Konkretyka

2021-01-26 15:39:04 Бюрократія. Бізнес Ахметова в США +593 млн дол.

Дисклеймер: Антикорупційна діяльність є важливою для виявлення схематозу, тому цим постом я не заперечую її необхідність. Проте хочу звернути увагу, що вона не може бути головною ідеєю для цілої держави.

Я не фанат публікацій про олігархат чи корупцію, бо ця інформація - марна витрата часу. Чому? Банально подивіться кількість розслідувань з боку антикорупційних медіа (про антикорупційні служби згадувати навіть не буду), а реальних результатів після них - майже нуль.
Та й взагалі, розмови про корупцію чи олігархат не вирішують головної проблеми - ми живемо в умовах «crony capitalism», або «кумівського капіталізму». Економіка, монополізована купкою осіб з майже повним контролем медіа, та політична система, в якій олігархічні клани сильно впливають на бюрократію.
На фоні цього антикорупційні медіа не пропонують громадянам жодної дієвої моделі, яка збільшить в їх гаманцях кількість грошей. Вони здебільшого пропонують пофіксити бюрократичну систему й очікувати, що це матиме результат. При тому ігнорують той факт, що основні завдання, покладені на бюрократію, не генерують багатство, бо це:

1. Перерозподілення багатства через податки (redistribution tax policy);
2. Управління бюджетними процесами та видатками (держава - поганий інвестор).

Так, бюрократія в особі законодавців може генерувати закони, які конвертуються у збагачення громадян, але це, як правило, пов'язано з дерегуляцією та дефіскалізацією, або зі створенням умов для бізнесу (соціалістичні ініціативи не розглядаємо). Тому можна 100 разів фіксити бюджетні витрати, але від цього грошей в державі більше не стане. При цьому засади для появи бюрократії веберівського типу відсутні. Відповідно й збирати 40% ВВП податками абсурдно.

Олігархат, або приклад. В Україні ходить легенда, що США буцімто буде боротись з українськими олігархами. Важко сказати, який їм з того зиск, якщо політика США стосовно її геополітичних суперників у XXI столітті кардинально відрізняється від подій XX століття, коли Америка дійсно проводила активну політику (та й тоді скоріше косметично втручаючись у справи країн-союзників).
Отож не дивно, що компанія головного стейкхолдера України генерує непогані обороти у розмірі 1.5 млрд у 2019 році (не є прибутком), і 593 млн. у 2020 [1]. Також у 2020 році компанія Ахметова (United Coal Company LLC) отримала 21 млн допомоги від уряду США в рамках програми Paycheck Protection Program (інфо видання POGO [2]).
Загалом бізнес українських стейкхолдерів в США йде непогано, хоча й наявні проблеми. Зокрема, існує розслідування проти Коломойського, ба навіть претензії з боку регуляторів стосовно безпеки праці на шахтах United Coal Company LLC. Однак, згідно із заявою материнської компанії Ахметова, жодних претензій з боку регуляторів США до американської дочки зараз немає.
Простими словами олігархат має цілком легальний бізнес в ЄС та США і спокійно ним управляє. А всілякі фільми, в тому числі «Спадкоємець», навіть не були прокоментовані президентом. Смішно про це говорити, але навіть Путін відреагував на фільм Навального про славнозвісний палац (і хоча фільм про Щербаня не зачіпає президента, 1 млн переглядів для України про щось говорить).

Висновок. Боротись із вітряками круто - стабільний грантовий дохід, бонус у вигляді класного продакшену для людей, бо вони жадають «хліба та видовищ». Тільки от такий шлях жодним чином не допоможе збагатити громадян держави. Україна повільно зникає - з 52 млн населення за тридцять років прийшла до 38, а може й менше, що є найгіршим і найстрашнішим результатом…

Джерела:
1. https://www.dnb.com/business-directory/company-profiles.united_coal_company_llc.3fc32edfa10d0318535be4bcda7d9402.html
2. https://www.pogo.org/investigation/2020/08/how-a-ukrainian-oligarchs-companies-got-paycheck-protection-program-loans/ Відкрити / Коментувати

2021-01-23 16:41:24 Як СРСР підштовхнув Захід до демонтажу «laisser-faire».

