Konkretyka

2022-10-28 10:13:14 Критика ролі інститутів. Грегорі Кларк.

На каналі я часто посилаюсь на роботи Аджемоглу, Робінсона та його колег. До слова (не реклама), українською мовою їх переклало та видало моє улюблене видавництво «Наш Формат».

Проте, в цьому пості я би поверхнево хотів поговорити про критичний погляд на деякі висновки Норта/Аджемоглу з боку професора Каліфорнійського університету Грегорі Кларка. Зазначу, що в цьому пості я розгляну критику однієї тези, яка у версії Аджемоглу є вирішальною віхою в історії економічного успіху Англії. Мова йде про “Славну революцію”, коли внаслідок прийняття “Білль про права” були зміцнені права власності в Англії. Економісти таким чином хочуть сказати, що недоторканність приватної власності забезпечила учасників економіки впевненістю у тому, що їх результати праці не будуть експропрійовані умовним “лордом”. Відповідно, економічні агенти отримали необхідні стимули. У книзі «Чому нації занепадають», вони пишуть:

«Саме Славетна революція зміцнила й раціоналізувала права власності, поліпшила фінансові ринки, підірвала підтримувані державою монополії на зовнішню торгівлю й усунула бар’єри на шляху розвитку промисловості.»

Грегорі Кларк у своїй статті зазначає, що на основі досліджених ним даних (охоплює 1540-1800 рік) не спостерігає значного впливу «Славної революції» на норму прибутку, ставки оренди сільськогосподарських земель тощо. Зазначаючи додатково, що "якісні інститути» існували й до “Славної революції”:

Укріплення прав власності, можливо, були необхідною умовою промислової революції, але оскільки вони існували в Англії та Уельсі більш ніж за 200 років до промислової революції, вони, безумовно, не були достатньою умовою. У пошуках пояснення промислової революції ми маємо шукати інші фактори, окрім появи закріплених прав приватної власності.

Загалом з цієї тези випливає і критика позиції, згідно якої якісні інститути є необхідною передумовою для довгострокового економічного зростання. Грегорі Кларк навіть написав книгу “A Farewell to Alms”, де цю тезу розширив. Однак, економічний історик Роберт Ален написав огляд на книгу Кларка, де критикував його аргументи:

Справді, середньовічна Англія є основним контраргументом Кларка інституціоналістам, оскільки він стверджує, що вона мала першокласні інститути, але не досягла сучасного економічного зростання. Він визначає хороші інститути з погляду свого розуміння Вашингтонського консенсусу. Ці інститути включають, наприклад, низькі податки, і справді, англійська корона оподатковувала лише мізерну частину англійського ВВП. Надійні права власності були ще одним важливим інститутом, і Кларк стверджує, що правові реформи Генріха II (прим. XII ст.) створили сучасну систему прав власності. Оскільки середньовічна Англія мала такі добрі інститути і не росла, Кларк робить висновок, що інститути не пояснюють зростання.
Примітка: Ален також критикує сам аналіз Кларка, тої ж податкової політики, бо в його оцінках не бралась до уваги податкове навантаження на тих же кріпаків, що були під лордами. Кларк же розглядає навантаження корони на лордів і з цього робить висновки.

Себто, Англія мала досить хороші інститути ще в XII ст., але не зростала. І справді цікава задача, проте Роберт Ален звертає увагу, що у середньовічної Англії і справді були хороші інститути, проте, їх було недостатньо (на той момент). Зокрема, лише згодом відбулася наукова революція, реформація, відкриття, які вплинули на глобальну торгівлю тощо. Тим самим, були запущені нові процеси, які створили нові норми, нові вимоги до гнучкості держави. І тут якраз вже висновки Аджемоглу та Робінсона про важливість інклюзивних політичних та економічних інститутів є першорядними.

Продовження буде…

Що з цього всього для України, інститути важливі? Так, для прикладу є цікавий звіт від ЄБРР, де вони розрахували модель, згідно якої ми б отримали додаткові +1% зростання ВВП, якби довели рівень своїх інститутів до рівня Хорватії. Тому так, інститути важливі, і про них треба говорити, шукаючи потрібний нам дизайн реформ, аби зростати швидкими темпами. Відкрити / Коментувати

2022-10-24 11:10:51 КНР бульбашка на ринку нерухомості. Іноземні інвестиції в КНР. Петиція.

У минулому пості, коли я писав про проблеми в економіці КНР, я давав посилання на цікаву роботу, опубліковану в авторитетному NBER економіста Рогофа та колеги: «Peak China Housing».

Починають економісти з того, що малюють вельми невеселу картину в економіці КНР: «Нерухомість Китаю була двигуном сталого економічного зростання. У цій статті ми стверджуємо, що навіть до шоку, викликаного Covid-19, багаторічний житловий бум призвів до серйозної деформації цін та порушення попиту та пропозиції в регіонах». Себто, ті проблеми, які ми спостерігаємо в КНР, є наслідками не Covid-19, а більш глибоких процесів.
В одному з графіків (Figure 24.) вони показують долю нерухомості (+суміжні з нею сектори) в ВВП КНР, її розмір вже вищий за показники передкризової Іспанії, коли там сформувалась «бульбашка» на ринку нерухомості. Тоді у 2007 доля нерухомості та суміжних секторів в Іспанії сягала рівня 28% ВВП. Зараз в КНР доля цілих 29% (на 2018). Як контраргумент, можна згадати, що в КНР ще триває урбанізація, хоч і на фінальному етапі. Відповідно, міста ростуть, росте й нерухомість.

