Я не вдома. Що далі?

2022-08-24 08:02:11 Коли я думала, як мало я «не можу», я не бачила, як багато «я можу»

Ще декілька років тому я постійно нарікала на український паспорт. Куди б ми не відправлялись в подорож, всюди потрібно було візи, черги, гроші, час. Я носила цю меншовартість, але навіть її не помічала.

До 24 лютого переїзд з Криму, війна на сході були якимось величезними подіями, за якими я маленька могла спостерігати десь зі сторони. Відчувала своє безсилля, безпорадність, віддавалась владі часу, який все розтавить на свої місця.

Сьогодні 24 серпня в День Незалежності відчуваю свій перший справжній день народження українки.

Україна — це 44 млн людей, які своїм вибором щодня формують сьогодення та майбутнє.
І від захоплення цією нестримною силою перехоплює дух.

Що я можу?

1. Думати, говорити, писати українською. Це світогляд, який розкриває мова наповнює воля, свобода, любов.

2. Єднатись з українками по всьому світу і відчувати як один організм і біль від втрат, і радість маленьких щоденних перемог.

3. Цікавитись політикою, історією, героями та героїнями сьогодення.

4. Донатити на ЗСУ, збори.

5. Нести світло знань про те, як зберегти себе.

6. Жити, радіти, кожному західу сонця, обійматися з найближчими, чекаючи перемоги.

7. Читати українські книги, слухати подкасти та музику.

8. Купувати український одяг, товари, послуги.

9. Формувати свою думку, підписувати петиції, вести дебати в коментарях з упливовцями.

10. Вивчати історію свого роду, набираючись сил та ресурсів, усвідомлювати ціну свободи.

11. Розповідати правду про війну, тероризм рф тим, хто цікавиться.

12. Мріяти про повернення додому.

13. Об'єднуватись та створювати проєкти, які збудують нову Україну.

Бути собою, радіти життю, яке продовжується насупереч усім діям ворога, з великою подякою до воїнів, які роблять це можливим.

Світ бачить диво народження великої нації. Яка гордість бути маленькою крапелькою в цьому великому океані.

Вітаю нас з Днем Незалежності! Cлава Україні! Відкрити / Коментувати

2022-08-01 08:02:08 Відчуваю, що кожен українець, як той тракторець

Останні дні новини з Миколаєва, Оленівки, катування… На нас все сипеться і сипеться. І коли вже здається, що гіршого не можна уявити, падаєш ще глибше в біль, смуток, розчарування. Накриває втома та сон від витіснених емоцій.

Наші #колосили та зустрічі з #психотерапевт — це саме про розгрібання цих завалів. Підняв один камінчик, а там вже дивишся — і життя проростає.

Учора з дівчатами на колі сили говорили про невизначеність. Ділюсь, як вирішила «вивозити» те, що постійно сипеться, і знаходити життя в океані розпачу:

1. Про плани

Я прийняла для себе найгірший варіант, що війна навіть не до зими, а ще на рік. Думати найгіршими сценаріями навчив мене чоловік. За тих умов залишається жити лише одним днем. Уже писала про жити зараз, планувати тільки, виходячи з того, що є доступним зараз.

Є курси навчання? Іду на них. Є тільки така робота? Іду на таку. На пошук єдинорогів, якщо немає сил, себе не змушую. Це, на мою думку, і є самодостатність.

2. Про пріоритети

Ми зробили найважливіше — евакуювали себе та дітей в безпечне місце, чим зберегли життя та генофонд нації. Це вже 80% роботи.

Тепер треба подбати, щоб назад повернутись здоровими. І коли здоров'я в пріоритеті, то всі інші маленькі рішення приймати легше. Чи шукати нову роботу? Так, будуть гроші, я почуваюсь у безпеці, я можу подбати про сім’ю. Поспати на півгодини, бо немає сил? Так, бо з новими силами легше буде справитись з усіма задачами.

Коротко про життя під час війни для мене: жити зараз та зберегти здоров’я. Все інше зачекає.