Laisser-faire - принцип невтручання держави в економіку, який домінував в економічній науці протягом всього ХІХ століття й аж до 30-х років XX століття (особливо уважні знають, що перше зазіхання на laisser-faire відбулося під час впровадження «ПДФО» в США та Британії).
Однак у 1929 році почалася Велика депресія, тож падіння американської економіки майже у два рази змусило інтелектуалів шукати вихід з ситуації. Бо традиційно, щойно настають важкі часи, популістичні ідеї починають домінувати в суспільстві - як наслідок, відбуваються революції.
Піднесення Радянського союзу у добу НЕПу змусило багатьох звернути увагу на схід Європи. Цей факт підтверджує й один з найавторитетніших економістів - Мішель де Фрей у своїй фундаментальній праці «Історія макроекономіки»:

«В 1930-ті роки потужний економічний стрибок в Росії створював реальну можливість для партій, які тяжіли до ідей комунізму, забезпечити собі перемогу на виборах (або захопити владу менш традиційним способом) (…) Простими словами, капіталізм опинився в небезпеці як з економічної, так і з політичної точки зору, і Кейнс (прим.: головний “руйнівник” laisser-faire) розумів, що для виживання необхідно зробити важливі зміни» [1].

Увага економістів тої доби до СРСР не дивна, бо навіть з комплексного дослідженням Андрія Маркевича та Марка Гаррісона [2] ми можемо побачити, що до кінця 1930-х економіка повернулася на рівень 1913 року. А з урахуванням колосальних економічних втрат (приблизно -80% випуску промислової галузі) під час Громадянської війни 1917-1922 подібний стрибок за 10 років виглядав з точки зору кількісних показників дивовижним.
Звісно прихильники лівого шляху на Заході не знали реальної ціни подібних перетворень. Однак у стані глибокої економічної кризи навряд хтось був готовий прораховувати ціну на майбутнє. Тому не дивно, що навіть президент США Рузвельт проштовхував ідею «кодексів конкуренції» (скасовані всупереч волі Рузвельта Верховним судом США), які за своїм принципом походили на радянську модель (регулювання цін тощо).
На фоні вищепереліченого Кейнс і починає діяти, публікуючи спочатку свій «Трактат про гроші» у 1931 і вже у 1936 році «Загальну теорію». В цих роботах він розпочав нову сторінку в макроекономіці, де участь держави була емпірично (формально) та теоретично переосмислена. Фактично саме з того часу з'явилися сучасні підходи, які застосовуються державами (соціальна підтримка, широке втручання в час кризи, державні інвестиції). Передбачувано, що самого Кейнса через його роботи звинувачують у прорадянських поглядах, до того ж він дійсно двічі був в СРСР - у 1928 та 1936 році, ба навіть позитивно про нього відгукувався (відомо з різних джерел). Проте той самий Мішель де Фрей вказує на інше:

«В розумінні Кейнса (прим.: демонтаж laisser-faire) не означав прихід соціалізму. Навпаки, його завдання було в тому, щоб не допустити його появи та зберегти демократичні цінності» [3].

З усім тим, з тої ідеї регулювання широка фіскалізація стала основою державної політики й до принципу laisser-faire масштабів XIX ст. більше не повертались.

Висновок. Дивовижні кількісні показники, а саме стрибок 20-х в СРСР та динамічний розвиток 30-х, підштовхнули багатьох на Заході до перегляду обсягу участі держави в економіці. Про що мова, якщо навіть видатний Пол Самуельсон в 1960-х (знову таки в добу економічного стрибка СРСР) припускав, що США ризикують програти на дистанції (і це не було пов'язано зі статистикою СРСР, бо у ЦРУ мало власну статистику). Однак історія показала геть інші результати.
Чим повчальна ця історія? Сьогоднішня прихильність США (домінанта прогресивізму думки) до лівих принципів буде провокувати зміни по всьому світу.
Фіскалізація близько...

Джерела:
1. Мишель де Фрей. История макроэкономики. От Кейнса к Лукасу и до современности. С. 4.
2. Andrei Markevich та Mark Harrison. Great War, Civil War, and Recovery: Russia’National Income, 1913 to 1928. P. 10
3. Мишель де Фрей. История макроэкономики. От Кейнса к Лукасу и до современности. С.8. Відкрити / Коментувати

2021-01-21 14:14:50 Ситуація в США, або дорога до гібридного капіталізму відкрита.