Я вже зазначав, що будівництво міст-примар чи великих непотрібних інфраструктурних об'єктів часто підтримується бюрократією КНР (особливо регіональної) задля вищих показників економічного зростання. Результати такої політики наводять економісти у своїй статті (Figure 9.), де вони показують, що середня кількість квадратних метрів житла на людину в КНР вже досягає рівня країн Великобританії, Франції і вище ніж в Іспанії. На додачу, на ринку велика кількість пустого житла. Ще минулого року на сторінках Financial Times зазначали, що в КНР порожнього житла стільки, що там можна розмістити все населення Великобританії. Економісти в свою чергу наводять і ще одні цікаві дані, зокрема те, що в Пекіні, Шанхаї, Шеньчжені потрібно витратити цілих 40 медіанних річних доходів для купівлі житла. У той же час у таких дорогих мегаполісах, як Лондон - 21, а в Нью-Йорку - 11. Тому, пояснити простими процесами урбанізації такий стан сектору нерухомості в КНР не вийде.

Ще з цікавих фактів про КНР. Варто звернути увагу на поведінку міжнародних інвесторів. Якщо виключити зі статистики іноземних інвестицій до КНР, Гонконг, то все стає зовсім невесело. До слова, сам Гонконг використовує кнр-івські компанії в стилі “туди і назад” (навіяла історія Хобіта), тож ми побачимо дуже цікаву картинку. Сам графік можна знайти на Bloomberg, і він говорить нам, що за останні 10 років інвестиції в КНР не зростають. Тобто, вони застряли на рівні 50 млрд. дол на рік. Причина такого, здавалося б, парадоксального результату – у тому, що для міжнародних компаній ключовою є якість інститутів в державі. Тобто, чи можна розраховувати на справедливий суд у випадку конфліктів. Також, наскільки високими є гарантії прав власності та економічної свободи. Умовно, побудував завод, а завтра партія вирішила, що його треба націоналізувати, погані умови для залучення ПІІ. Так, у новітній історії КНР прецедентів немає, але навіть якщо зараз нічого такого не відбувається, інструменти для таких дій зберігаються.

Ми тут знову стикаємось із важливістю інститутів та проблематик, про які писав Аджемоглу та Норт. Також можна ще й згадати “Парадокс Лукаса”, який пояснює, чому при всіх, здавалось би, перевагах КНР, там немає буму притоку іноземних інвестицій, хоча вони мають: вищу норму прибутків, дешеву робочу сила (до слова, ці переваги КНР вже втрачає), при нижчому рівні конкуренції, та дешевості факторів виробництва немає перетоку капіталу з багатих країн в бідні. Причина – якість інститутів: суди, свободи, захист права власності тощо. Тому проблеми КНР можуть бути куди більшими у майбутньому.

Петиція, яка варта уваги: Друзі з Останній Капіталіст та Ціна Держави створили петицію з закликом розпочати процес змін у форматі відносин між податковою та платниками податків. Тому – приєднуйтесь, підписуйте.. Відкрити / Коментувати

2022-10-17 08:38:26 Економіку КНР чекає велика криза?

Що робити, якщо не хочеться впроваджувати інклюзивні політичні та економічні реформи? Багатьом «опозиціонерам» економічного мейнстріму здавалось, що на це питання існує відповідь - китайська модель.

Хоча емпіріка, зокрема публікація Аджемоглу та колег «Democracy Does Cause Growth», де було проаналізовано 175 країн, чітко вказує, що наближення системи до демократії призводить до більших темпів економічного зростання.

Однак, КНР досить динамічно розвивалася впродовж останніх 40 років, як їй це вдалося і звідки прийде економічна криза? Перед тим, як дати відповідь на це питання, варто звернути увагу, що темпи зростання економіки КНР падають. З одного боку зростати незкінчено швидкими темпами неможливо (хоча вони все ще значні 5%), а з іншого – це натяк, що можливо діюча система себе вичерпала.
У значній мірі зліт економіки КНР був забезпечений екстенсивним шляхом розвитку або «логікою» моделі Солоу. Тобто, Ви залучаєте у промисловість (більш продуктивну галузі економіки) більшу кількість робітників з сільського населення (менш продуктивна). Будуєте заводи: важка промисловість, машинобудування тощо.
*Продуктивність праці - кількість випущеної продукції за відрізок часу одним працівником.

Потім, нарощуєте інвестиції в інфраструктуру/будівництво, тим самим збільшуючи попит на метал, електроніку та робочу силу, забезпечуючи новозбудованим галузям збут їхньої продукції: прокат, машини, електроніка, тощо. У результаті чого попит на товари зростає, випуск заводів зростає, а разом з ним – інвестиції у розширення виробництва. Далі, повторюєте цей цикл. На всіх цих етапах держава є ключовим гравцем, координуючи економічних агентів. Інструментом, через який іде ця координація, часто виступає індикативний план або його елементи, про який я писав окрему статтю.