Як у вас? Як вивозите те, що сипеться? Відкрити / Коментувати

2022-08-01 08:02:03 Автор Відкрити / Коментувати

2022-07-31 21:00:06 Між розпачем та надією

У нашої з вами книги з’явилась назва.

Моє перше інтерв’ю з І. було знаковим: це історія матері, яка, втікаючи від війни, лишила в Україні найцінніше — 17-річного сина та батьків. А по дорозі в свій новий дім втратила чоловіка з його дочкою.

Але це не зламало її. А лише змінило вектор, куди вона рухається далі.

Війна нас ламає, але в цьому морі втрат старого народжуються сильніші, добріші, достойніші люди, які показують своїм прикладом світу, що життя безцінне. І нам щодня треба дякувати Богу, Землі та всьому, у що ви вірите, за чудо життя.

Ділюсь з вами дописом І. та її 8 уроками життя:

https://teletype.in/@uakolo/QLwdCyMX9ZR

А після прочитання поділіться своїми щирими відгуками і вдячностями І. за таку сміливість та відкритість Відкрити / Коментувати

2022-07-31 08:01:29 Як нас змінила невизначеність?

Коли війна закінчиться? Коли повернусь додому? Чи повернуться близькі та знайомі з фронту?

Страшна та важка невизначеність стала такою собі непрошеною подругою в житті. І ти ніяк не можеш на неї вплинути, контролювати.

Давайте на нашому #колосили поговоримо, як називається та невизначеність, у якій зараз ми живемо і чому вона нас навчила.

Чекаю о 18:00 за Києвом.

Zoom: https://us02web.zoom.us/j/481191402 Відкрити / Коментувати

2022-07-30 08:04:38 Не виходить писати конспекти зустрічей з #психотерапевт. Вони будуть з'являться в форматі відео на каналі по четвергам.

Але після наших цих групових зустрічей дуже змінюється стан.

Ось такою прокинулась вранці….

Життя зараз переписало весь минулий досвід. Ми місяцями обговорювали, як мої батьки виїдуть з України і прилетять до нас в Індонезію.

І ось цього тижня квиточки на літак на руках. До довгоочіковоної події вже робимо календарик відраховувати дні. А всередині пустота. Ніби щось таке там знає, що плани може мати тільки Бог.

З початку війни якісь ці звичні з бізнесу «плани на 5/рік/квартал» стали жартом. Є сьогодні, є родина, є домашні справи, є робота, волонтерство, йога два рази на тиждень, а потім будуть вихідні.

І в цьому зараз в тебе є тільки свій якийсь обмежений ресурс, на що ти здатна. І їм не можна зловживати. Бо якщо трошки більше натискаєш на себе, то відкат назад, втома.

Так і живеш від сходу до заходу сонця. І в цій простій передбачуваності стільки можна знайти радості та спокою, за якими в тому довоєнному житті треба було літати в іншу країну на тижневий відпочинок.

Як війна нас змінила. І це, мабуть, назавжди… Відкрити / Коментувати

2022-07-29 08:01:38 #маленькіперемоги

Я експериментую з багатьма духовними техніками. Минулого тижня мені пише знайома з Америки, давай проведу тобі хілінг-сесію, відчуваю, що в тебе багато суму на серці.

— А в кого його небагато зараз? — думаю я. І ми домовляємось про час.

І ось в кінці роботи вона говорить: «Є одна річ. Не читай новини зранку».

Хоча я знала про це, саме після сесії вирішила застосувати метод створення звичок.

Моя підказка читати новини — це взяти в руки телефон. Тож я вирішила замість того, щоб відкрити канал новин, я відповім на декілька повідомлень своїх англомовних клієнтів. Уже на третій день я забувала про новини і потрапляла в потік щоденних робочих завдань. З’явились нові відео на ютубі, і до обіду я встигала набагато більше, ніж раніше.

Я почала читати новини тільки після обіду. І це змінило моє життя, я не перебільшую.

Я ще раз переконалась, як чудово працює метод створення звичок.

А у вас які маленькі перемоги цього тижня? Відкрити / Коментувати

2022-07-28 18:01:59 По розмовах, дописах та коментарях можна побачити, як нас накриває втома. І перед усім це втома від важких почуттів, з якими ми зустрілись за 5 місяців війни.