Розгром Республіканської партії США та її внутрішній розпад відкриває дорогу для Демократичної партії США на найближчі 10 років. На мій суб'єктивний погляд республіканці мають вкрай малі шанси на повернення контролю над Палатою Представників або Білим домом (в Сенаті ще є шанс).
Звідки такі радикальні висновки? Все досить просто - США змінюються демографічно. За останні роки частка білого населення впала з 65% у 2008 році до 60% у 2019 1. Якщо відкрити статистику останніх виборів президента США, то ми побачимо цікаві закономірності:

Афроамериканське населення за Байдена: 87%;
Афроамериканське населення за Трампа: 12%;
Біле населення за Байдена: 41%;
Біле населення за Трампа: 58%;
Латиноамериканське населення за Байдена: 65%;
Латиноамериканське населення за Трампа: 32%.
Примітка: У 2016 році Трамп та Клінтон мали схожі цифри.
Джерело: Edison Research для National Election Pool. Дані також доступні у Вікіпедії, опитування Edison Research є регулярними.

Давно вже не секрет, що значна частина людей “people of color” голосують за демократів. Одна з причин такої підтримки полягає у прихильності демократів до політики міграції та лівих постулатів. Підтвердженням цього є той факт, що Байден планує в перші 100 днів запропонувати законопроєкт, завдяки якому 11 МІЛЬЙОНІВ нелегалів зможуть претендувати на громадянство США.
Джерело: https://www.reuters.com/article/us-usa-immigration-biden-factbox-idUSKBN27O00R
Якщо подібний законопроєкт буде прийнятий, то більша частина нових голосів звісно відійде демократичній партії. Дивно, що подібні ініціативи є нормою для цивілізованої країни, бо тут однозначно видно поле для здобування політичних очок конкретною партією США.

Чому гібридний капіталізм? Відповідь знаходимо у програмі Байдена та його ініціативах. Активне регулювання, широка соціалка та різке підвищення мінімальної оплати праці це комплекс заходів, який не має зворотнього ходу. І це комплекс заходів, який змусить бізнес платити більше, а це своєю чергою буде підштовхувати капітал до втечі. Тобто, з одного боку США капіталістична країна, а от з іншого має сильні лівацькі політики.
До речі, вже через падіння дохідності трежеріс (американського боргу), який раніше акумулював світовий капітал, США ризикують зіткнутися із сильним відтоком капіталу. Зокрема Goldman Sachs та маса інших аналітиків у профільній статті Financial Times прогнозують цього року падіння долара у відношенні до основних валют й причина в постійному викупі ФРС на свій баланс боргу США, що демпінгує ставку трежеріс і знищує привабливість для інвесторів американського боргу. На додачу, про це ще минулого року писав BlackRock, коли рекомендував інвестувати в золото.
Джерело: https://www.ft.com/content/9e58d2fb-37c5-432e-b4c6-dcf862d43b7d

Однак Демократична партія США та її виборці всі ці небезпеки ігнорують. З іншого боку, воно й не дивно, і скоріш за все є лише початком лівого домінування в США. Причиною таких висновків є молодий лівий електорат:

49% молодого покоління США підтримують ідеї соціалізму;
51% прихильні до капіталізму.
Джерело: https://news.gallup.com/poll/268766/socialism-popular-capitalism-among-young-adults.aspx

Позаяк основні ЗМІ так чи інакше грають на боці лівої повістки, нарощування саме лівих практик в США буде тільки зростати й наступне 10-ліття це покаже. У капіталістичного руху в США немає особливих перспектив - не тільки через геп у нерівності, але й через втрату публічного поля.

До чого готуватись нам? До високих податків та тотального регулювання (США встановлює світові тренди), бо лівих в Україні більше, ніж в США. І до речі, багато наших ЗМІ та “розважальних” проєктів сидять саме на грантах з лівацькою основою. Нагадаю, що в історії не було успішних країн, де з самого початку домінували ліві ідеї.

Статистика:
1. https://www.kff.org/other/state-indicator/distribution-by-raceethnicity/?dataView=1¤tTimeframe=0&sortModel=%7B%22colId%22:%22Location%22,%22sort%22:%22asc%22%7D Відкрити / Коментувати

2021-01-19 19:41:17 Ціна на газ. Неадекватна критика.

Передісторія: Уряд зафіксував ціну на газ і тут почалося: «соціалізм», «знищення конкуренції», «монополія Нафтогазу», «енергоефективність» тощо.

