділена частина території племені. Назва походить зі спільнослов'янської мови *krajь «край», що означає «шматок землі, територія, що належить племені». Також у праслов'янській мові був іменник *ukrajь «украй», що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі, племені».

Відтак, слово країна (kraj + ina) утворилося за допомогою суфікс -іна, що використовувався на означення простору в праслов'янській мові (долина, низина).
А після розпаду праслов'янської етномовної спільності, від слова украй за допомогою того самого суфікса -іна, виникло слово україна (*ukraina) «відділений шматок землі, відділена частина території племені».

Коли східнослов'янські племена переросли у феодальні князівства й утворилася ранньоукраїнська держава Русь, слово україна почало означати «відділена частина території феодального князівства», а пізніше — «відділена частина території Русі».

У період феодальної роздрібненості Київської Русі, від неї почали відділятися незалежні князівства — україни. Так з’явилася Переяславська, Галицька, Волинська, Чернігівська, Київська й інші україни.

А вже за Богдана Хмельницького, Україною називалися всі наддніпрянські землі. Згодом назва поширилася на східноукраїнські землі, а поступово й на західний регіон.
Саме з цього часу, топонім Україна вживався у значенні цілої країни й став спільним для всієї етнічної території українців.
446 views09:33
Відкрити / Коментувати
2022-06-27 14:03:00 Ти можеш безкінечно бути правий, а можеш мати рацію

Залежно від контексту, правильним буде вживання обох виразів. Хоча слово правий давно заклеймували калькою з російської мови.
І даремно! Адже ми маємо спільну прамову.

Слово правий походить з праслов‘янської мови — pravъ «правий, справедливий». А похідним від нього є слово pravьda «правда».

Тоді як рація запозичене з латинської мови через польську — ratiō «рахунок, мислення, міркування, розум, сенс, підстава». Тобто, вислів мати рацію — це пряма калька з польської — mieć rację.

Та якщо цих двох виразів вам замало, щоб висловити визнання правоти, то є ще кілька:

Слушна думка
Маєш слушність
Визнаю слушність
Визнаю резонність
Відповідь резонна
Пропозиція доречна
Твоя правда
В цьому є доцільність
В цьому є зерно правди
284 views11:03
Відкрити / Коментувати
2022-06-24 14:03:00 Кіт, якого ніхто не любив

Я не повірила б, що такий кіт може існувати, якби не бачила його на власні очі. Котиків же зазвичай усі люблять — ну там, гратися з ними, гладити по м’якій спинці, та й милуватися, зрештою. Але не цього кота. Було в ньому щось, не знаю як і пояснити… Словом, якби котячий расизм існував, то він би якраз став жертвою такого руху.

Цей кіт з‘явився в будинку на Сковороди, одного березневего передранку, коли ледь-ледь заходилося на новий день. Коли ще зовсім темно й по-зимовому противно. Його люди поїхали, рятуючись від обстрілів Салтівки, а він залишився з дідусем, з яким і приїхав потім до родичів, перебути війну. Спочатку кіт був дуже перестрашений — ховався то під комодом, то під ліжком. Тільки розлігшись на підлозі можна було роздивитися його. Простягнеш бувало руку, а він нахиляє голову, мовляв, гладь.

За кілька днів кіт освоївся, почав виходити зі своїх схованок не лише вночі, а й удень. Це був здоровенний білий котяра з великою сіро-рябою плямою на боці. Й такою ж рябою «стрижкою», що йшла від вух і закінчувалася прямою рискою на потилиці. Так, ніби він зайшов не в ту перукарню і літня жіночка-майстриня обкарнала його на радянський манер. Кіт був не дуже щоб метиковий, ще й та риска позаду… Ну ви розумієте, рівний пацан хіба ходив би з таким?

Пізніше кіт розхоробрів до того, що впевнено гасав підвіконнями, залазив на стіл, а через два тижні розбив вазу й скинув грошове дерево з етажерки. Далі було більше — він передер шпалери на веранді, в їдальні, порвав штору, обточив крісло й підвіконня. Нікому таке не подобалося. Всі його гнали, сикали на нього і замахувалися капцями.

Єдиний, хто з ним грався, був дідусь, з яким він приїхав. Щоранку, щовечора та й протягом дня він всідався долі біля кота і чухав йому волохатий живіт, примовляючи: «ведмідь, білий ведмідь». Дідусь розважав кота як міг. Якось виламав довгу гілляку, причепив до неї іграшку на мотузці й водив у кота перед носом. Та той навіть не ворушився. Просто сидів, виклавши вперед лапи і дивився. Так само він просто дивився, коли я надумала з ним пограти в піжмурки. Ну знаєте, коли визираєш з-за дверей, а тоді ховаєшся, і кіт одразу біжить подивитися. Це ж взагалі безпрограшна штука! Але не з цим котом… Більше з ним ніхто не грався і не гладив. Навіть ті, хто вважали себе котоманами. Чому? Не знаю чому, котячий расизм в дії.

З настанням тепла, кота почав приваблювати двір, бо ж приватний будинок. Двір став для нього незвіданим світом, який манив різнотрав’ям, звуками, комахами, та й іншими котами. Кіт тільки те й робив, що чатував, аби хтось залишив двері прочиненими. Він одразу просував носа поміж половинки москітної штори й миттю опинявся назовні. Та зразу ж знаходився хтось, хто заганяв його назад у будинок. Кілька разів йому таки вдавалося прорватися і він втікав у кущі півоній, чи забивався під гойдалку. Одного разу сховався так, що довелося виходити на пошуки пропажі. Та минулося — кіт отримав свій наганяй і продовжив будував подальший план втечі під дверима.

