Konkretyka

2022-01-22 20:37:44 Чи приводять низькі податки до зменшення нерівності та буму інвестицій?

В політичних дебатах чи публіцистиці можна зустріти такі логічні ланцюги:
1) низькі податки призводять до зростання доходів і зменшення нерівності;
2) низькі податки стимулюють інвестиції.

Давайте спробуємо перевірити ці твердження на основі США, керуючись дослідженням Тома Пікетті «Капітал у ХХІ столітті» та даними по інвестиціям американських компаній.
Чому саме робота Пікетті? Тому що в ній зібрана велика емпірична база, а як зазначав Мілтон Фрідман: «теоретична робота повинна поєднуватися з емпіричною».
Джерело: Мишель де Фрей. История макроэкономики от Кейнса к Лукасу. С. 89-90.

Дуже важливо розуміти: Натягнути досвід США на Україну буде вкрай важко, бо економічні агенти (люди та компанії) знаходяться в різних умовах і мають різні проблеми. Зокрема, в США працюють інститути: судова система, захист права власності та в цілому в рази якісніші інші показники (корупції тощо), ніж у нас.
Тобто, просто взяти модель податкової системи США середини ХХ століття (високі податки) чи ХІХ століття (низькі податки) - не вийде.
Для прикладу, подивимось на індекс настроїв українського малого бізнесу від Європейської бізнес асоціації, там комплекс різних проблем, які пов'язані саме з інститутами, а не тільки з податками:
https://eba.com.ua/wp-content/uploads/2021/02/small-business-index-2021.pdf

Емпіричний аргумент Тома Пікетті. Я не можу передати всі дані, які навів Пікетті в книзі, тому обмежуюсь лише одним ланцюжком. А саме - цікавою кореляцією: зниження податків за часів Рейгана запустили процес зростання нерівності.
Тобто, доля доходів найбагатших зростає, а менш заможних падає, це не означає, що доходи менш заможних не ростуть, вони просто зростають повільніше, ніж у більш багатих.

Ставки податку, як ми бачимо на графіку, знижувались у 60-ті та в 80-ті роки: http://piketty.pse.ens.fr/files/capital21c/en/pdf/F14.1.pdf
Як наслідок, росла доля доходів у топ 0.1% населення: http://piketty.pse.ens.fr/files/capital21c/en/pdf/F9.5.pdf
У топ 1% наслення: http://piketty.pse.ens.fr/files/capital21c/en/pdf/F8.8.pdf
Тут можна побачити ставку податку (червона лінія) та долю в національному доході у топ 1% населення: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/ba/MTR-Share1.png/400px-MTR-Share1.png

Тепер, давайте в цьому контексті подивимось на відрізку другої половини ХХ століття показник інвестицій американських компаній до ВВП (графіки взяті у Credit Suisse):
https://www.ft.com/__origami/service/image/v2/images/raw/http%3A%2F%2Fftalphaville.ft.com%2Ffiles%2F2013%2F11%2FCSFig91-e1383328133434.png?fit=scale-down&source=next&width=329

На графіках ми можемо побачити значне зниження інвестицій компаній після 1980 року, що корелює зі зниженням корпоративного податку:
https://tradingeconomics.com/united-states/corporate-tax-rate

Кореляція аргумент? Вона лише дзвіночок, який показує, що ці проблематики необхідно досліджувати, щоб виявити весь спектр причин, чому, наприклад, у американських компаній впали показники інвестицій по відношенню до ВВП.

Частково ці зміни пов'язують з тим, що населення старіє, бо післявоєнний демографічний бум стимулювали компанії розширювати виробництво (це одна з ряду причин). Тобто, молоде населення з постійно зростаючим споживанням все нових товарів. Високі податки, в свою чергу, могли стимулювати більше інвестувати (в тих умовах).

Висновок. Варто зрозуміти, що податки високі чи низькі не призводять автоматично до якихось закономірних наслідків, що показує історія ХХ та ХІХ століття. Податки, в першу чергу, є ресурсом суспільства і чим свідоміше воно - тим правильніше воно ним розпоряджається, коли ходить на вибори не по-приколу…
Сам Пікетті зазначає: (…) жодна математична формула чи економетрична оцінка не може нам точно сказати, яку ставку податку слід застосувати до якого рівня доходу. Для цього потрібні колективне обговорення і демократичний експеримент.
Тома Пікетті. Капітал у ХХІ столітті. С. 518 Відкрити / Коментувати

2022-01-18 23:19:34 Ліберальна Росія майбутнього. Скільки лібералів в РФ?

Опитування Левада-Центру показало, що значна частина громадян країни-агресора, тобто РФ, скептично ставляться до стану справ у державі:
https://www.levada.ru/2021/12/23/odobrenie-institutov-polozhenie-del-v-strane-rejtingi-politikov-i-partij/

Це опитування цікаве своїми замірами настроїв населення щодо курсу держави. Зокрема, у 2021, як і у 2013 році, кількість населення, невдоволеної курсом, перевищила 40%. Проте у 2014 році таких було вже 22%, бо анексія Криму та агресія на Донбасі широко вітали в російському суспільстві, яке підтримало Путіна (який, як Ви можете пам'ятати, був підозрюваним у корупційних схемах - справа Кооперативу "Озеро" № 144128, де фігурував ще й Собчак, донька якого сьогодні створює образ “опозиції”).