Ринкова модель є безальтернативною для розвитку економіки, однак навіть мейнстримна економічна думка (домінантна на Заході), яка здебільшого заснована на неокласиках, підтримує втручання держави під час кризи. Я не буду перераховувати всі аспекти та постулати мейнстриму, але не поділяти ідею підтримки населення в такий час це, м'яко кажучи, дивно.
Це помітно резонує зі словами Джанет Йеллен (кандидатка на посаду міністра фінансів США), промова якої з’явилася у Financial Times, в якій вона пояснює розширення пакету допомоги Байдена на 1.9 трлн: «Я вважаю, що в довгостроковій перспективі переваги набагато перевищують витрати, особливо коли ми турбуємось про допомогу людям, які довгий час боролись з кризою».
Джерело: https://www.ft.com/content/72ca778e-4486-45fe-a990-74551dc95a8f
Стосовно промови Йеллен: Хоча в самій промові багато відверто лівих постулатів, які нагадують часи комунізму, сама допомога під час кризи є прямим наслідком низки фундаментальних досліджень, а не ліній ідеологій.

Я вже наводив приклад, коли під час кризи циркуляція грошей в економіці сповільнюється через порушення сформованих економічних зв'язків. Про важливість підтримки писав навіть Мілтон Фрідман, коли досліджував поведінку ФРС в часи Великої Депресії. І хоча там контекст стосувався банківської системи, це не змінює того факту, що криза нищить звичні процеси в економіці. В результаті - втручання на кшталт додаткової емісії, прямі виплати населенню, є адекватною відповіддю на кризу. Тобто держава заміщає власними ресурсами ринкові, які внаслідок кризи формально зникли (втрата доходів, збанкрутіння тощо). Без її участі ця спіраль може бути затягнутою (десятиліття, якщо брати Велику Депресію та Японську рецесію 90-х).
Беручи до уваги саме урок «Великої депресії» у 2008 році Бен Бернанке почав «кількісне пом'якшення» (емісію) і ми уникнули повторення «Великої депресії», простими словами економічна наука прогресує і вчиться на помилках, на відміну від журналістів.
Примітка: Річард Ку у своїй роботі «Уроки великої японської рецесії» казав спираючись на японський досвід ще 90-х років про нагальність такого роду допомоги!

Додатковим аргументом на користь заморозки цін на газ є той факт, що структура витрат українського населення дійсно жахає. Зокрема харчові продукти за даними Держстату займають 48% від витрат, коли у Польщі - 24%, а в ЄС - 12.1% (дані 2018-2019 рр.). При цьому витрати на комунальні послуги займають 13% у Держстаті, але якщо взяти опитування КМІС та інфо зі «Спілки власників житла України», то цифри зовсім інші: 21% українців вказали, що витрачають на оплату послуг ЖКГ більш ніж половину доходу сім'ї.
Джерело: https://spilka.pro/skilky-ukrayintsi-vytrachayut-na-komunalku-ta-skilky-vzhe-zaborguvaly-u-2020-rotsi/

Бачимо, що навіть на фоні цього уряд не впровадив жодної програми підтримки населення - точніше жодна із наявних програм і близько не схожа на заходи ЄС чи США. Відповідно зниження цін на газ це необхідний інструмент, щоб хоч якось компенсувати населенню жебрацьке існування. При цьому подібний крок навіть позитивно впливає на інфляцію, зокрема знизивши її тиск на низькі доходи населення.

Висновок. Критикувати методи підтримки населення в умовах економічної кризи або називати їх популізмом є в першу чергу профанацією, бо дані заходи застосовуються в шокових умовах. При цьому самі урядовці є не меншими профанами, бо пільгові ціни на газ (або дод. виплати) треба було впроваджувати в рамках плану підтримки населення ще влітку, а не зараз. Звісно було б куди ефективніше роздати гроші населенню згідно з рівнем їхніх доходів, але для цього потрібно мати досконалішу систему обліку доходів громадян (хоча нашим бюрократам таке довіряти не можна).
P.S.: Незвичайні шокові умови вимагають незвичайних, але негайних та ефективних заходів з допомоги населенню. Відкрити / Коментувати

2021-01-17 12:25:16 Інфраструктура та її вплив на регіональну економіку.

Однозначно можна сказати, що більшість цитованих академічних робіт, які досліджують інвестиції у інфраструктуру та їх ефекти для макроекономіки, говорять про позитивну сторону. Однак цілі та результати таких капіталовкладень є різним: десь, як от в Японії, високошвидкісними лініями стимулювали компанії в кризу, а десь інвестували у розвиток промислових регіонів, як в Польщі.