Однак, рано чи пізно, наступає той момент, коли держава, повинна відійти. Подібне ми бачили в Кореї, Японії, частково у Сінгапурі (хоча кількість великих державних компаній там досить велика - Temasek Holdings), але не бачимо в КНР. Провівши індустріалізацію комуністи зупинились, бо далі потрібно було проводити приватизацію та навіть демократизацію. Подібне не входило до планів еліт, бо поява незалежного підприємницького класу створила би і запит на політику. Тому КПК продовжувало гру з державним сектором. Так звані «м’які бюджетні обмеження» про які писав ще видатний економіст Януш Корнаі (критикував систему планування). Суть їх у тому, що відбувається деформація стимулів в результаті чого менш рентабельні проекти отримують фінансування чи кредитні гарантії від держави, бо ціль зростання кількісних показників, чи як в КНР - ВВП будь-якою ціною. В результаті чого у КНР з’явилися міста-примари та нікому не потрібні інфраструктурні об’єкти.

Наслідком такої політики стало зростання боргу КНР до 330% ВВП (корпоративний, державний та домогосподарства). Однак, якщо сам по собі борг не є небезпечним коли його якісно менеджать, то у випадку з КНР все куди складніше, головними боржниками є державні компанії, які й будували міста-примари. З урахуванням якості governence (державного управління) КНР, вони можуть отримати велику фінансову кризу. Частина симптомів проблем проявилася вже з борговою кризою компанії Evergrande (2021), але це лише вершина айбергу, бо доля сектору нерухомості (+суміжні сектори) займає 25%+ ВВП. Тому, в недалекому майбутньому ми можемо чекати на повторення прецеденту або на повноцінну кризу.

Зокрема, падіння в секторі нерухомості, провокує падіння попиту на металургію тощо. На додачу, місцеві бюджети, які продавали землю під будівництво, також матимуть проблеми. Однак, найбільша бомба знаходиться в банківському секторі, який і був головним кредитором економіки міст-примар. Тому, нова криза з високою вірогідністю може завітати до світової економіки з КНР.
Важлива примітка: Я розглянув лише одну сторону економіки КНР, яка через неправильні стимули деформувала її, продовження буде.

P.S.: Автор одужав, отож, завітайте до мого блогу і почитайте пости про Казковість Львова, цариць Боудіку та Олімпіаду і навіть вірші :) Відкрити / Коментувати

2022-09-29 10:01:25 Рускіє мародерять поколіннями. Традиції російської армії.

Гортаючи книгу відомого «російсько-українського» (якщо так можна сказати про його національність) історика ХІХ століття Костомарова – а саме його «Автобіографію» - я натрапив у ІІІ главі на чудове зізнання в тому, що рускіє мародерять поколіннями (події середина ХІХ ст):

«...несмотря на то я остановился в Корце, где обозрел развалины старого замка, — потом был в Остроге. Здесь я ходил в развалины иезуитского монастыря, сходил в двойное подземелье и видел там множество разбросанных скелетов; некоторые удивительно сохранили на себе кожу и засохшее тело. Квартировавшие в Остроге солдаты ходили в эти развалины и обдирали с мертвецов платье, отдавая его своим женам на одежду.»

Однак, далі варвари разом з Костомаровим зробили ще більший акт вандалізму:

«Вошедший туда прежде меня солдат отбивал одну могилу, замурованную в стене; по надписи видно было, что здесь была погребена г-жа Сосновская, умершая в 1633 году. Солдат отбил доску и вытащил гроб, открывавшийся с одной стороны как сундук: предо мною лежала особа средних лет в плотном шелковом платье вишневого цвета; не прошло трех минут, как образ ее изменился, рассыпался прахом — остался один скелет. Шелковое платье удивило меня чрезвычайною плотностию ткани: оно было по толстоте похоже на драп.»
Примітка: джерело історії мені підказав один з моїх дідусів, який керується простим правилом: “свого ворога треба знати”.

Якщо в минулій серії ми побачили те, що рускіє не цінують життя своїх та поневолених народів, то в цій ми дізнались, що епоха Вандалів не закінчилась. Виходить, що перемога римського (східна імперія) воєначальника Велізарія не була остаточною, і вандали якимось чином передали свої гени рускім. Так, саме явище мародерства було присутнім у багатьох арміях. Однак, вони всі просто сіріють на фоні сторічних військових традиції Росії, бо красти в кожній війні промисловими масштабами треба явно вміти.

На фоні цього, ще більш смішними виглядають публікації російських істориків минулого, або сьогодення, які захоплюються образом «імперії». Однак, як показали роботи економічних істориків Медісона та Байроха, ця імперія завжди була жебрацька.

Більше того, Росію важко назвати імперією в розумінні самого образу, який був сформований ще Римом, бо ніякого прогресу в собі Росія ніколи не несла. Вона не зводила якісну інфраструктуру (залізні дороги часто були схематозом), вона не володіла високим людським капіталом, вона завжди приходила своїми ордами в Європу, щоб красти та вбивати. Після чого створювати образ “освабадітєлєй” від нацизму чи Наполеона. Паралельно прославляючи свої злочини у ксенофобських солдатських піснях:

«Размятежная Варшава!
На тебя пришла расправа:
На что было бунтовать,
С русским Царем воевать?
(…)
Русский воин—господин:
Бьет поляков пять один»

Висновок: Безпідставний пафос, міфи, варварство, кровожерність – от що з себе представляє вся російська історія та військові традиції. І, на превеликий жаль, наші предки частково приймали в цьому участь (наслідки лінгвоциду та загалом зросійщення), тож наше очищення повинно прискоритись, бо нічого руского не повинно бути на українській землі.