Скільки ж лібералів у РФ? Важко судити, але формально можна спиратись на цифру у 22%, яку, власне, доповнює інше опитування за 2016 рік, де лише 13% громадян підтримують західну модель демократії:
https://www.levada.ru/2016/02/17/predpochtitelnye-modeli-ekonomicheskoj-i-politicheskoj-sistem/

Чому важливі ліберали? Бо саме вони в першу чергу засуджують анексію Криму та визнають відповідальність РФ за вторгнення на Донбас. Класичним представником ліберального крила РФ є колишній головний економіст ЄБРР, Сергій Гурієв:

(…) Была развязана агрессивная война - это по российским законам уголовное преступление, кроме того, я как российский гражданин чувствую ответственность за то, что в результате действий моей страны в соседней стране погибли 15 тысяч человек.

Цитата, на жаль, з випуску Гордона:



Проте чи можлива ліберальна Росія майбутнього? Історія показує, що лише два рази й на дуже короткий час вона наближалась до демократії, але в обох випадках демократію просували екзогенно. Тобто інститути заснувала безпосередньо еліта без підтримки широких мас населення, що зрештою обидва рази і викликало відкат системи:

Вперше це сталося у 1917 році, коли Олександр Керенський разом з однодумцями, серед яких був і відомий український підприємець Михайло Терещенко заснували Російську республіку, але потім прийшли більшовики.
Вдруге - після реформ М. С. Горбачова, що знищили тоталітарний режим в СРСР, але система одразу почала відкат і вже у 1999 році до влади прийшов Путін.

Чи можлива третя спроба? Якщо звернутись до своєрідної методики Дугласа Норта, який звертав увагу на залежність того чи іншого суспільства від історичного шляху (path dependence), то поки ніяких позитивних змін чекати не варто.
Суть в тому, що впродовж свого життя народи формують певні правила та погляди, яким керуються. І в РФ ці сталі величини авторитарні, бо люди у своїй більшості самі підтримують режим Путіна. Звісно, опозиція існує, зокрема ліберальні погляди можна побачити в Банку Росії (ЦБ) чи Вищій школі економіці (ВНЗ), але їх вкрай недостатньо.

В Росії, як і в Україні, відсутня демократична традиція - обидві держави завжди мали ті чи інші форми автократії. Проте, на відміну від РФ, ми маємо шанс трансформуватись. Причина в тому, що президент В. А. Ющенко під час своєї каденції розширив інтеграцію міжнародних інституцій в нашу державну інфраструктуру.
В результаті, наша залежність від міжнародної підтримки примушує владу впроваджувати, як мінімум, антикорупційні інститути. Проте саме населення все ще тяжіє до образу авторитарного лідера, що доводять не тільки соц.опитування (посилання на каналі), але й уподобання виборців, які фанатіли від образу Голобородька.

То що буде з Україною та РФ? Успішні реформи в Україні та трансформація нашої системи до моделей західних демократій неодмінно змінять і нашого агресивного сусіда. Як мінімум, похитне їхній давній лозунг “хотіте как на Украіне?”, бо з робочими судами, ефективною бюрократією і найголовніше - хорошим бізнес-кліматом та вищими доходами під боком, хто б не захотів так само? Відкрити / Коментувати

2022-01-15 21:29:01 Огляд дорами та провали ринку.

Цей пост буде досить незвичайним, адже в ньому Ви знайдете не тільки один із важливих розділів «Економікс», але й відсилку до однієї з непоганих дорам для суботнього вечора.

Провали ринку це відомий розділ в підручнику «Економікс». Зокрема, в одному з кращих за версією ФРС підручників ми можемо знайти такі чотири важливих фактори провалу ринку:

1. Недосконала конкуренція та неконкурентна поведінка.
2. Існування суспільних благ.
3. (прим.: так звані зовнішні ефекти або екстерналії).
4. Недосконала інформація.
Джерело: Sharon E Oster. Karl E. Case. Ray C. Fair. Principles of Economics. P. 290

Не лякайтесь, ми не будемо розглядати всі фактори - лише звернемо увагу на суспільні блага. Що це таке? Відповідь дуже проста: це школи, лікарні, інфраструктура та соціальна допомога, в яких безпосередньо бере участь держава.

Чому відбуваються провали/фіаско ринку? Вони пов'язані з тим, що фірми завжди максимізують свій прибуток. Тому фірми не готові фінансувати проекти, які не приносять їм прибутку (благодійні організації та меценати це окрема історія). Зокрема, ті ж дороги з малим трафіком, школи або деякі наукові програми (відсилка до фінансування науки з боку США, про що писала Маріана Мацукато у своїй книзі The Entrepreneurial State).
Тому, щоб створювати суспільні блага, держава збирає податки з фірм та громадян. В «Економіксі» також про це зазначається:

Ринок, повністю підвладний системі laissez-faire (прим. не втручання держави в економіку), не постачатиме усього, що потрібно членам суспільства. Громадяни повинні об'єднуватися, щоб забезпечити створення бажаних суспільних благ, і це досягається за рахунок державних витрат, які фінансуються з податків.
Джерело: Sharon E Oster. Karl E. Case. Ray C. Fair. Principles of Economics. P. 291

Про що дорама? Дорама називається (рос.) «Чудо дорама», її можна знайти в гуглі - для тих, хто дивиться дорами, гадаю, сайт doramy.club знайомий.