На дану тему є досить цікаве дослідження від 2020 року - «Accessibility in the regional CGE framework: the effects of major transport infrastructure investments in Poland», написане польськими економістами за участі іноземних фахівців. В ньому розглядається вплив інвестицій в інфраструктуру на регіони Польщі. В дослідженні економісти намагаються визначити спираючись на різні макроекономічні показники, що змінилось в економіці після капіталовкладень держави та бізнесу.
Для нас це дослідження цікаве скоріш другорядними його висновками. Серед усього дослідники зазначають:

Є чотири регіони, для яких загальний вплив великих інвестицій в дороги був більш значним (…): Kujawsko-Pomorskie, Lubuskie, Pomorskie, Wielkopolskie (…). Вищевказані регіони - єдині, де значна частина інвестицій в дороги була вкладена приватними інвесторами.

Цей момент особливо цікавий, бо мова йде про побудову інфраструктури для промислових регіонів у західній частині Польщі та про участь держави й приватних компаній у побудові інфраструктури під них. Варто також зазначити, що два з цих регіонів - Pomorskie та Wielkopolskie - мають вищі показники індексу людського розвитку (HDI), ніж в середньому у всієї Польщі. Також обидва регіони можна назвати промисловими/сервісними центрами країни, а разом всі 4 регіони мають вищий регіональний ВВП, ніж східні регіони Польщі. Простими словами значні інвестиції в інфраструктуру були спрямовані саме в промислові регіони (здебільшого).
Проте економісти зазначили досить цікавий момент - зважене вкладення грошей в інфраструктуру не призвело до відчутного зростання торгівлі (експорт/імпорт), а як наслідок і ВВП:

Існує дуже мало досліджень, які емпірично підтверджують взаємозв'язок між міжнародною торгівлею і внутрішньої дорожньою інфраструктурою. Наприклад, Albarran et al. (2013) виявили, що розвиток останнього збільшує ймовірність експорту для іспанських фірм. Coşar and Demir (2016) показують, що поліпшення внутрішньої мережі автомобільних перевезень позитивно корелює з міжнародною торгівлею в випадку з Туреччиною. Volpe Martincus and Blyde (2013) доводять, що занепад внутрішньої дорожньої інфраструктури після землетрусу 2010 року в Чилі негативно вплинув на її експорт. Проте нам не відома жодна робота, в якій оцінюється вплив внутрішньої мобільності на міжнародну торгівлю. (...) Статистичні дані про міжнародну торгівлю показують, що більшість нових країн-членів ЄС, які приєдналися або у 2004, або у 2007 році, відчули аналогічне зростання торгівлі за період 2005-2015 років (...) І це попри те, що основні інвестиції в дорожньо-транспортну інфраструктуру в цих країнах значно відрізнялися.

Отже, що ми дізнались для України? Як і в аналогії з Кореєю, проєкти з великих капіталовкладень у інфраструктуру йшли пліч-о-пліч з промисловими інвестиційними програмами. Звісно траплялись і винятки, але вони здебільшого мали локальну важливість, до того ж з 24 млрд євро, витрачених на дороги, 10 млрд подарував ЄС. Тому, коли в Україні розказують про шалений вплив нових доріг на економіку, варто розуміти, що це PR-акція і не більше, бо ніяких масштабних промислових центрів у нас не з'являється і не з'явиться у найближчому майбутньому. Відповідно бюрократам краще зосередитись на вже наявних головних магістралях держави.

Примітка: Вплив на внутрішню торгівлю та логістику не розглянутий, однак в жебрацьких умовах українського споживача на реальний ефект від покращення доріг не варто розраховувати. Треба більше продавати на експорт, щоб споживач багатшав, і вочевидь це має бути не сировина... Відкрити / Коментувати

2021-01-13 13:51:33 День народження Сергія Павловича Корольова!

Пропоную Вашій увазі статтю (пост повинен був бути опублікований вчора. бо день народження 12 січня), з якої, базуючись на даних з академічних джерел, Ви дізнаєтесь, що думали в США про С.П. Корольова та який хитрий план у нього був. Також Вам стане відома історія про ще одного видатного вченого, який працював в київському інституті "Квант", та його науковий шлях.

Історія космічної галузі та електроніки тої доби це не просто зеніт слави наших науковців, але й свідчення того, що Україна вже одного разу позбавилась ганебного статусу аграрної держави. Тож варто пам'ятати про це, а також не забувати той факт, що олігархат та афільовані з ним сили змарнували шанс держави перевершити золоту добу науково-дослідних інститутів другої половини XX століття.

На додачу варто пам'ятати, що треба розділяти політичний режим та економічні чи наукові досягнення минулого. Інновації та технологічний прогрес в галузі генної інженерії і це - найважливіше. Залишилось лише дочекатись, щоб для них знову були створені умови в Україні, але цього разу на засадах вільної економіки.