А в кінці, для тих, хто ще вірить у “хороших рускіх”, я наведу цитату Салтикова-Щедріна, яка пояснить, що Росія не міняється сторіччями, і ніщо не вказує на те, що у ХХІ сторіччі буде інакше:

«Если я усну и проснусь через сто лет и меня спросят, что сейчас происходит в России, я отвечу: пьют и воруют»

P.S.: Автор захворів, тому дописував цей пост із температурою. Наступний пост вийде пізніше вже про Суворова, бо пообіцяв зробити сценарій для цікавого відео)) Відкрити / Коментувати

2022-09-23 11:33:21 Військові традиції Росії. «Загороджувальні загони» батюшки царя. Мобілізація у РФ.

Всі чули історії про загороджувальні загони, які формував СРСР у добу Другої світової війни. Втім, мало кому відомо, що це не винахід радянської системи, а модифікація ідеї, яку просувала ще царська армія. Cто років тому її розвинув генерал Брусилов і вже скоро її знову використовуватимуть в Росії. Джерелом, яке я наводжу, зокрема накази Брусилова та інших, є робота Михайла Лемке, який писав свої щоденники, перебуваючи у царській ставці, тому він мав доступ до багатьох цікавих матеріалів:

Пропоную почати з ознайомлення з наказом Брусилова від 5 червня 1915 року:

Сзади надо иметь особо надежных людей и пулеметы, чтобы, если понадобится, заставить идти вперед и слабодушных. Не следует задумываться перед поголовным расстрелом целых частей за попытку повернуть назад или, что еще хуже, сдаться противнику. Все, кто видит, что целая часть (рота или больше) сдается, должны открывать огонь по сдающимся и совершенно уничтожать их.
Джерело: Лемке. 250 дней в царской ставке. Часть ІІ. 2015. С. 203
Інші згадки про цей наказ є від 5 червня 1916 року містяться у книзі істориків «Подлинная история РСДРП-РКПб-ВКПб: без умолчаний и фальсификаций, краткий курс» (с. 264).

Існує ще один цікавий наказ, вже генерала Смірнова, про тих, хто здається в полон з довіреної йому 2ої армії, від 19 грудня 1914 року:

О сдавшихся в плен немедленно сообщать на родину, чтобы знали родные о позорном их поступке и чтобы выдача пособия семействам сдавшихся была бы немедленно прекращена. Приказываю также: всякому начальнику, усмотревшему сдачу наших войск, не ожидая никаких указаний, немедленно открывать по сдающимся огонь орудийный, пулеметный и ружейный.
Джерело: Лемке. 250 дней в царской ставке. Часть І. 2015. С. 279

А тепер згадайте ініціативи, які нещодавно ухвалила Дума, та свідчення, які надходять з фронту. Фактично, якщо прибрати з контексту дати та імена, ці накази цілком ймовірно можна буде знайти у ставці РФ. Простими словами, Росія не змінюється - вона такою була завжди.

Загалом практика загороджувальних загонів є армійським «інститутом», який передається в російській армії з покоління в покоління. Довговічне існування подібного «інституту», який суперечить будь-яким цивілізаційним нормам, спирається на банальну відсутність в самій Росії споконвіків верховенства права. Для прикладу, в СРСР існувала конституція, яка на папері говорила про права і свободи, а в реальності нею ніхто не керувався. Аналогічна історія і з Російською імперію, де нерівність представництва різних груп населення зберігалася й на виборах (виборча система 1907), було нормою вибіркове правосуддя тощо. Простими словами, росіянин чи малорос в СРСР/Імперії ніяких прав не мав і не має, отож наявність загородзагонів для нього є нормальним станом речей. Тут не варто дивуватися - у світі багато народів, норми яких нам не зрозуміти.

Втім, того, що Росія геть інша, не усвідомлюють наші політики, роздаючи інтерв'ю “харошим рускім”. І важко посперечатися з одним фактом: так, серед росіян є проєвропейські громадяни. Одначе їхні ідеї не поділяє сам російський народ. Ба більше, я вже казав - усі спроби демократизації провалилися саме через волю людей, які підтримували авторитарних лідерів. Навіть Тимчасовий уряд 1917 року був міцно зав'язаний на образі Керенського, через що його кликали Александром IV (іноді жартома, іноді ні). Простими словами, ніякими розмовами ніхто росіян не перевиховає і не переконає.

Висновок. Не варто сподіватися, що невмотивовані мобілізовані росіяни почнуть масово здаватись у полон. В першу чергу тому, що російська армія створить «колективну відповідальність» або інші форми колись чинних інститутів, аби здатися в полон було страшніше, ніж померти. В цьому напрямі за сторіччя свого існування дика імперія здобула чимало напрацювань, тому не варто очікувати засилля невмотивованих росіян, які кинуть зброю. Вони бояться власної системи більше за смерть. Відкрити / Коментувати

2022-09-20 11:59:28 Попит та пропозиція на ринку зброї. Досконала конкуренція?