В дорамі сюжет розгортається навколо корейського селища 80-х років, яке розташоване у гірському масиві держави і не має нормальної інфраструктури. Тому жителі пробираються до найближчої станції вздовж залізничних колій.
Такі мандрівки є вкрай небезпечними, бо деякі тунелі та мости не облаштовані для переходу і тому з потягом розминутися важко, що призводить до чисельних трагедій. Головний герой, у якого, до слова, є романтична лінія та непогана трагічна історія, пише листи президенту, щоб той відкрив станцію в їхньому селищі.
Позаяк станції стоять на балансі держави, кожна нова станція - це додаткові витрати, хоча саме полотно проходить поруч з селищем. Додаткові витрати відлякують бюрократію, яка в авторитарні часи Кореї була незалежна від виборців.
Однак і ринкові гравці не можуть вирішити цю проблему, бо селище не генерує доходу й не має зацікавлених фірм, які покриють витрати на станцію чи збудують дороги, щоб зв'язати селище з містом.

Схожі історії можна зустріти і в українських реаліях: наприклад, школи, які знаходяться іноді в іншому селищі або й місті, через що держава спонсорує автобуси, які підвозять дітей. Є ще історії, коли вчитель у карпатських селах пішки дістається аж за декілька кілометрів до місця роботи, про що з незрозумілою для мене гордістю заявив президент у новорічному привітанні, яке я, на свою голову, подивився.

Головний посил в тому, що в світі немає нічого ідеального, і ринкова система є прикладом. Тому при робочих інститутах громадянського суспільства участь держави може покращити стан та збалансувати нерівності ринку. І це говорю не я, а один з кращих підручників економіки за версію ФРС США:

Jane Ihrig. Scott Wolla. Let’s close the gap: Revising teaching materials to reflect how the Federal Reserve implements monetary policy. P. 45
Примітка: В статті розглянуті підручники, які коректно описують механізм роботи ФРС та фінансової системи.
Особлива подяка читачу з чат-бота за посилання на цю статтю. Відкрити / Коментувати

2022-01-12 19:51:49 Сергій Павлович Корольов. Неоціненний внесок.

На День Незалежності я публікував три арти, на яких були зображені Корольов, Сікорський та Терещенко в образах майбутнього (https://t.me/Konkretyka/880). Тому зайвий раз нагадаю, що їх можна завантажити як шпалери:
https://linktr.ee/knyagynya_olga_world

Сьогодні - день народження великого конструктора, Сергія Павловича Корольова, і в цей день хочеться згадати непрості радянські часи, коли наші конструктори знаходилися на вістрі космічних перегонів.

Масштаб особистості геніального конструктора справді вражає, мало того - він анітрохи не перебільшений. Самі американці у чисельних публікаціях визнають вирішальну роль Корольова. Зокрема, в книзі Роджера Д. Лауніуса, визнаного історика НASA, «Reaching for the Moon, A Short History of the Space Race» можна знайти такий фрагмент:

Коли Корольов помер (14 січня 1966 року) [...], він залишив по собі значну прогалину в радянській космічній програмі. Групи інженерів одразу почали боротьбу за контроль над програмою. Одвічний суперник Корольова, конструктор ракетних двигунів Валентин Глушко взяв керування на себе. Але ніхто не був таким знавцем технічних особливостей програми, яким був Корольов, хоча б стосовно важелів об'єднання всієї програми в одне ціле та підтримки її ефективності.
Reaching for the Moon, A Short History of the Space Race. С.131 (електронне видання).

У висновках до своєї роботи автор робить цікаве припущення: а що сталося б у битві за Місяць між США та СРСР, якби С. П. Корольов не помер так рано:

Виникає питання: чи могло все скластися інакше, якби Корольов не помер так раптово? Легко уявити, що він неодмінно забезпечив би ресурсами та підтримкою в Кремлі боротьбу з американцями за першість на Місяці.
Reaching for the Moon, A Short History of the Space Race. С. 225 (електронне видання).
Примітка: Маркус Ліндрос у дослідженні «The Soviet Manned Lunar Program» зазначав, що Корольов, розробляючи проєкт нової ракети, ставив на перше місце не стільки перемогу у «перегонах за Місяць», як побудову ракети для міжпланетних перельотів.

Звісно, космічні перегони, як правильно зазначив Лауніус, радше були повторенням будівництва Єгипетських пірамід чи середньовічних храмів у Європі. Колосальна витрата ресурсів на те, щоб просто стати першим. Проте не варто забувати, що побічним ефектом цих перегонів був нечуваний розвиток науки та прогрес у технологіях.