Стаття про українську електроніку (глава про С.П. Корольова окрема): https://konkretyka.net/ukraine/ukrayinska-elektronika-velyki-osobystosti.html Відкрити / Коментувати

2021-01-12 11:19:05 Чим відрізняються дороги ЗЕ та Пак Чон Хі?

Експортоорієнтована модель економіки це єдиний шлях для держави, яка прагне вийти з рангу країн третього світу, щоб зрештою потрапити в перший. Доказом цього є всі країни, які у другій половині XX століття приєднались до елітного клубу: Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Японія та Ізраїль.
Проте що саме експортували ці країни? Звісно не олігархізовану металургію і тим паче не зерно з полів латифундистів… В цьому пості поговоримо про різницю у кінцевих цілях побудови інфраструктури.

Важливо знати. Імпортна складова у будівництві доріг. Одним з основних компонентів є бітум, а головним його виробником є «Укрнафта», яка знаходиться під контролем олігарха-власника каналу 1+1. При цьому сам бітум по суті є продуктом нафтового комплексу, тобто в тому чи інакшому вигляді - імпорт.
За даними про Pro-Consulting понад 77% бітуму мають іноземне походження: https://pro-consulting.ua/ua/issledovanie-rynka/analiz-rynka-bituma-v-ukraine-2019-god

На додачу, ринок будівництва захоплений «дочками» турецьких компаній (українські компанії звісно ж «випадково» програли конкуренцію) - відповідно доходи так чи інакше виводяться з країни.
Простими словами, будівництво доріг у більшості випадків означає зростання імпорту, а зростання імпорту = попит на валюту = слабка гривня. Звісно, масштаби не катастрофічні для валютного ринку, але все-таки.
З цього ми розуміємо, що будівництво доріг у нас і в інших країнах має різні ефекти: якщо для одних це стимулювання національного виробника, для інших - це здебільшого стимулювання імпорту. Відповідно кейнсіанські ідеї стимулювання економіки через інфраструктурні проєкти це доволі специфічна пропозиція.
Яка у нас інфраструктура? Україна дуже бідна країна - не більше 3к дол. ВВП на душу (Польща - 15к + дотації в сотні млрд. з ЄС), тому ми маємо той рівень доріг, який відповідає масштабам економіки.
Якщо побудують дороги, чи зростатимуть доходи громадян? Ні, це примітивне розуміння ролі інфраструктури в добробуті громадян в Україні. Хоча для аграрного типу інфраструктура є важливою стороною. До речі, саме розвиток залізничних колій у США у другій половині ХІХ століття призвів до епохи зниження цін на харчові продукти тощо. Але ми живемо вже в іншу - технологічну еру, й ефекти від інфраструктури в аграрній Україні чи технологічній Німеччині мають космічну різницю.

До чого тут Корея та Пак Чон Хі? У 1968 році він почав масштабне будівництво дороги Gyeongbu Gosokdoro, яка об'єднала Сеул та порт в Пусані. Дорога була побудована в рамках проєктів корейських еліт з індустріалізації, та для спрощення доступу імпорту та експорту промислових товарів. Простими словами, в Кореї дороги будували маючи в руках стратегію технологічного розвитку, а не білборди з автографами.
Зазначу, що я не говорю про необхідність брати приклад з диктатора Пака - мова про те, що цілі непорівнянні. На додачу, Україна експортує сировину і завдяки кращим дорогам цей процес значно поліпшиться, але чи буде хтось жити в державі, коли сировинні індустрії дають всього 400 дол. середньої ЗП? Умовно реальну вигоду від кращих доріг отримують головні стейкхолдери держави (олігархат-власник), а не її громадяни.
Так, хороша дорога зберігає ходову і спрощує логістику, але в умовах тотального сировинного експорту, який породжує низькооплачувані робочі місця, жодним чином не збільшує кількість грошей в кишенях громадян (низький мультиплікативний ефект).

Висновок. Інфраструктура має мультиплікативні позитивні наслідки для регіонів та окремих індустрій, але в умовах бідної країни ці витрати без індустріальних планів не призведуть до реального зростання добробуту. А отже куди ефективніше обговорювати зниження податкового тягаря для населення, ніж збільшення витрат на дороги, якими будуть вивозити зерно та прокат…

Примітка: Про академічний бік теми поговоримо в наступному пості. Відкрити / Коментувати

2021-01-07 15:22:06 Золота середина: чи існувала вона в імперії?