В минулому пості я зачіпав тему ринку зброї в Україні та, зокрема, його надзвичайно високих цінників. Причина, чому зброя, яка коштує у США чи ЄС у два чи півтора раза дешевше, ніж у нас, полягає, як зазначають учасники ринку (наводив коментар ІБІС), у надлишковому регулюванні. Втім, знаходяться люди, які вважають, що вся проблема у попиті та пропозиції. Мовляв, попит зависокий, тому і ціни такі. Спробуємо тоді ознайомитися з попитом та пропозицією.

Я б ніколи не подумав, що люди, які підтримують всебічне втручання держави, так сильно вірять у ринкові механізми. Як виявилося, вони надто буквально сприймають механізм роботи попиту та пропозиції: себто попит великий - тому й ціна висока. Однак є одна велика проблема - вони сприймають стан ринку зброї в умовах досконалої конкуренції (perfect competition). Значення цього терміну ми можемо прочитати в мейнстримному підручнику з економіки Principles of Economics:

Досконала конкуренція - галузева структура, у якій існує безліч фірм, кожна з яких є малою в порівнянні із галуззю, що виробляють ідентичні продукти, і в якій жодна фірма не є достатньо великою, щоб мати контроль над цінами. В індустріях з досконалою конкуренцією нові фірми можуть вільно входити на ринок (…)

Я хотів би звернути Вашу увагу на останнє речення, в якому мова йде про вільний ринковий вхід нових фірм. Зброярний ринок в Україні вже не підпадає під цю ознаку, бо для входу на ринок необхідно отримати ліцензію, яку супроводжує маса проблемних та складних бюрократичних процедур. Тобто це, умовно кажучи, зовсім не схоже на продаж яблук на ринку, де поява пропозиції пов'язана з мобільністю онуків, які, зібравши яблука в бабиному саду, йдуть їх продавати. В нашому випадку вхід на ринок нового гравця надзвичайно складний і тому говорити, що високі ціни спровоковані стрімким попитом, коли в основі такого моделювання лежить досконала конкуренція, є помилковим. В нашому випадку проблема на стороні пропозиції, яка штучно обмежена.
Примітка: В перші тижні війни попит дійсно був неймовірний, але ціни з того часу у великих містах не змінилися. Натомість асортимент сьогодні виріс.

Не менш важливим є вже згаданий фактор мобільності. Зокрема, в тій самій Польщі набої, які у нас продають по 32+ грн, можна придбати приблизно за 22 грн. Якщо дуже поверхнево змоделювати умови досконалої конкуренції, то хтось з учасників ринку міг, наприклад, просто поїхати до Польщі, закупити партію та почати продавати ці набої за 25 грн. Інший учасник поїхав би вже до виробника й отримав би закупівельну ціну, тому продавав би їх вже по 23. Втім, нічого подібного ми не бачимо. При цьому нестачі зброї в тій самій Польщі, куди їздять люди, аби придбати собі зброю дешевше, немає - магазини стабільно мають широкий асортимент.

Проблема пропозиції. В одному з минулих постів я згадував публікацію економіста Джефрі Френкеля, який звертав увагу на проблеми ринку перевезень у США. Цей приклад цікавий тим, що в його основі лежать проблеми регулювання галузі з боку уряду. Економіст зазначає, що логістику США можна було б покращити, скасувавши деякі протекціоністські закони - наприклад, закон Джонсона, який зобов'язує, щоб перевезення між американськими портами здійснювали лише американські логістичні компанії та на додачу накладає обтяжливі вимоги до складу екіпажів суден, тобто не дає залучати іноземних перевізників. Те саме стосується і перевезень дорогами: зокрема, дефіцит шасі для вантажівок частково спровокований нормативними вимогами, які зобов'язують купувати лише американське. Ключовий посил Френкеля полягає в тому, що зменшення митних та протекціоністських бар'єрів у світовій економіці зробило б її більш гнучкою до інфляційних викликів.

Висновок. Сьогодні люди в добровольчих формуваннях озброюються, аби відточувати свої навички і тим самим економлять державі колосальні ресурси. Втім, замість того, щоб йти своїм громадянам на зустріч, проблему просто ігнорують. Відкрити / Коментувати

2022-09-15 12:17:19 Поплавний стан ринку зброї в Україні. Чому зброя така дорога?

До моменту вступу до ТРО (ДФТГ) на початку серпня я ніколи не цікавився зброєю. Мало того, я не служив строкову та не проходив військової кафедри, тому військова тематика для мене була далека. Лише втрата дядька, який загинув на війні з росіянами, змусила мене змінити та переоцінити чимало речей.

Втім, тема цього поста - не ТРО, а скільки коштує активним громадянам захищати державні порядки. Я б навіть перефразував це питання інакше: як держава підриває стимули своїх громадян?

Насамперед після проходження психологічного тесту, медицинської комісії, вишколів та підписання контракту з ДФТГ чи ТРО Ви замислюєтеся з приводу купівлі власної зброї (або отримуєте службову - совковий калаш), бо наявних вишколів може бути замало. На додачу, умови самі можуть підштовхувати до необхідності мати власну зброю. Тому, отримавши право на придбання (окрема процедура через дозвільний центр МВС), Ви з дозволом (зеленкою) прямуєте купувати зброю - і потрапляєте у світ, де AR-15, навіть не з хромованим стволом, коштує понад 80к грн (з хромованим - цифра злітає до 130к+ грн).