Давайте ближче познайомимось з цим трикутником почуттів :

1. Тривога — це щось невизначене, від цього хочеться тікати, про це не хочеться думати. Це океан невідомого.

2. Страх — це коли ми підійшли, намочили ніжки в цій воді і побачили, що в цьому невідомому океані плавають досить зрозуміли істоти, рибки, медузи. Страх — це більше конкретики, і така визначеність вже запускає механізми справитись з ним.

3. Агресія — найбільш конкретне. Тут вже зрозуміло, хто ворог, яка потрібна зброя.

Про те, як справлятись з агресією, розказала вам у відео.

Дивіться і залишайте коментарі, будь ласка:



Відкрити / Коментувати

2022-07-28 08:06:34 Я не чула жодної сирени, але по очах батьків та сестри, яка приїхала в Україну на декілька тижнів, я бачу, наскільки травмуючий досвід війни. Я не можу помітити на своєму обличчі так виразно зміни, як побачити, наскільки постаріли мама та тато.

Ми ще не оговтались від травм наших бабусь та дідусів, як прийшло ще одно випробування. Від цього стресу неможливо втекти, можливо лише зустріти в позиції дорослого.

Що ми можемо робити, щоб перепрацьовувати це випробування?

Налагодити фабрику переробки почуттів

Чим більше знаходимо вихід зараз, тем легше буде одразу, тим менше передамо наступному поколінню. Все, що невисловлено, висасує сили, енергію. Робимо невидиме видимим, невисловлене — висловлюємо.

Знайти вихід для агресії

Ми не в ЗСУ. Тому для злості в нас є інша зброя: робота, волонтерство, рух, творчість. Відчуваємо злість, а діємо з любові. Подумайте, наскільке красиве слово в українській мові добробут (в російській це «благополучие»).

Не обов'язкове це все робити наодинці. Приходьте на нашу зустріч з #психотерапевт, де в просторі довіри та прийняття це відбудеться легше з підтримкою одна одної.

П'ятниця, 18:00 за Києвом, чекаємо вас зі своїми питаннями, історіями і бажанням просто побути разом та помовчати.

Поставте, будь ласка, плюсик +, хто завтра зможе доєднатися на нашу зустріч з #психотерапевт Відкрити / Коментувати

2022-07-27 08:01:51 Як перестати заїдати стрес?

Їжа — це не тільки поживна енергія для нашого життя. За останні десятиліття вона теж стала жертвою пропаганди. І тепер займає величезну частину нашого ЕМОЦІЙНОГО життя.

До мене приходять студенти, які їдять, коли:

- сумно,
- нудно,
- самотньо,
- дуже радісно.

Але до того, як прийти, — з’їсти печиво, ой, цілу коробку печива, або бокал вина, а потім бокал вина щовечора… Це все відбувається на автоматі. І свою несвободу навіть не помічають.

Коли вже усвідомили, що це забагато і пора з цим щось робити, є страх, що зараз я позбавлю цих смаколиків і життя не буде таким цікавим, як з ними.

Гарна новина — заборони з залежностями не працюють.

Щоб нам опинитись в ситуації, коли ми вибираємо чи не вибираємо той круасан на вітрині, нам потрібно всього два кроки:

1. Змінити поведінку.
2. Створити реальну опору.

Новини, сум, кава з шоколадом — це автоматична дія. І якщо ми в цьому ланцюжку змінимо тільку одну ланку, то зміниться весь рух. Можна, наприклад, зайти в магазин і вийти без шоколаду.

Стрес-вечір-кіно-вино. Поглянемо, які ще є варіанти управляти рівнем стресу (говорили про відпочинок тут https://t.me/uakolo/492)

Можливо, нові звички — прогулянка, біг, відвідування груп терапії, ведення щоденника — будуть якраз тими ліками, новими опорами проти стресу.

Розкажіть, чи ви помітили, що під час війни частіше заїдаєте стрес? Що вам допомагає? Відкрити / Коментувати