У відповідь на попередню статтю, в якій ми детально розглянули економіку та різні сторони Російської імперії, надійшло цікаве питання: «Чи була епоха капіталізму в імперії золотою серединою?». Дійсно, імперія на початок XX століття завдяки застосуванню капіталістичних принципів мала такі характерні риси: низькі податки, свобода підприємництва, мінімальна бюрократія, як наслідок - значний стрибок вперед.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

«Лірика»: Проте важко сказати, що імперія взагалі усвідомлювала капіталістичні ноти та сенс, який несла в собі ця епоха. Насамперед ми можемо це побачити з рішення імператорської адміністрації стосовно майна того ж «Сіменс»:

«30 декабря 1916 г. Николай II подписал указ о ликвидации компании и введении государственного управления с частичной национализацией (...) создав взамен его новую акционерную компанию с участием государства» [1].

Звісно, можна сказати, що на той момент тривала війна з Німецькою імперією, але «Сіменс» була приватною компанією й увесь зв'язок із німцями зводився до національності акціонерів.
Держава в умовах війни має право обмежити фінансові операції з агресором, але не може зазіхати на право приватної власності (це принцип, який повинен бути непорушним!). Нагадаю, що є ряд досліджень та робіт, починаючи від Адама Сміта до Робінсона, які говорять, що інститут приватної власності та свобод забезпечив економічний стрибок державам Заходу.
Хоча тут варто зазначити, що обмеження щодо німецького чи японського приватного бізнесу вчиняли й держави Заходу, що своєю чергою говорить про недостатню відданість принципам приватної власності та схильність до підтримки радикальних гасел.
Важлива примітка: Вкрадене майно чи майно, набуте в дусі приватизації 90-х, не підпадає за способом надбання під визначення приватної власності. Умовно націоналізувати його також неможливо (з ряду причин), але це підприємства та «капітал», для яких повинен існувати спеціальний податковий режим (вищі податки, аніж в інших громадян та компаній).

Повернемося до початкового питання - чи була золота середина? Ні, імперія переймала все у країн Заходу, і у разі зміни парадигми, скоріш за все, почала б робити те саме. В бюрократичних кабінетах та частково навіть в науці, яка була дійсно ближчою до європейського виміру, не було розмов про вільну економіку. Вони просто використовували чинний механізм.
Щобільше, імперія все частіше цікавилася тим колосальним капіталом, який був накопичений підприємцями в добу свобод. Тому міністр фінансів П. Л. Барк вже в кінці 1916 року пропонував запровадити дискримінаційну прогресивну шкалу подохідного податку з 1% до 12% [2]. І це в умовах, коли відставання від США все ще було значним, що говорить про відсутність орієнтиру на збагачення власного населення, а вже потім його оподаткування, як це зробили в країнах Заходу.
А що там революціонери? Тимчасовий уряд виглядав цікавіше, бо до його керівництва долучилися Михайло Терещенко та інші підприємці, але через стан війни та недооцінення лівих сил їх ідеї провалились. В якомусь сенсі Тимчасовий уряд продемонстрував вже нам приклад, що неможливо провести докорінні зміни згори, бо все починається з суспільства.

Висновок. Доба капіталізму в імперії це лише світла сторона епохи царів, але це був скоріш світовий тренд, ніж свідоме рішення. Для України той період теоретично є вагомим, бо саме він дав старт українському підприємництву, яке було згодом зруйноване більшовиками та відроджене вже наприкінці 80-х років разом з кооперативами. На щастя, сьогодні ми бачимо продовження того духу в особі ФОПів та тих, хто з ФОП перетворився на повноцінну компанію.
Увага Конкретики до умов для підприємництва/медіанної ЗП в Україні й надалі буде максимальною, бо я пам'ятаю важливе гасло: Не підприємці відкрили Америку, але вони її побудували.

Джерела:

1. https://new.siemens.com/ru/ru/kompaniya/o-nas/istoriya-siemens/kompaniya/1853-1918.html
2. Экономика и жизнь. № 45. 2016 г. Відкрити / Коментувати

2020-12-30 14:20:37 Економіка Російської імперії, або міфи та уроки загиблої держави.

В цій статті на основі понад 30 посилань та десятка академічних робіт, Ви дізнаєтесь:

невеличке розслідування по джерелах на які спираються неоімперські сили. Або, як я замовляв переклад французських листів агента імперського Мінфіну.

проблематику кріпосного права та його вплив на основі нових досліджень економістів.

що не так з цифрами ВВП та про які моменти мовчать, коли аналізують економіку імперії.

епоха капіталізму і зміни, які вона з собою принесла.

що таке Російська імперія для України.