Було б неправильно в цей день не згадати й інших вітчизняних науковців, які, наслідуючи С. П. Корольова, продовжували боротись у космічній галузі. Зокрема, про це можна прочитати на сайті КПІ ім. Сікорського, де регулярно проводяться тематичні заходи до дня польоту «Бурану» (сайт КПІ глючить, тому раджу шукати запити в гуглі):
https://kpi.ua/ru/2018-11-28-buran

Також багато матеріалів публікує все ще існуюче легендарне Конструкторське Бюро «Південне», яке зробило величезний вклад у розвиток радянської космічної програми:
https://www.facebook.com/yuzhnoye

Деякі видатні науковці досі живуть серед нас, зокрема, автор системи моніторингу Бурану, «Лотос» - Г. Т. Черчик (не полінуйтесь поставити лайк):
https://www.facebook.com/photo/?fbid=1599379896783663&set=a.1599369433451376

Шкода, що в наш час в Україні існують унікальні коментатори, які називають «Буран» чи інші космічні технології СРСР копією американських Шатлів (так, промисловий шпіонаж був присутній, але не в таких масштабах). По-перше, це відвертий обман, бо технології, використані при конструкції та на самих кораблях, різні, і, по-друге, це образа вітчизняних науковців, які, на відміну від сьогоднішніх коментаторів, зробили справжній внесок у науку.

Ще раз вітаю всіх із днем народження Сергія Павловича Корольова. Будемо сподіватись, що настане той час, коли хтось із наших громадян зрівняється з досягненнями нашої легенди, або й перевершить її. Відкрити / Коментувати

2022-01-10 10:37:45 Як порушення правил та несвідомість руйнує державу? Крах Римської республіки.

Інституційна школа економіки розглядає історію не з точки зору погані чи хороші ті чи інші персоналії, а з точки зору, які політичні та економічні інститути в ту чи іншу епоху працювали. Такий підхід дозволяє абстрагуватись від симпатій, розглядаючи минуле без рожевих окулярів.

Інститут, який зруйнував Рим, або неформальне правило у полководців республіки. Постаті римських консулів Гая Марія, Корнелія Сули та Помпея Страбона мають в собі колосальну кількість чеснот та полководського генія. Вони вигравали війни, були харизматичними та по-справжньому могутніми. Але саме вони зруйнували республіку, коли створили інститут «клієнтських армій».

Суть інституту клієнтських армій проста: окремі легіони підкорялися не Сенату, а не формально конкретному полководцю. Простими словами, вони були поза дією закону і лише від доброї волі полководця залежало чи використає він армію для отримання влади, чи добровільно її розпустить. Так, це саме ті армії, які, починаючи з доби Гая Марія, битимуться за владу для своїх полководців.
А вже наприкінці існування республіки у битві між Гаєм Юлієм Цезарем та Гнеєм Помпеєм поставлять крапку в її історії.
Хочу звернути Вашу увагу на слова історика Плутарха в життєписі Корнелія Сули, який описав цікаву зміну у відносинах між військом та його полководцем (спочатку Плутарх говорить про воєначальників минулого у порівнянні до епохи Марія, Сули та ін.):

… Це були законні командири людей, які були стримані та навчилися покірно служити своїм начальникам, і самі вони були прості у своїх особистих витратах, і вдавалися до помірних і певних суспільних витрат, вважаючи ганебнішим лестити своїм солдатам, ніж боятися своїх ворогів. Однак полководці цього пізнішого часу, що завоювали першість силою, а не заслугами, і потребували своїх армій для служби один проти одного, а не проти спільного ворога, були змушені злити образ полководця із демагогом, а потім, купуючи послуги своїх солдат за щедрі суми, щоб витрачати їх на розкішне життя, вони мимоволі зробили всю свою країну предметом продажу, а себе - рабами найнижчих людей заради панування над найкращими
Джерело: Plutarch. The Life of Sulla. розділ 12
https://penelope.uchicago.edu/Thayer/e/roman/texts/plutarch/lives/sulla*.html

Чого нас вчить ця історія з «клієнтськими арміями»? Цей приклад говорить про просте правило: закон є закон, і його не можна порушувати навіть під лозунгом «я рятую державу, тому трохи побуду диктатором». Саме тому з’явився відомий вислів, що ледве не єдиний є дзеркалом реальності:

«Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно».

Що ж повинно стримувати такі інституційні викривлення в наш час? Громадянське суспільство та культивація правил на рівні неформальних. Тобто коли узурпація чи натяк на узурпацію викликає автоматичну спільну реакцію суспільства з метою відновлення порядків демократії.
В Україні немає такого широкого громадянського суспільства, інакше ми бачили б моментальну реакцію на схематоз довкола конкурсів до важливих антикорупційних інститутів САП та ДБР.

Натомість яку реакцію дає суспільство? Те, що скумбрія насправді не коштує 8 грн! Простими словами, якби дружина президента знала ціни, то в принципі ніяких претензій до влади більше немає? Корупція подолана, олігархія зникла?
Я навіть не згадую, що телеканали та ЗМІ в демократичній державі не можуть належати будь-яким представникам бізнесу чи тим паче олігархії, бо ЗМІ - це четверта влада.