А що там у США? Перша думка, що виникає після візиту в наш магазин: «Напевно вона так і коштує, це все-таки зброя, що не кажи». Та Вам достатньо перемкнути розкладку клавіатури на англійську та зайти на сайт виробника Daniel Defense та ін., який навіть вважається одним з найдорожчих, і виявиться, що в наших магазинах ціни на їхню лінійку вищі в кращому випадку у два рази. І це стосується не лише американських виробників - бельгійський FN Herstal має таку саму націнку. Ще й надто, можемо перевірити зброярний магазин в Польщі, та ціни у нас все одно будуть вищими.

Історія з патронами не менш кумедна: якщо у США Ви можете придбати 1000 патронів за 300-400 дол. (Залежить від виробника), у нас ті самі 1000 патронів може вийти у всі 800+ дол. (В Польщі, патрони по 22 грн. У нас такі самі по 32+). До речі, про проблему монополізації ринку зброї та загалом проблему, про яку я пишу, випустив відео Останній капіталіст.

Чи може таке бути, що зброя зі США виїжджає по вартості в 1к дол., а потім митниця підсипає до неї золота і її вартість зростає до 2к? Судячи з усього, так, але проблема цін криється у самому зброярному ринку, який завдяки державі став монополізованим. На додачу, якийсь геній додумався збирати податки зі зброї в добу війни! Попри те, що частково ситуація зі змінами в законах виправилась, сам ринок зброї продовжує мати ті самі проблеми. Самі магазини пояснюють причини так (коментар на сайті магазину ІБІС, звісно, з нотками гіперболізації):

В Україні, щоб завезти офіційну поставку, потрібно 1000 платежів сплатити у 1000 інстанцій, щоб отримати 1000 папірців, які не мають жодного сенсу. Що саме низько - що накладні витрати додають до 40% майбутнього ціноутворення, чи що я про це пишу, відповідаючи на питання щодо вартості товару? Чи може Ви думаєте, що держава якось допомагає чи спрощує модель завезення товарів у воєнний час?

Відтак, ми бачимо, що наша держава і її бюрократія зовсім не гнучка до викликів та навіть схильна до ігнорування фундаментальних проблем (і це я ще не згадував про проблеми ввозу броніків, тепловізорів тощо. на цю тему дивіться Тараса Чмута). Звісно, вигоди від реформи ринку зброї можновладці не матимуть - це ж не блокування антикорупційних органів, які наступають на п’яти. На додачу, громадяни в їхній уяві, мабуть, такі наївні, що за все заплатять і, якщо треба, підуть і помруть. Бо інакше цю ситуацію не опишеш - це відвертий треш в добу війни. Дуже хочеться вірити, що ситуація виправиться, інакше держава власними руками трощитиме стимули громадянського суспільства.

Шкода, але платник податків в Україні - лох (суб’єктивне відчуття), особливо, коли сам я сплачую 18% ПДФО та 1.5% військового збору. На додачу, я ще повинен платити мита і тп. За речі, які я купую не для того аби по кабанчикам в лісі стріляти…

P.S.: Для тих, хто переживає, чи купив автор арку, - автор давно її придбав, і тут можу подякувати лише Патронам на Patreon і особливо одному з патронів Брюсу Уэйну)) Відкрити / Коментувати

2022-09-13 09:36:56 Давід Рікардо. Теорія порівняльних переваг. Українське ІТ.

Гортаючи книгу Естер Дюфло та колеги, я побачив згадку про теорію порівняльних переваг, яку виклав класик економіки Давід Рікардо ще у ХІХ столітті. Суть теорії зводиться до того, що кожна країна має свої унікальні переваги перед іншими, наприклад, хтось краще за всіх робить вино чи якісь промислові товари. Це робить країну, якщо вона відкрита для міжнародного ринку, свого роду спеціалізованою на чомусь конкретному. Відповідно, Країна А купує якісь товар у Країни Б, а та, відповідно, щось у неї, таким чином, проходить обмін, який всім приносить вигоду.

Звісно, одна група товарів може вироблятись і в декількох країнах, і кожна з них може мати свого роду інші унікальні переваги. Наприклад, німецьке вино з зимових сортів винограду, яке називається Ice Wine, дуже конкуренте в своїй групі, хоча здавалось б, що Франція чи Іспанія теж продають вино. Тобто, сама спеціалізація може розповсюджуватись на різні товари, які навіть входять в одну групу.
Примітка: існують ще абсолютні переваги, але це здебільшого природні умови, географія тощо.

Все так просто? Знаходимо свою спеціалізацію і вперед? Дюфло та колега зазначають, що сама теорія не є досконалою, і часто не всі човни в економіці піднімаються рівномірно (тобто вигоди від міжнародної торгівлі можуть відчути не всі галузі економіки), але це вже окрема тема. Додатково, існують і проблеми виходу на ринок.