Зазначу, що в статті я не виділяв лише чорні сторінки тої доби, в ній є і цілком світлі, зокрема, доба капіталізму, звідки корені українського підприємництва.

Сподіваюсь, цей лонгрід допоможе Вам дізнатись більше про епоху, яка давно минула і яка ніяк не може вплинути на сьогодення.

Гарних свят.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant Відкрити / Коментувати

2020-12-23 14:24:16 Президент. Український олігархат. Фільм Щербаня.

З дати виходу фільму “Спадкоємець” пройшло вже понад 2 тижні. Нагадаю, що у фільмі син вбитого олігарха Євгена Щербаня, звинуватив олігархів Таруту та Ахметова у незаконному заволодінні майном його батька:

Авторська стаття про капіталізм у нас та в США: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chy-shozhi-amerykanski-oligarhy-na-ukrayinskyh.html
Фільм про Щербаня:



Я спеціально нічого не публікував, бо очікував реакцію президента, який обіцяв, що з його приходом до влади прийдуть і зміни (фактаж фільму слабкий, але проблематика відома всім). Зрештою - тиша, як і щодо його обіцянок у так званій програмі (дерегуляція і тп.)…
Громадськість своєю чергою також не особливо на це відреагувала, чим вкотре довела, що більшість «громадських виступів» у нашій державі мають декоративний характер. По суті нікого не напружує, що телеканали й надалі належать людям з “кришталево чистою” репутацією (ніби тільки Медведчук - це Саурон, а всі інші - учасники “останнього союзу ельфів та людей”...). Ба більше, у людей не вистачає імунітету оминати ці телеканали, щоб хоч якось тим виказати свою принциповість, особливо коли є вибір…
Однак не хочеться переказувати фільм чи вірити в казки про «доброго олігарха Щербаня», хоча варто відзначити, що в програмі його партії таки були справедливі гасла:

Ми, члени Ліберальної партії України, кидаємо виклик культу всевладної держави і стаємо на захист прав особистості.
Ми стверджуємо, що в економіці країни частка малого і середнього бізнесу має бути якнайбільшою, а кількість податків якомога меншою.
Джерело: https://web.archive.org/web/20120415003055/http://www.lpu.org.ua/partija/programa.html

Також варто згадати про статус приватизованих підприємств і про те, як частина з них була приватизована (зі слів інвест-банкіра Мазепи; і це він ще не згадував схематоз про орендні підприємства тощо):

«Мои коллеги бегали собирали акции, то что мы называем в полях, когда большие пакеты отдавались за бесплатно коллективу и этот коллектив не имел никакой абсолютно культуры владения ценными бумагами, наверное потому что они им достались на шару, так же само продавал за копейки. Мы покупали за копейки и так же само продавали задорого иностранным инвесторам».
Джерело:



На фоні цього, звісно, виникає багато питань, на кшталт: Що робити з майном, яке було приватизовано через схематоз (а це - значна частина економіки)? Що робити з особами, які повністю контролюють медіа? Звісно, лунають заклики до націоналізації, але будь-який юрист-міжнародник скаже Вам, що це багаторічні судові тяжби з потенціальними ускладненнями для держави. На додачу масштаб олігархату настільки великий, що більшість людей навіть не усвідомлює, що держава Україна на сьогодні має невелику групу акціонерів, і ні - це не 40 млн її громадян.
Проте може це і не є проблемою? Бо для людей цілком нормально комплементарно висловлюватись щодо ініціатив олігархів, а на різних заходах їм навіть аплодують. Зустрічі з олігархатом та компліменти їх телеканалів в бік когось не є чимось неприпустимим, це сприймається нормально… У таких умовах говорити про якісь зміни смішно, а коли дивишся на рейтинги потенційних президентів, то вже нічому не дивуєшся.

Висновок (моя суб'єктивна думка). Фільм Євгена Щербаня на 90% залишиться без реакції поза соцмереж. Сам фільм за фактажем дуже слабкий, а більшість тез, як, наприклад, участь Кобзона, не розкриті. Також не було згадано як про зв'язки самого Щербаня із Кобзоном, так і про його важелі впливу на бюрократію (експортні квоти, роль губернатора тощо). Важко сказати, які цілі переслідує син Щербаня (припускаю на 10% щирий мотив), але у мене чомусь весь фільм в голові була одна приказка: «Людям треба хліба та видовищ» і, судячи з 1 млн переглядів та коментарів, вони їх якраз і отримали. А що буде далі? Все як завжди - нічого… Відкрити / Коментувати