Що я хочу сказати цим постом? Якщо хтось себе усвідомлює громадянином, він повинен цікавитись політикою та економікою - це є обов'язком, бо загальне виборче право є розкішшю, якого до нашого часу не було в історії.

Наш рівень життя є наслідком якості виборців, які, крім цін на ринку, більше нічим не цікавляться. Відкрити / Коментувати

2022-01-05 10:57:12 Чому демократія? Україна як демократична держава не відбулась?

Можна навіть перефразувати: навіщо взагалі потрібна демократія та в чому її головна цінність?

Коротка відповідь: Щоб запобігти узурпації влади групою осіб, які будуть використовувати її для отримання ренти (Ротердам+, преференції олігархії тощо). Фактично інклюзивні (демократичні) політичні інститути покликані створити систему, в якій більшість населення безпосередньо впливатиме на долю своєї держави. При цьому сама державна машина працюватиме на благо всіх громадян, гарантуючи рівні права.
Проте не все демократія, що нею називається, й Україна є зайвим прикладом.

Згідно з «рейтингом» Polity IV (за 2017 рік) (використовується в дослідженнях щодо політичних режимів) ми є анократією. Тобто це режим, який містить у собі елементи як демократичних, так і автократичних інститутів. Під автократичним інститутом в нашому випадку виступають олігархи, які контролюють телеканали та економіку. В результаті чого створюються умови, коли до влади проходять лише “їхні” кандидати.

Спробуйте знайти бодай одну партію в парламенті, яка б не знаходилася під їхнім впливом. Навіть партія Голос, яка подавала великі надії, розкололася через підозри в роботи на ті чи інші олігархічні кола. На фоні такого потворного “демократичного устрою”, що ми бачимо у нас, ширяться симпатії до диктатур, та це цілковито хибний спосіб знайти вихід із нашого замкнутого кола.

А чи дійсно анократія це погано? Так, і це можна впевнено стверджувати, спираючись на масу емпіричних досліджень - роботи Авнера Грейфа або Аджемоглу та Робінсона («Чому нації занепадають», «Вузький коридор»).
Економісти Енгерман та Соколоф в роботі «Institutions, Factor Endowments, and Paths of Development in the New World» порівняли шлях країн Північної (США, Канада) та Латинської Америки. Обидві групи держав у ХІХ столітті стартували майже з однакових позицій, але перші досягли економічного процвітання, а другі - ні. Причину їхнього відставання економісти побачили в обмеженнях доступу широких мас населення до політичних та економічних прав і свобод. Фактично, владні класи Латинської Америки зробили ставку на клани та олігархію:

- В цілому, там, де існували еліти, які різко відрізнялися від решти населення за багатством, людським капіталом та політичним впливом, там вони використовували своє становище для обмеження конкуренції.
Джерело: Institutions, Factor Endowments, and Paths of Development in the New World

Щоб у Вас не було сумнівів у висновках їхньої роботи, подивімося на нещодавній приклад бізнесмена українського походження Майкла Юрковича, в якого олігарх віджав бізнес:

Канадські бізнесмени заявляють, що стали жертвою рейдерської атаки олігархів.
Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/kanadskyy-investor-z-hornuv-svoyi-investytsiyi-v-ukrayini/31629341.html

І це лише та з історій, яка дійшла до ЗМІ - уявіть тепер реальний масштаб шкоди, якої завдає наша анократія економіці, й Ви отримаєте відповідь, чому ми - одна з найбідніших країн Європи. В Україні ризиковано працювати, особливо в тих індустріях, які зайняті “недоаристократією”, яка отримує з них свою ренту.

Тому, якщо на олігархічних каналах, а особливо на їхніх ток-шоу, з'являються “нові обличчя” чи політичні партії, варто пам'ятати, що вони служать лише тому, хто їх піарить.
Олігархат як гегемон ніколи не підпустить до свого медійного ресурсу тих громадян України, чиї принципи близькі до духу Салона, афінських Архонтів, римських Консулів чи батьків-засновників США.
Тож, коли наступного разу оберуть нову проолігархічну владу, не варто шукати причини в демократії, бо вона в Україні так повноцінно і не запрацювала.

В Україні процвітає лише одна система - анократія, яку підтримують інфлюенсери, коли називають олігархат та криміналітет “великим бізнесом”, легітимізуючи його в очах суспільства. Відкрити / Коментувати

2021-12-31 18:16:56 Список літератури на 2022 рік, або що варто знати про економіку

В році, що минає, Конкретиці виповнилося 3 роки. В цьому підсумковому пості я пропоную Вам цікавий список літератури на 2022 рік, бо на новорічні свята завжди знайдеться час для читання.

Якщо Вам подобається, що робить Конкретика, можете підтримати проєкт на Патреон: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Список книг на 2022, які, на мій погляд, допоможуть зрозуміти, що відбувається довкола і що дійсно варто знати про (рекомендую читати в переліченому порядку):

Книги з українським перекладом (видавництво Наш Формат):
Дуглас Норт "Насилля та соціальні порядки";
Аджемоглу, Робінсон "Чому нації занепадають";
Аджемоглу, Робінсон "Вузький коридор";
Мілтон Фрідман "Капіталізм і свобода".