Наприклад, проблеми, з якими стикаються учасники чи бажаючі вийти на міжнародні ринки, непогано розкриті на прикладі програми “Допомога ремісникам”, про яку згадує Дюфло та колега у своїй книзі. Ідея програми була в тому, аби допомагати ремісникам виходити на світовий ринок. Зокрема, розглядається приклад виробників килимів з Єгипту. Самі єгипетські виробники створювали вельми якісну продукцію, але цього виявилось не достатньо для успіху. Лише після кропіткої багаторічної праці міжнародних спеціалістів фірми з Єгипту почали отримувати замовлення:

Команда “Допомоги ремісникам” привезла керівника Hamis Carpets (посередник, який зібрав малих ремісників для роботи над замовленнями) до США для проходження учбового курсу, найняла італійського консультанта для розробки зразків килимів і стала їх демонструвати на всіх ярмарках подарунків і всім відомим їм імпортерам. Не дивлячись на все це, тільки після півтора роки пошуку клієнтів Hamis Carpets отримала своє перше велике замовлення. (...) і через п'ять років з початку проекту загальний об'єм замовлень перевищив 150 000 дол.

Звісно, цей приклад є в певному сенсі обмеженим, але він показує, що відбувається, коли в теорії ви маєте все аби робити якісний продукт, але для того, щоб про це дізнався світ, ви повинні витратити купу енергії, і часто ресурси для цього можуть бути обмеженими.

На фоні цього виникає питання: а яка тоді може бути спеціалізація України? Загалом, ми її бачимо по нашому експортному рахунку – це аграрний сектор та найбільш динамічна ІТ індустрія. При цьому я б зробив особливий акцент саме на ІТ, бо ми маємо там високий рівень оплати праці, глибоку інтеграцію у глобальні ринки та перспективи. Діджиталізація в світі все ще набирає обертів – відповідно розмір ринку буде лише зростати (Україна вже зарекомендувала себе в світі), бо все ще дуже багато процесів, які не переведені в цифру. Тому саме в цій індустрії – одні з найкращих довгострокових перспектив.

Більше того, сама індустрія не має обмеженого ресурсу і є дуже мобільною, наприклад, той самий аграрний сектор не є мобільним, бо прив'язаний до землі і більше того – обмежений площею для вирощування продукції. ІТ індустрія теж обмежена, зокрема, якістю освіти в Україні та інституційними ризиками (суди, корупція тощо). Однак, якщо їх прибрати, то індустрія згодом може почати вирощувати продуктові компанії, які здатні зробити ще більший внесок в економіку держави.

Простими словами, не варто шукати темну кішку в темній кімнаті, на щастя, напрями України окреслені і зрозумілі і тому повинні бути підтримані державною політикою за принципом “не нашкодь”. Відкрити / Коментувати

2022-09-06 08:18:45 Російська економіка відновиться лише через 10 років. Звіт економічного блоку РФ.

Висновки звіту опублікував Bloomberg, тому я лише зазначу в цьому пості цікаві дані звіту та спробую поділитись думками – чому Путін найуспішніший дегенератор російської економіки, і чим це вигідно Україні в довгостроковій перспективі.

10 років на відновлення. Епопея довкола впливу санкцій на російську економіку постійно висіла у інформаційному просторі. Тo The Economist опублікує дані споживчих витрат росіян і покаже, що суттєвого падіння не спостерігається. То прогнози МВФ по падінню ВВП почнуть коригувати з -8.5% до -6%. Все це створювало враження, що санкції працюють якось не так.

Однак, корінь всього цього сприйняття в тому, що коли ви тиснете в машині на гальма – вона теж не зупиняється одразу, а продовжує рух і лише через якийсь час завмирає на місці. Саме подібний ефект ми і спостерігаємо в даних, які опублікував Bloomberg. У звіті йдеться про три сценарії для РФ, перший - «цільовий» (фантастичний), у ньому економіка повинна відновитись до рівня 2021 року у 2024. Інші ж два сценарії говорять про повернення економіки до рівня 2021 лише у 2030+ році. При цьому, падіння ВВП у 2024 за одним з сценаріїв, впаде аж до 11.9% у порівнянні з 2021 роком.

Разом з тим, російські чиновники чекають посилення brain drain (відтік академічних/кваліфікованих мізків), який буде спостерігатись в секторах економіки ХХІ століття: починаючи від ІТ (-200к у 2025 року), закінчуючи науковцями. При цьому, закритий доступ до технологій приведе РФ до тотального відставання на цілі покоління.

Все це мені нагадало звіт Держплану СРСР до Політбюро, який ще у 1967 році попереджав керівництво, що вони програють перегони з США. Тобто, поки по телевізору показували перемоги комунізму, радянські бюрократи вже знали, що вони рухаються до провалу. Простими словами, звіт 1967 року став прологом до подій кінця 80-х, коли відставання від США вимірювалося цілим поколінням.

Путін привів РФ до тотальної деградації. Треба бути росіянином, щоби не маючи навіть образу автаркії, яким володіла та сама імперія зла - СРСР – оголосити війну всьому світу. Для прикладу, нещодавно The New York Times опублікувала висновки організації Conflict Armament Research, яка дослідивши російські ракети, зазначила, що росіяни користуються застарілими технологіями. Більше того, комплектуючі ракет мають іноземне походження.

Але головним досягненням Путіна та його режиму є нескінченний brain drain (відтік мізків). Для прикладу, кращі російські економісти Гурієв (кол. головний економіст ЄБРР), Іцхокі (медаль Джона Бейтса Кларка) та інші працюють за кордоном. Маса капіталу, який був зароблений не на схематозах, той же Юрій Мільнер та інші також втекли і оселилися в Ізраїлі, США та країнах ЄС. Зараз, натовп ІТішників тікає з РФ у напрямку Грузії та у шпарини ЄС. Фактично, подібного відтоку не спостерігалось в РФ з доби падіння залізної завіси.