Ви напевно чекаєте, коли буде про те, що кіт врятував когось від гігантської сколії і всі одразу полюбили його. Але ні, нічого такого не сталося. Він собі жив і ніхто окрім дідуся не чухав йому пузо. Чому? Я вже казала про котячий расизм, тож навіть не питайте.

І до чого ж я це все? А до того, що дуже сумно, коли ти здоровенний білий котяра з сіро-рябою плямою, а тебе по-справжньому ніхто не любить. Так, ти доглянутий і нагодований, але тільки тому, що «а як же інакше?». Ніхто не мліє від одного погляду на тебе, ніхто вдоволено не мружить очі, коли ти згорнувся збоку клубком і мурчиш. Ти просто проживаєш своє котяче життя, скніючи, у світі заборон і обмежень. Адже любити, значить забрати з собою попри все — за пазухою, в торбині, на спині, байдуже, всіма правдами й неправдами, забрати. Якщо ж ні, це — не любити.
250 views11:03
Відкрити / Коментувати
2022-06-23 14:03:00 Якими лишень фарбами може похизуватися веселка після зливи!

Воно то так, але якщо йдеться про колір, забарвлення, то влучнішим буде слово барва.

Хоча, звісно, вам ніхто не заборонить сказати: вечірнє сонечко зафарбувало небо червоним.
Адже дієслова, пов’язані з обома цими іменниками, спокійнісінько можуть бути синонімами.

А от з іменниками й прикметниками їх слід вживати уважно, бо фарба — це все ж речовина, що надає колір.

Погляньте самі:
Барви літа, звучить органічніше ніж фарби літа. Барвистий метелик — аж ніяк не фарбистий метелик.
Фарбований лис за пофарбованими дверима —
розумію, нетипова ситуація, та все ж.

Слово барва запозичене з середньоверхньонімецької мови через польську і словацьку: varwe — barwa, barva.

Фарба ж, походить від нововерхньонімецької fаrbe «колір, фарба, барва», тобто varwe, що лежить в основі давнішого запозичення.

Обидві форми мають цікаві фонетичні й словотворчі варіанти:

барвинки «ворсинки»
барви́стий
ба́рвити
ба́рвний
барвни́к

фарб'я́р
фарб'ярня
фарба́н «спідниця»
фарбани́ця «жіночий одяг з фарбованої тканини»
фарба́ня «спідниця з домашнього полотна, фарбована в один колір»
фарба́р
фарба́рня
фарба́рство
фарбарува́ти «бути фарбарем»
фарби́стий
фарби́ти
фарбі́вня
фа́рбляний
фарбни́к
фарбова́лець
фарбува́нка «фарбована тканина»
хва́рба «фарба; кров (пораненого звіра)»
157 views11:03
Відкрити / Коментувати
2022-06-22 14:03:00 Ще не вмерла України…

Доки точаться дискусії щодо того, змінювати текст гімну чи ні, я принесла вам призабуте, але таке гарне слово, що означає урочисту пісню, яка вихваляє і прославляє кого-небудь або що-небудь —

Сла́вень.
Коли я промовляю це слово, то в мене аж плечі розпрямляються від урочистості. От би вживати його замість звичного терміна!

Саме слово гімн запозичене з латини через польську мову, де hymnus — це «хвалебна пісня на честь богів». Що в свою чергу походить від грецького ὕμνος «урочиста пісня». Давні греки пов’язували його з дієсловом «ткати», адже сприймали декламацію як ткацький процес, поєднання слів у мовленнєву «тканину».

Що ж, сенси красиві, аж до моменту, поки не починаєш відмінювати слово гімн

Значно краще було б вживати котрийсь із цих відповідників, бо вони прегарні як не відмінюй:

Славоспів
Сла́вець
Ша́нник
Шано́спів
150 views11:03
Відкрити / Коментувати
2022-06-21 14:03:00 Англіцизм дедлайн міцно вписався в наш словничок. І це окей, адже мова — живий організм, що постійно збагачується термінами, які передають актуальні сенси суспільства.

Та все ж, якщо ми захочемо його замінити питомим українським словом, який відповідник буде найближчим?

Речене́ць — крайній термін (дата або час), до якого потрібно виконати певне завдання.

Походить від слова ректи́ «говорити», що утворене від праслов‘янського *rekti (з чергуванням голосних rьk- : rek- : rok-).

Похідні від нього:
зарі́к «обіцянка»
обрі́к «обітниця»
рочи́тися «давати обітницю»
148 views11:03
Відкрити / Коментувати
2022-06-20 14:03:00 У прагненні відокремитися від усього російського, ми частенько клеїмо на наше, питоме, наліпки росіянізму. Так сталося зі сполучником і.

Хтось колись вирішив, що він походять з російської мови і понеслось... Зі всіх сил його намагаються замінити на більш питомий та. Проте ця думка хибна.

І — наш рідненький сполучник. Тож впевнено використовуйте, але пам’ятайте про закони милозвучності, які діють в українській мові й послуговуйтеся ними:

Між двома приголосними вживаємо і:
Роман і Матвій, а не Роман та Матвій

Між двома голосними вживаємо й:
Таня й Аліна, а не Таня та Аліна

А все чому?
Тому що сполучник та перш за все — протиставний. Ось загляньте у народну творчість:
За все береться, та не все вдається.
Жартувала баба з колесом, та в спицях застряла.


Звісно, сполучник та може бути єднальним. Але мовознавці радять вживати його тільки якщо в реченні вже використано і або й, щоб уникнути повторення:
Роман і Матвій хочуть борщу, а Таня й Аліна бажають морозива та цукерок.
142 views11:03
Відкрити / Коментувати