Книги з російськомовним перекладом:
Ха Джун Чанг "Злые Самаритяне"
Тома Пикетти "Капитализм в ХХІ веке";
Роберт Скидельськи "Кейнс Возвращение мастера";
Мариана Мацукато "Ценности всех вещей. Создание и изъятие в мировой экономике";
Інший погляд на проблематики в книгах вище: Людвиг фон Мизес "Бюрократія".
Методи уряду під час кризи: Ричард Ку. "Священный Грааль макроэкономики. Уроки великой рецесии в Японии".

Для тих, хто на економічному: Мишель де Фрей "История макроэкономики. От Кейнса к Лукасу".

Статті економістів:
Eric A. Hanushek. The Role of Education Quality in Economic Growth;
Bergli Rasmussen. C. Henrik Knutsen. Reforming to Survive: The Bolshevik Origins of Social Policies;
Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics.

Художня література:
Айн Ренд "Атлант розправив плечі";
Джон Стейнбек "Грона гніву".

Мій роман, в якому багато цікавого про політичні та економічні інститути на фоні фентезі-образу Русі:
https://www.wattpad.com/user/OleksandrAnt

Цікаві статті на Конкретиці:

Серія статей «Корейське економічне диво»: https://konkretyka.net/category/economical-miracle-ukr/koreya
Серія статей «Що таке планова економіка? Що сталось з економікою СРСР»: https://konkretyka.net/category/taxes-history-ukr/srsr
Що таке гроші? Розповідає Банк Англії: https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html
Як «друкується» українська гривня: https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html
Джон Мейнард Кейнс: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/velyki-imena-dzhon-mejnard-kejns.html
Мілтон Фрідман: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/milton-fridman-chastyna-i.html

Чого чекати у 2022 році? Чудово розумію, що прочитати весь той список буде вкрай важко, тому я обов'язково створю на його основі цикл лекцій (+ додам багато іншої літератури). Не можу точно сказати коли, але сподіваюсь, що після завершення повної публікації Світу Княгині Ольги (1-2 глави на тиждень, з 40 вже доступно 20).

Веселих свят і незабутніх позитивних емоцій. Відкрити / Коментувати

2021-12-29 21:49:14 Чого не вистачає Україні? Що не так з нашими правилами? США та Російська імперія.

Засновник нового інституціоналізму та нобелівський лауреат з економіки Дуглас Норт досліджував шлях країн Заходу. Тобто що такого зробили чи мали ці країни, щоб досягти стійкого та довгострокового економічного зростання.
І ні, ці фактори ніяким чином не пов'язані ані з податками, ані з регуляціями (про це трохи далі). Ключовий інгредієнт - формальні та неформальні інститути (правила/звичаї) в державі.

Що ж це за правила? Формальні правила це закони та політичні інститути, наскільки вони здатні забезпечити виконання правил. Тобто чи може така система здійснювати правосуддя, чи може вона забезпечити ротацію еліт при владі або запобігати отримувати їм ренту (корупційний елемент чи привілеї певному колу осіб).
Саме тому той же МВФ чи Світовий банк постійно нагадують Україні про необхідність розвитку інститутів:

судова реформа - щоб захистити права власності та свободи громадян. Саме захист права власності є основним критерієм як для вітчизняного, так і для іноземного підприємця;
розвиток антикорупційних інститутів - щоб очистити владу від посіпак олігархату та впливу “еліт”.
МВФ: https://www.imf.org/en/News/Articles/2021/10/18/pr21301-ukraine-imf-team-and-ukraines-authorities-reach-staff-level-agreement-on-first-review-of-sba
Важлива примітка: Вимоги стосовно ринку газу чи податків не є прямими вимогами МВФ - це лише предмет торгу з боку України, яка обіцяє досягти певних економічних/фіскальних показників за рахунок подібних політик.

Всі зусилля міжнародних організацій націлені на зведення в Україні елементарного - правової держави.

Головний фактор: Якщо взяти топ успішних країн, їхньою спільною рисою буде як раз наявність якісних інститутів. Це не просто аналогія, а саме спільна риса або характеристика для західної системи в цілому. Умовно, якщо в державі виконуються правила, відбувається ротація еліт, а громадянський капітал високий - маєте сталий економічний розвиток.
Так, є аномалії, наприклад, той же Сінгапур, який ігнорує частину політичних інститутів. Тому нобелевский лауреат Амартья Сен опублікував статтю «Democracy as a Universal Value», де зазначав, що диво Сінгапуру є унікальним. Якщо, наприклад, взяти широку вибірку серед авторитарних режимів, то ніякого "другого Сінгапуру" там не знайти. Відтак, система Сінгапуру є унікальною, але не є спільною рисою для подібних режимів.
Простими словами, вибірковий емпіризм, коли ми беремо лише одну країну і натягуємо її модель на геть іншу державу, ніяк не допоможе знайти шлях до успіху.