Однак, найкращий інструмент, який був створений Путіним, - це, звісно, його клановий капіталізм. Здавши всі головні активи держави своїм дружбанам, він не просто заморозив цілі індустрії - він одночасно позбавив РФ головного двигуна, який привів Захід до його величі - політичної та економічної конкуренції. Неефективна влада та неефективні державні корпорації = деградація. Звісно, РФ ще не настільки слаба, щоб упасти від одного-двох ударів, але іржа – штука противна та неспинна, і лише питання часу – коли вона допилить цей іржавий колос.

Висновки. Не варто сприймати статтю Bloomberg чи The New York Times, як те, що РФ от-от і впаде, ні. Тут гра в довгостроковій перспективі. Однак, якщо ми зможемо відбитись і витратити час на створення якісних інститутів (малороси зазіхнули на НАБУ) та конкурентної економіки, то через якісь 10-20 років ми зможемо остаточно вирішити російську загрозу. Відкрити / Коментувати

2022-09-02 09:27:46 Коли трудова міграція може завдавати шкоди? Естер Дюфло. Абхіджит Банерджі. Частина ІІ.

В першій частині ми розглянули емпіричні роботи, які наводить Дюфло та колега, щодо впливу мігрантів на ринок праці (книгу можна придбати українською в Наш Формат, і, ні, це не реклама). З їхнього аналізу ми дізналися, що притік мігрантів всупереч очікуванням не призводить до зменшення заробітної плати для низькокваліфікованих робітників. Зокрема, спостереження за Маямі (та іншими випадками), де кількість робочих рук зросла аж на 7% одномоментно, не показало зниження зарплат місцевих працівників чи зростання безробіття.

З цього раціонально виникає запитання: а як же теорія попиту та пропозиції? Вона нам чітко говорить, що за умови збільшення пропозиції робочої сили її вартість повинна зменшуватись. За таких умов роботодавець у виграші, бо може дати меншу зарплату або навіть збільшити вимоги. Втім, пояснення цієї проблеми досить просте:

Новоприбулі витрачають гроші: вони ходять по магазинах, ресторанах та перукарнях. Це створює нові робочі місця – переважно для працівників із низькою кваліфікацією.

Тобто, коли ми розглядаємо приклади США чи Ізраїлю (з Частини І), куди одномоментно прибувала величезна кількість мігрантів, варто пам'ятати, що мігранти також витрачають гроші. Відповідно, це створює додатковий попит на робочі руки в економіці. Банально треба випікати більше хліба, доставляти більше товарів чи задіяти більше робочих рук в перукарнях чи ресторанах.

Тут, до слова, ще варто згадати, що продуктивність праці в секторі послуг має низькі темпи зростання. Одне з досліджень організації OECD звертає увагу на те, що сектор послуг зростає меншими темпами, ніж промисловість. Причина тут досить проста – роботизація робочих місць в ресторанах чи супермаркетах все ще недоступна або задорога. Умовно, відкривши супермаркет, Вам все одно треба стільки ж касирів, вантажників тощо. Ця ситуація сильно контрастує, наприклад, із сільським господарством, де випуск на одного робітника продовжує зростати на фоні залучення нових технологій. Можна навіть взяти цікавий приклад з книги Дюфло та колеги:

Наприклад, ще з 1950-х років існують машини для збирання томатів, які дозволяють подвоїти продуктивність праці на одного працівника

Аналогічна історія з конвеєрами, де багато функцій виконують “розумні верстати” і вже непотрібна велика кількість робітників. В секторі послуг натомість продуктивність зростає повільно, бо ми так і не побачили роботів на місці офіціантів, вантажників, барист та інших працівників.

Водночас економісти зазначають, що іноді мігранти дійсно негативно впливають на ринок праці. Прикладом виступають чеські мігранти 90-х, які на пікових позначках складали 10% робочої сили у прикордонних містах Німеччини. Там економісти помітили негативні ефекти для ринку праці, зокрема, зайнятість скоротилася. Причина такої деформації, як зазначає Дюфло та колега, досить цікава:

На відміну від інших епізодів, які ми обговорювали вище, щоб витрачати свої заробітки, чехи поверталися додому. У результаті в Німеччині був відсутній принцип доміно, який проявлявся у додатковому зростанні попиту на працю. Іммігранти сприяють зростанню у своїй новій місцевій спільноті лише тоді, коли витрачають там свої доходи; якщо ж усі гроші вивозяться на батьківщину, то економічні вигоди від імміграції для спільноти, що приймає, втрачаються.

Наприкінці хочу зазначити, що тема міграції дуже складна та дискусійна, особливо в Україні, де надзвичайно важливою виступає українська ідентичність. На додачу, Естер Дюфло та колега зачіпають не тільки тему мігрантів, але й питання внутрішньої мобільності населення. Вона вкрай важлива, бо впливає на доходи та глибину ринку праці, відкриваючи всередині держави нові можливості для її громадян. Але це вже окрема велика тема, яка зачіпає транспорт, інфраструктуру, ринок нерухомості тощо. Відкрити / Коментувати