Маленький експеримент без врахування “path dependence”, або “залежність від шляху” по Норту: Російська імперія та США. Обидві країни наприкінці ХІХ та початку ХХ століття були капіталістичними, обидві мали низькі податки та дерегульовану економіку без робітничого законодавства.
Однак чому США, навіть з урахуванням депресій кінця XIX століття, при меншому населенні, мали ледь не в 2 рази вищий ВНП та темп зростання, ніж Російська імперія (розрахунки від економістів Angus Maddison або Paul Bairoch).
Джерела є у Вікі: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_regions_by_past_GDP_(PPP)#cite_note-maddison-4

Відповідь полягає в інститутах. Зокрема, поки Теодор Рузвельт проводив антимонопольну політику, посилюючи судову систему, прем'єр-міністр Російської імперії С. Ю. Вітте схематозив довкола залізної дороги підприємця Мамонтова, паралельно патронуючи інших корупціонерів (але це вже зовсім інша історія). Додайте сюди проблемні суди, відсутність зворотного зв'язку з суспільством (монархія) і отримаєте причини, чому імперія відставала.

Висновок. Правила координують економічних агентів і дають можливість планувати свою діяльність. Щодо Російської імперії, то її еліта, до складу якої входили Скоропадський, Терещенко та багато інших українців, дійсно була набагато перспективнішою за те, що ми маємо сьогодні, але шанси на зведення кращих інститутів в наш час в рази вищі. Відкрити / Коментувати

2021-12-26 21:28:33 Крах імперії та народження України або роль М.С. Горбачова.

Мало кому відомо, а як взагалі стали можливі демократичні перетворення в тоталітарній системі? В цьому пості познайомимося з особливою роллю президента М.С. Горбачова, дії якого заснували демократичну традицію та знищили тоталітарну.

Трохи економічних передумов доленосних змін. Радянська економічна модель директивного планування (абсолютний контроль держави) вичерпала себе в 60-х, коли за кількісними показниками досягла свого піку у перегонах з Заходом. Тобто СРСР успішно зміг використати так звану «модель наздоганяючого розвитку» (Фрідріх Ліст), яка полягала, по суті, у копіюванні вже існуючих технологічних ланцюгів.
Однак через масу факторів, про які писали Ален, Грегорі, Корнаі та навіть радянський Ханін, Союз не спромігся створювати інновації (прориви лише в окремих індустріях, оборонка, космос і суміжні індустрії, як штучний інтелект (Адельсон-Вельський) тощо), про що є цікава стаття на сайті Конкретики:
https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

Після цього була невдала реформа Косигіна, яка ставила на меті надати більше незалежності підприємствам, щоб таким чином простимулювати їхню продуктивність. Але така реформа потребувала повної перебудови радянської економіки, тому була згорнута (її наслідки додали факторів дестабілізації).

Додатковий і, напевно, ключовий фактор це те, що роль самого Держплану починаючи з 50-х поступово зводилася до бухгалтерії та прийому заявок від міністерств, а не самого планування. Наслідком цього стали 80-ті роки та скажене загострення дефіциту товарів (дефіцит супроводжував СРСР всю історію).
Простими словами, економічний дисбаланс був похідною рішень, які були ухвалені самою системою, а не аргументів Гайдара про ціни на нафту чи золото.
Примітка: Також у планової системи є багато інших негативних факторів.

Одне рішення, яке змінило хід історії України. У 1985 році М.С. Горбачов провів доленосну ротацію в головному органі СРСР - Політбюро КПРС. Цей орган фактично керував країною, скеровуючи її вектор розвитку. Горбачов замінив усіх противників реформ на симпатиків і навіть посунув мастодонта та свого патрона, А.А. Громико.
В результаті нове Політбюро взяло курс на «Перебудову», запустивши демократичні реформи. Саме в добу Перебудови в Україні пройшли перші легітимні та демократичні вибори, на яких обрали І Верховну Раду України, яка згодом і проголосувала за незалежність.
Важливо згадати: Допуск до виборів в УРСР частини дисидентів В.М. Чорновола та інших.
Додатково, просування кооперативного руху та передача власності на місця створили центробіжні сили («червоні директори»), які, відчувши, що таке приватна власність, розпочали демонтаж системи знизу. І найголовніше досягнення - відродження підприємництва.

Звісно, президент Горбачов не бажав розвалу СРСР, але саме його дії та переконання у демократичній традиції запустили механізми, в яких не було місця імперії. Сам президент, на щастя для всіх нас, прийняв рішення народів СРСР (легітимізація СРСР відбулась на виборах 1990 року або після 74 років з моменту більшовицького перевороту) та не став боротися за владу.

Висновок. Імперії швидко розпадаються, коли в них проникають демократичні цінності. М.С. Горбачов наговорив багато після 2014 року або був змушений роздавати дивні коментарі, бо, як нам всім відомо, руки КДБ (ФСБ) дуже довгі. Шкода, що людина, яка змінила хід історії, скоріш за все побачить свої останні дні в режимі, з яким він сам боровся.
Для нас його постать важлива, як постать того, хто демонтував страшну систему. Проте президент М.С. Горбачов лише запустив демократичний процес, президент Л.М. Кравчук закріпив (проте потім трапився кучмізм), а вже президент В.А. Ющенко розпочав новий етап еволюції нашої демократії.
У 2014 році настала нова трансформація, яка лише за умови активності громадян призведе до остаточного закріплення демократичної традиції.

Рекомендую статтю про «Перебудову» М.С. Горбачова: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/myhajlo-sergijovych-gorbachov-perebudova.html Відкрити / Коментувати

2021-12-24 10:15:29 Призов жінок в українську армію. Дах зірвало?

Перш ніж почати розмову про нову “геніальну ідею” зі створення паперової армії, я хочу навести цитату з інтерв'ю на УП «Чому військові йдуть з армії?»:

Особисто для мене точкою неповернення стала підробка, коли я як командир окремого взводу сидів у наметі з 26 мішенями та ручкою мусив робити там дірки, ніби ми по них стріляли.
Потім на кожній знаходив СТП – середню точку потрапляння, на кожну одиницю зброї взводу робив такий маленький паспорт, де писав, як вона нібито стріляє по цій нібито мішені.
Це імітація процесів, а не робота на результат. І так усюди в армії.
Джерело: https://life.pravda.com.ua/society/2021/05/27/245008/

Це один з прикладів, який показує, що бюрократія часто прагне імітації, а не реальних реформ.

Коли в окопи? Жінок, на щастя, в армію не призивають, але створюють умови, що формують негативний образ держави для власних громадян.

Самі подумайте: у жінок фактично виникло зобов'язання зібрати документи, пройти медкомісію (визначення стану здоров'я), а потім ще й можливі збори на навчання/халявну працю (можуть залучати до роботи на потреби армії) тощо. Бо коли ви знаходитеся на обліку і з'являється наказ МО, Ви зобов'язані його виконувати.
В той самий час проходить “конкурсний відбір” очільників ДБР та САП, які повинні боротися з корупцією, але так виходить, що їх призначають ті з ким вони повинні боротися (розслідування від Бігуса):

САП:


ДБР:


Пост про хронічний провал реформ в Україні: https://t.me/Konkretyka/910

І логічно, що наші люди питають: А заради чого весь цей гемор з обліком, якщо впродовж 30 років у нас відбувається імітація зведення державних інститутів?
І тут питання не в патріотизмі, а в тому, що подібні ініціативи, де громадянин щось винен (і це з урахуванням податків 40-50%!), чомусь йдуть повз обов'язків політиків та призначеної ними бюрократії! Коли довкола тотальна корупція, про яку широку громадську свідомість може йти мова?!
Мало того, сама призовна армія є середньовіччям (ХХІ століття на дворі) та екстерналією (зовнішнім ефектом) для тих же хлопців, які змушені йти до ВНЗ або “вчитися” в аспірантурі, щоб не втратити роки в армії.

Знову аналогії з Ізраїлем... Є цікаве розслідування, про масштаби ухилення від служби в ЦАХАЛІ (відео на івриті, але є опис):
https://www.mako.co.il/news-channel2/Friday-Newscast/Article-50b0d837cc76f31004.htm?fbclid=IwAR1uComQIAwtHxLkyWwKedaJYLnwhPOGcH9T-lr90AJNN-XSA_uWKjasozY
Примітка: У свій час показувала подруга з Ейлату.
Бонус про “дезертирів Цахалу” або душок радянської армії: https://lawoffice.org.il/ru/%D0%B4%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%8B-%D1%86%D0%B0%D1%85%D0%B0%D0%BB%D0%B0/
Справжня сила ЦАХАЛу в ядерній зброї та підтримці США (дотації і статус союзника). І взагалі, як можна порівнювати країни, які мають абсолютно різні умови та корені (метіс/історія Ізраїлю радикально відрізняється від України).

Може час реформ? Дійсно, а нащо ото перейматися економікою чи тою ж якістю освіти, яка, нагадаю, згідно з фундаментальною роботою економіста зі Стенфорду Еріка A. Ганушека (та сотень інших емпіричних робіт), яку опублікував World Bank, є ключовою для економічного зростання:

Якість освіти має значний вплив на індивідуальні доходи населення та, як наслідок, на економічне зростання.
Джерело: Eric A. Hanushek. The Role of Education Quality in Economic Growth.

Економічне зростання збільшує надходження в бюджет, а він, своєю чергою, фінансування армії, яка нарешті змогла б замість ремонту старих МІГ-29 закуповувати американські літаки та нарешті оновити ППО та ПРО до стандартів XXI століття (основа оборонни, якої у нас немає!).
Ні, політиків (координують МО) такі рішення не цікавлять, бо це занадто складно. А от на папері намалювати жінок як потенційні резерви - от це можна, бо не потребує від цих “геніальних менеджерів” жодних зусиль. А от в тих же військоматах та особливо для жінок додасть непотрібного головного болю.

“Епічне” майбутнє нас чекає, браття та сестри. Відкрити / Коментувати